Арестович Олексій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Арестович.
Арестович Олексій Миколайович
рос. Алексей Николаевич Арестович
Прізвисько Люся
Народився 3 серпня 1975(1975-08-03) (48 років)
Дедоплісцкаро, Грузинська РСР, СРСР
Країна  Україна
Діяльність актор, блогер, військовослужбовець, аналітик, перекладач, політичний журналіст, відеоблогер
Відомий завдяки спікер ТКГ
Alma mater Військова академія
Знання мов українська, російська і англійська
Військове звання  Майор
Партія «Братство» (в минулому)
Батько Микола Арестович
У шлюбі з Анастасія Грибанова
Нагороди
Золота кнопка YouTube Срібна кнопка YouTube
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» Нагрудний знак «Знак пошани»
IMDb ID 4968407

Олексій Миколайович Арестович (нар. 3 серпня 1975, Дедоплісцкаро, Кахетія, Грузинська РСР) — український блогер, актор, політичний та військовий оглядач, колумніст, організатор психологічних семінарів і тренінгів та благодійного фонду для психологічної підтримки військовим АТО (2014—2017)[1].

Спікер ТКГ та радник з інформполітики Голови української делегації у Мінській групі та позаштатний радник голови Офісу Президента України Андрія Єрмака з питань стратегічних комунікацій у сфері нацбезпеки та оборони (грудень 2020 — січень 2022).

Життєпис

Народився в місті Дедоплісцкаро[2]. Має білоруське[3] та польське коріння[4]. У 1992 році закінчив школу № 178 у Києві. Вступив на біологічний факультет університету ім. Тараса Шевченка. У 1993 році почав грати в сучасному Київському театрі-студії «Чорний квадрат»[5], покинув навчання у виші.

З 2000 року проводить психологічні семінари й тренінги[6].

У 2003 році вступив до авторської школи «Человек среди людей» російського психолога Авессалома Подводного, яку закінчив у 2010 році[7].

Також вивчав теологію в київському інституті святого Томи Аквінського.

Активний блогер, має майже 200 тисяч підписників на Facebook[8] та понад 100 тисяч на Youtube. Увійшов до топ-100 блогерів України за опитуванням видання «Факти»[9].

Актор, продюсер

У 1990-і та 2000-і роки працював актором у Київському театрі-студії «Чорний квадрат»[5]. Знімався в рекламі, також виконував епізодичні ролі у 17 російських та українських стрічках, зокрема «Повернення Мухтара», «Не бійся, я поруч» та «Брат за брата-2».

У 2007 році став співорганізатором компанії з виробництва фільмів «Aegis Artist Group»[10]

У 2013 році брав участь у фільмуванні шоу «Навчіть нас жити» на телеканалі ICTV як сімейний психолог і ведучий[11][12].

Військовий, політик

Є випускником Одеського інституту сухопутних військ, має диплом військового перекладача[7]. За даними, що потребують додаткового підтвердження, з 1994 по 2005 працював у Головному управлінні розвідки та є майором запасу.[2][13][14][15]

У 2005 році вступив до партії «Братство», був заступником голови партії Дмитра Корчинського[16][17]. Неодноразово брав участь у конференціях «Міжнародного євразійського руху●» Олександра Дугіна, де активно виступав проти Помаранчевої революції[18][19].

У 2008 році він передбачив анексію Криму Російською Федерацією[⇨]. На початку 2009 року він разом із Дмитром Корчинським організував громадянську ініціативу «Геть усіх», завданням якої було «домогтися від влади розв'язання головних проблем малого і середнього підприємництва та автоперевізників країни»[20].

У червні 2009 року був призначений заступником голови Приморської районної адміністрації Одеської міської ради[21], однак, вже за 3 місяці, був звільнений за власним бажанням[22].

Після Революції гідності вперше почав регулярно з'являтися як військовий експерт у ЗМІ й давати великі інтерв'ю з військово-політичною аналітикою подій для численних загальнонаціональних телеканалів, радіостанцій, електронних та друкованих ЗМІ, а також вести блоги на Facebook та Youtube[8][23].

З 2014 року займався підготовкою бойових з'єднань у рамках програми «Народний резервіст»[24], організатор благодійного фонду для надання психологічної підтримки військовим у зоні АТО (2014—2017).

З вересня 2018 до вересня 2019 служив у зоні ООС поблизу Краматорська в 72 механізованій бригаді як розвідник[15]. До цього, за власними твердженнями воював на добровольчих засадах, здійснивши загалом 33 бойові виходи за лінію фронту[25].

28 жовтня 2020 року призначений Леонідом Кравчуком радником з інформаційної політики[26][27][28] та офіційним спікером української делегації у Тристоронній контактній групі на переговорах у Мінську з урегулювання конфлікту на сході України.[27][29][30]

1 грудня 2020 року Керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак призначив Олексія Арестовича своїм позаштатним радником з питань стратегічних комунікацій у сфері нацбезпеки та оборони[31][32]. Ці призначення отримали як критичні (Ігор Козловський), так і схвальні (Дмитро Кулеба) відгуки[33]. Голова ТКГ Леонід Кравчук зазначив, що кандидатуру Арестовича обрано було через військовий досвід і наявність бачення та позиції з приводу питань, що є предметом розгляду ТКГ[34].

У січні 2022 року звільнився з посади позаштатного радника голови Офісу президента та з посади спікера делегації України в ТКГ[35][36].

Футурологічні прогнози

2008 року передбачив анексію Криму РФ, обмеження Росією судноплавства в Азовському морі та зменшення туристичних потоків до Криму[37].

18 лютого 2014 року за години до перших розстрілів на Майдані спрогнозував два альтернативних сценарії розвитку подій під час Революції гідності, один з яких здійснився. Проте прогноз щодо майбутньої влади справдився лише частково, адже Петро Порошенко став у 2014 не прем'єр-міністром, а президентом, а Віталій Кличко — мером Києва, а не президентом[38].

2017 року прогнозував вихід російських військ з території Білорусі після завершення спільних навчань Захід-2017 та наступну анексію в майбутньому[39].

У січні 2019 року схилявся до думки, що на виборах Президента України 2019 року зміни голови держави не відбудеться, тобто виграє Петро Порошенко, чого не сталось[40].

Погляди

Називає себе прихильником «проєкту об'єднаної Землі в дусі Теяра де Шардена і Вернадського», йому близькі погляди Ілона Маска на майбутнє людства. Визнає важливим питання патріотизму і підтримки української мови, але стверджує, що йому особисто вони не цікаві.[41] 2018 року визнав Томос важливою віхою у розвитку України[42].

2020 року підтримав Петра Порошенка під час оприлюднення плівок з можливими розмовами Порошенка та Путіна[43].

9 грудня 2020 року Арестович, коментуючи діяльність близьких до Віктора Медведчука медіа, заявив, що «[вони] не є нашими ворогами, вони є представниками українських ЗМІ, які працюють за законом. Ми вітаємо їх професійну діяльність»[44].

26 березня 2021 року висловив думку, що Андрія Антоненка та Сергія Стерненка вважає ув'язненими за політичними мотивами[45].

Критика

На круглому столі в «Укрінформ», 1 липня 2021

17 грудня 2020 року, Арестович, коментуючи смерть військовослужбовця, який потрапив до полону супротивника, заявив, що український військовий «перебуваючи у стані сп'яніння, здійснив самовільний перехід на бік противника (без зброї), та помер від алкогольної або наркотичної інтоксикації», що виявилося неправдою. Згідно з протоколом судово-медичної експертизи тіла загиблого бійця, причина смерти — асфіксія із ознаками побиття[46]. 18 грудня Арестович вибачився за дезінформацію[47][48].

За словами колишнього заступника секретаря РНБО Сергія Кривоноса, Олексій Арестович нібито завів 2018 року гурт снайперів на мінне поле на Донбасі[49]. Арестович заявив про неправдивість цієї інформації.

У лютому 2021 партія «Європейська солідарність» звинуватила Арестовича в сексизмі щодо членів партії та військових і закликала усунути його з посади речника української делегації у ТКГ[50][51][52].

16 березня 2021 року Арестович облаяв користувача за прохання писати українською у соцмережі Facebook[53][54]. Заступниця голови фракції «Слуга народу» Євгенія Кравчук заявила, що «Те, що зробив Арестович — це неприпустимо, свинство… Така поведінка точно лише дискредитує його як людину, яка мала б доносити інформацію про перебіг переговорів»[55], однак голова фракції Давид Арахамія назвав таку поведінку нормальною[56]. Сам же Арестович вважає нецензурну репліку «гідною відповіддю людині на тій мові, яку вона розуміє» і назвав ботом дописувача, який попросив його писати пости українською мовою[57].

Фільмографія

Участь у фільмах[58][59]

Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
2005 ф Дідусь моєї мрії міліціонер
2005 с За все тобі завдячую епізод
2006 с Колекціонер епізод
2006 с Повернення Мухтара-3 Возвращение Мухтара-3 Влад
2006 с Будинок-фантом у придане епізод
2006 с Сьоме небо Седьмое небо епізод
2007 ф Охламон Кирил
2007 с Чужі таємниці епізод
2010 с Коли на південь відлетять журавлі епізод
2011 с Зловмисник епізод
2011 с Повернення Мухтара-7 Возвращение Мухтара-7 Георгій
2011 с Доставити за будь-яку ціну Ушаков
2012 с Брат за брата-2 Брат за брата-2 Макс Заріпов, адвокат
2012 с Прости-прощавай Прости-прощай епізод
2012 с Повернення Мухтара-8 Возвращение Мухтара-8 Додин
2012 с Лист очікування Лист ожидания епізод
2012 с Не бійся, я поруч Ігор Смирнов / Люся Зайцева

Нагороди

За свідченнями самого Арестовича, його було нагороджено нагородами[60][61]:

Особисте життя

  • Дружина (з 2015): Анастасія Арестович (в дівоцтві Грибанова), директор з розвитку в одному з видавництв.
  • Пара виховує спільного сина і дочку Олексія від першого шлюбу.

Примітки

  1. ↑ СПРАВА ШЕРЕМЕТА ТА ЗУСТРІЧ ЗЕЛЕНСЬКОГО З ПУТІНИМ — ПРОГНОЗИ АРЕСТОВИЧА
  2. ↑ а б Арестович у Скрипіна на 16+ (11 хв 03 с)
  3. ↑ (рос.)  2B3wKnLRuss на YouTube
  4. ↑ «Постійна війна з Росією — це доля України», Gazeta.ua, 1 листопада 2013
  5. ↑ а б Black Square (Черный Квадрат)
  6. ↑ Арестович Алексей - Тренинги и семинары. www.trn.ua.
  7. ↑ а б Увернуться от укуса кобры — DSnews.ua. www.dsnews.ua (рос.). 25 липня 2008. Процитовано 9 лютого 2021.
  8. ↑ а б Про роботу в ТКГ, Зеленського і «таємниці, які нікому не розказував»: Олексій Арестович у «Рандеву»
  9. ↑ Факти ICTV запускають голосування ТОП-100 блогерів України 2019. ФАКТИ ICTV (укр.). 6 вересня 2019. Процитовано 26 травня 2021.
  10. ↑ Арестовича призначили радником в українській делегації ТКГ
  11. ↑ Блог > Олексій Арестович - «Навчіть нас жити» — Соціальне реаліті-шоу, психологічна допомога родинам. web.archive.org. 10 січня 2014. Процитовано 9 лютого 2021.
  12. ↑ Долженкова, Інна (18 червня 2013). Не вчіть нас жити!. detector.media (укр.). Процитовано 9 лютого 2021.
  13. ↑ Новий спікер української делегації у ТКГ: Хто такий Олексій Арестович і що про нього відомо
  14. ↑ Спікером української делегації з питань Донбасу став Арестович
  15. ↑ а б Олексій Арестович (речник ТКГ) у Рандеву з Яніною Соколовою, Ютуб, 21 листопада 2020
  16. ↑ Дмитро Корчинський МАНІФЕСТ ПРАВОСЛАВНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
  17. ↑ Добровольческие вооружённые формирования и радикальный национализм в послемайданной Украине (укр.). 15 березня 2016. Процитовано 9 лютого 2021.
  18. ↑ Дугин и Корчинский: Евразийские неправительственные организации — как симметричный ответ «оранжевой чуме». web.archive.org. РИА Новости. 30 січня 2014. Процитовано 9 лютого 2021.
  19. ↑ Русская линия / Библиотека периодической печати: Одна днепровская купель. rusk.ru (рос.). Процитовано 9 лютого 2021.
  20. ↑ Общественное движение "Геть усіх" в феврале проведет акции гражданского неповиновения в Сумах, Одессе и Киеве. Интерфакс-Украина (рос.). Процитовано 9 лютого 2021.
  21. ↑ Замглавы Приморской райадминистрации Одессы стал человек с говорящей фамилией. timer-odessa.net (рос.). Процитовано 2 грудня 2020.
  22. ↑ Розпорядження Одеського міського голови №1146/К-01 р від 08.09.2009р. www.omr.gov.ua.
  23. ↑ В українській делегації ТКГ у Мінську з'явився речник. Ним став військовий оглядач і актор Олексій Арестович
  24. ↑ Як «янголи Тайри» рятують життя на передовій: розповідь легендарного парамедика
  25. ↑ «Є свідки»: Арестович заявив про 33 свої бойові виходи у зоні ООС, але розкрити подробиці відмовився. nv.ua (укр.). Процитовано 9 лютого 2021.
  26. ↑ Арестовича призначили радником делегації у ТКГ з інформаційної політики
  27. ↑ а б Арестович заявив, що його призначили радником української делегації в ТКГ з інформполітики
  28. ↑ Радником делегації з інформаційної політики в ТКГ призначили Арестовича
  29. ↑ Арестович став офіційним речником української делегації в ТКГ.
  30. ↑ Речником української делегації в ТКГ призначили Олексія Арестовича
  31. ↑ Єрмак призначив Арестовича своїм позаштатним радником з питань стратегічних комунікацій у сфері оборони
  32. ↑ Єрмак призначив Арестовича своїм позаштатним радником
  33. ↑ Нове призначення в ТКГ: хто такий Арестович та за що його критикують – сюжет. 5 канал (укр.). Процитовано 9 лютого 2021.
  34. ↑ Кравчук о назначении Арестовича: «Я не знаю, кто первый сказал А, но знаю, что никто не возражал»
  35. ↑ Арестович залишив посаду спікера делегації в ТКГ та радника Єрмака. Укрінформ (ua) . Процитовано 2022-17-01.
  36. ↑ Арестович звільнився з ТКГ та Офісу президента. РБК-Украина (рос.). Процитовано 18 січня 2022.
  37. ↑ У Путіна залишився останній шанс в Україні, а загроза є не тільки з боку Росії — Олексій Арестович
  38. ↑ «К середине апреля у нас будет другая страна. Кличко — президент, Порошенко — премьер»
  39. ↑ Предсказавший захват Крыма эксперт прогнозирует оккупацию Беларуси
  40. ↑ «Порошенко переможе на виборах Президента. Для цього достатньо одного чинника», — Олексій Арестович — Високий Замок. wz.lviv.ua (uk-ua) . 28 січня 2019. Процитовано 4 лютого 2021.
  41. ↑ Алексей Арестович признался, что врал всем с 2014 года, изображая патриота.
  42. ↑ Арестович: Томос — крок до розуміння усім світом того факту, що Московщина — це всього лише «ДНР» Золотої Орди, що триває з 14-го століття
  43. ↑ «Тисну руку. Обіймаю»: злив «розмови Путіна і Порошенка» викликав бурю в мережі 10 липня 2020
  44. ↑ Арестович про близькі до Медведчука медіа: “Вони не вороги і працюють за законом”. Українська правда (укр.). Процитовано 29 грудня 2020.
  45. ↑ Радник голови ОПУ Арестович назвав Антоненка і Стерненка ув'язненими за політичними причинами 26 березня, 2021 п'ятниця
  46. ↑ Боєць ЗСУ потрапив до окупантів ОРЛО, його тіло повернули з ознаками побиття (деталі). Вільне радіо. 18 грудня 2020. Процитовано 21 грудня 2020.
  47. ↑ Арестович вибачився за дезінформацію про тіло загиблого військовослужбовця. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 7 лютого 2021.
  48. ↑ Радник з інформполітики ТКГ Арестович помилково оприлюднив версію окупантів про смерть українського військового на Донбасі. LB.ua. Процитовано 7 лютого 2021.
  49. ↑ Кривонос заявив, що Арестович у 2018 завів снайперів на мінне поле: той заперечує. Українська правда (укр.). Процитовано 29 грудня 2020.
  50. ↑ "Гуртожиток ПТУ": Арестович дозволив собі сексистські заяви в бік депутаток "ЄС". zbruc.eu.
  51. ↑ В «Європейській солідарності» звинувачують Арестовича в сексизмі через заяви про «жіночий гуртожиток». radiosvoboda.org.
  52. ↑ Борис Ткачук (16.02.2021). Арестович заявив, що українські військові «люблять пожалітися» волонтерам, а «ЄС» назвав «жіночим гуртожитком ПТУ». hromadske.ua.
  53. ↑ Радник Єрмака Арестович обматюкав активіста за прохання писати українською. glavcom.ua (укр.). Процитовано 17 березня 2021.
  54. ↑ «Пошел на х*й. Так понятнее?» Арестович відповів на прохання писати українською у Facebook. detector.media (укр.). 16 березня 2021. Процитовано 17 березня 2021.
  55. ↑ У “Слузі народу” назвали поведінку Арестовича “свинством”. Українська правда (укр.). Процитовано 17 березня 2021.
  56. ↑ «Я в своем фейсбуке тоже могу материться». Арахамия считает нормальным нецензурный комментарий Арестовича. nv.ua (рос.). Процитовано 17 березня 2021.
  57. ↑ «Це була гідна відповідь». Арестович пояснив, чому використав ненормативну лексику у соцмережі. detector.media (укр.). 17 березня 2021. Процитовано 17 березня 2021.
  58. ↑ (рос.) Алексей Арестович на kinomania.ru
  59. ↑ (рос.) Алексей Арестович на kino-teatr.ru
  60. ↑ Арестович: Хто більше бреше? — Чесно з Ташею Трофимовою, 4 канал, 01.12.20
  61. ↑ а б в г - Короче говоря, Бутусов и его хозяева,... - Олексій Арестович | Facebook. web.archive.org. 29 грудня 2020. Процитовано 29 грудня 2020.
  62. ↑ а б Арестович: Хто більше бреше? — Чесно з Ташею Трофимовою, 4 канал, 01.12.20
  63. ↑ а б в Арестович показав свої нагороди за час служби в ЗСУ і підтвердив своє звання майора. inforesist.org. Процитовано 8 лютого 2021.

Посилання

Перегляд цього шаблону
  У месенджерах
У соціальних мережах
Instagram · Facebook (англ.) · TikTok · Twitter (укр.) · ВКонтакте
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Арестович_Олексій_Миколайович&oldid=34741236