Паралінгвістика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 08:46, 19 грудня 2019, створена Shynkar (обговорення | внесок) (→‎Література)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Паралінгвістика (грец. παρά — «біля») — розділ мовознавства, що вивчає невербальні засоби, які разом із вербальними передають інформацію в складі мовленнєвого повідомлення, а також сукупність таких засобів.

Паралінгвістичні засоби не входять у систему мови та не є мовленнєвими одиницями, однак певною мірою представлені в кожній одиниці, супроводжуючи мовлення.

Види паралінгвістичних засобів[ред. | ред. код]

Розрізняють три види паралінгвістичних засобів:

Вибір мовцем того чи іншого втілення паралінгвістичного засобу відрізняється непередбачуваністю, на відміну від лінгвістичних засобів; так, інтонаційне оформлення питаття в мові задане, тому має вважатися лінгвістичним засобом, тоді як його тембральне забарвлення заздалегідь не відоме і є паралінгвістичним засобом (відповідно до іншої точки зору, критерієм виділення паралінгвістичних засобів є не їхня довільність, а той факт, що вони не входять до системи фонологічних протиставлень даної мови, хоча обов'язкові для реалізації в мовленні).

Функції паралінгвістичних засобів[ред. | ред. код]

Паралінгвістичні засоби можуть виконувати наступні функції стосовно вербальної складової висловлювання:

  • внесення додаткової інформації (у тому числі й такої, що суперечить вербальній, як у випадках озвучення тексту, що містить позитивну оцінку, з фонаційними характеристиками, які несуть значення заперечного ставлення);
  • заміщення вербального елемента (наприклад, використання заперечного жесту);
  • поєднання з вербальними засобами для вираження загального змісту («Я хочу цю червону кулю» + вказівний жест).

Паралінгвістичні засоби можуть служити джерелом інформації про мовця, оскільки часто відображають його соціальні, вікові риси, а також містять етнолінгвістичну складову.

Література[ред. | ред. код]

  • Николаева Т. М. Паралингвистика // Лингвистический энциклопедический словарь / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М.: Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2. (рос.)
  • Леонтьев А. А. Паралингвистика — статья из Большой советской энциклопедии. (рос.)
  • Ахманова О. С. Параязык // Словарь лингвистических терминов. — Изд. 4-е, стереотипное. — М.: КомКнига, 2007. — 576 с. — 2500 экз. — ISBN 978-5-484-00932-9. (рос.)
  • Trager, G. L. (1958). Paralanguage: A first approximation. Studies in Linguistics, 13, 1–12. (англ.)
  • Trager, G. L. (1960). Taos III: Paralanguage. Anthropological Linguistics, 2, 24–30. (англ.)
  • Trager, G. L. (1961). The typology of paralanguage. Anthropological Linguistics, 3 (1), 17–21. (англ.)
  • Fernando Poyatos, Paralanguage: a linguistic and interdisciplinary approach to interactive speech and sounds (1993), page 330. (англ.)
  • Cook, Guy (2001) The Discourse of Advertising. (second edition) London: Routledge. (chapter 4 on paralanguage and semiotics) (англ.)
  • Traunmüller, H. (2005) "Paralinguale Phänomene" (Paralinguistic phenomena), chapter 76 in: SOCIOLINGUISTICS An International Handbook of the Science of Language and Society, 2nd ed., U. Ammon, N. Dittmar, K. Mattheier, P. Trudgill (eds.), Vol. 1, pp 653–665. Walter de Gruyter, Berlin/New York. (нім.)

Посилання[ред. | ред. код]