Громадська думка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:16, 29 листопада 2020, створена RarBot (обговорення | внесок) (Перенесення категорії: Суспільні акції --> Громадські акції)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Грома́дська ду́мка, або суспі́льна ду́мка, опі́нія[1]  — уявлення про спосіб існування свідомості, як сукупної свідомості окремих індивідів, об'єднаних у суспільні групи, які пов'язані спільністю інтересів, у якому фіксується ставлення до подій або явищ громадського життя. У повсякденному житті громадською думкою вважають думку колективу (спільноти) про події та факти внутрішнього й зовнішнього життя, поведінку окремих членів колективу. У державному управлінні для того щоб з'ясувати громадську думку органи публічної влади проводять громадські обговорення, які в Україні все помітніше отримують конституційно-правове регулювання[2].

Загальний опис

Першим згадуванням поняття «громадська думка» вважають використання латинських виразів «publika opinion» і «opinion publika» у творі «Полікратик» англійського схоласта Йоханнеса фон Солсбері. Й. фон Солсбері є представником раннього гуманізму, читав класиків античності і від них сприйняв думку про владу «орinion рublikа». Тому складно дізнатися, коли саме виникли тема громадської думки стосовно суспільного життя та саме поняття. Напевно, можна говорити, що це відбулося у часи виникнення людської цивілізації та демократії. 

Структура громадської думки

У структурі громадської думки вирізняють три компоненти:

— раціональний (утворюють знання про об'єкт);

— емоційний (утворюють емоційне сприймання об'єкта та емоційні переживання, які виявляються у певних почуттях);

— вольовий (утворюють волю особистості, яка входять суб'єкт громадської думки).

Носіями громадської думки є члени суспільства. Часто суспільна думка може бути суперечливою.

Функції громадської думки

Загалом громадській думці властиві такі функції:

  • Інформаційна, сутністю якої є надання інформації про суб'єкнивний світ людини, її ставлення до подій і явищ дійсності.
  • Нормативна або регулятивна, що формує соціальні, політичні, культурні, моральні правила і норми в суспільстві, цінності та їх установки.
  • Оціночна, що виявляється у формуванні ціннісного судження з якогось питання.
  • Експресивна, що реалізовується у впливі на державні інститути влади та органи управління.
  • Консультативна, що передбачає участь у підготовці і прийнятті певних рішень управлінськими органами, надання необхідних порад, консультацій з тієї чи іншої проблеми.
  • Директивна, що полягає у винесенні рішень із суспільно важливих проблем і знаходить вияв під час виборів, референдумів, а також у різних формах самоврядування.
  • Прогностична, що уможливлює прогнозування суспільних змін, виявлення та усунення деструктивних факторів у суспільному житті.
  • Виховна, що забезпечує вплив на поведінку людини.
  • Критична, що вказує на наявні в суспільстві недоліки шляхом проведення мітингів, демонстрацій, страйків, виступів.

Необхідними умовами реалізації функцій громадської думки є демократичність політичного та економічного суспільного устрою; забезпечення вільного висловлювання своєї думки; наявність вільного і безперешкодного доступу громадськості до необхідної інформації як засобу формування компетентної думки;взаємодія громадської думки, владних структур, засобів масової інформації, політики та ідеології.

Див. також

Примітки

  1. Опінія // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Нестерович В.Ф. Конституційно-правове утвердження громадських обговорень в Україні. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2018. № 1. с. 32—44.

Джерела

Література

  • В. Бебик. Вивчення громадської думки // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.98 ISBN 978-966-611-818-2
  • М. Требін. Думка громадська // Політична енциклопедія. — с.231
  • А. В. Яковець. Думка громадська в міжнародних відносинах // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

Посилання