Епіорнісові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Aepyornithiformes)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
†Епіорнісові
Aepyornis maximus: скелет та яйце
Aepyornis maximus: скелет та яйце
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Птахи (Aves)
Надряд: Безкілеві (Palaeognathae)
Ряд: †Епіорнісоподібні (Aepyornithiformes)
Newton, 1884[1]
Родина: †Епіорнісові (Aepyornithidae)
(Bonaparte, 1853)[1]
Різноманіття
2−4 роди
Роди

†Aepyornis
†Mullerornis
†Vorombe

Посилання
Вікісховище: Aepyornithidae
EOL: 4433299
NCBI: 147492
Fossilworks: 39292
Вигляд скелету епіорніса
Яйце епіорніса (Природознавчий музей, Угорщина
Реставрація Aepyornis maximus

Епіорнісові[2] (Aepyornithidae) — вимерла родина нелітаючих птахів. Родина складалася з родів епіорніс (Aepyornis), Vorombe та муллерорніс (Mullerornis). Епіорнісові близькі до страусів і моа.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

За різними оцінками включає два − чотири роди з 7 −9 видами. Взаємовідносини ряду Епіорнісоподібні з іншими рядами птахів чітко не зрозумілі.

Великі страусоподібні або птахи з еоценових-олігоценових відкладів Північної Африки та плейстоценово-голоценових відкладів Мадагаскара. Найбільший за розміром є слоновий птах (Aepyornis maximus Geoffr.). Ет'єн де Флакурт, французький губернатор Мадагаскару в 1640 — 1650, залишив записи спостереження слонового птаха. Епіорніс (Aepyornis) був найбільшим у світі птахом, заввишки більше 3 метрів і вагою близько 400 кг (880 фунтів)[3]. Знайдені рештки дорослого епіорніса і його яйця, які були дуже великі: (34 х 22 см) об'ємом 9 − 12 л та мали довжину окружності більше 1 метра.

Для епіорнісів характерні важкі довгі трипалі задні кінцівки з широкою пласкою цівкою, широкий таз, широка грудина без слідів кілю, широко розставлені коракоїди, дуже сильно редукований скелет крила тощо. Сильніше, ніж у інших страусоподібних птахів, виражена пневматичність стегна та, ймовірно, хребців. Ймовірно, подібно до казуарів, жили у вологих тропічних лісах.

Біогеографія[ред. | ред. код]

Розмір Aepyornis maximus (фіолетовий) в порівнянні з людиною, страусом, і деякими тетраподами динозавра

Подібно до казуара, страусів, нанду, ему та ківі, Mullerornis і Aepyornis були безкілевими, вони не могли літати. Через те що Мадагаскар та Африка відокремилися дуже давно[4], можна зазначити що Aepyornis втратили здатність польоту і зазнали гігантизму вже на острові[5]. Сухопутний міст з іншими теренами Гондвани Мадагаскар втратив ймовірно близько 85 мільйонів років тому.[6] На початок 2010 ще не було розшифровано мтДНК Aepyornis.[7][8]

Aepyornis maximus

Знайдені останки яєць «aepyornithid» на сході Канарських островів є біогеографічною загадкою. Ці острови, ймовірно, не були пов'язані з материковою Африкою, за часи існування слонових птахів. За часів регресії моря, можливо, існував сухопутний міст, принаймні протягом деякого часу, то, ймовірно, було між архіпелагом Фуертевентура/Лансароте і Африканським узбережжям. Це дозволило б нелітаючим птахам дістатися на сьогоденні острови. Тим не менше, немає ніяких ознак того, що епіорнісові розвивалися поза Мадагаскаром, і сьогодні, шкаралупу з Канарських островів відносять до вимерлих північноафриканських птахів, які були не безкілевими (Eremopezus/Psammornis), або навіть не Pelagornithidae.

Біологічна класифікація[ред. | ред. код]

Рід Aepyornis (Geoffroy Saint-Hilaire 1850)

Рід Mullerornis (Lamberton 1934)

Рід Vorombe (Hansford & Turvey, 2018)

Вимирання[ред. | ред. код]

Судячи з залишків кісток та яєць, які носять сліди обробки людиною, епіорніси слугували об'єктом полювання корінного населення Мадагаскару.

Вимерли у історичний час: на думку деяких дослідників, у XVIII, а можливо навіть у XIX ст. Вимиранню, ймовірно, сприяло не тільки пряме переслідування з боку людини, але і дуже інтенсивне винищення тропічних лісів.

Існує чотири теорії причин вимирання:

  1. Через полювання людини та споживання в їжу їхніх яєць.
  2. Через захворювання які вони перейняли від завезених людиною курей та цесарок
  3. Через зміни клімату
  4. Або, що найімовірніше, всі три причини в комплексі.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Brands, S. (2008)
  2. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. ↑ Davies, S. J. J. F. (2003)
  4. ↑ Yoder, A. D. & Nowak, M. D. (2006)
  5. ↑ van Tuinen, M. et al. (1998)
  6. ↑ Hay, W. W., et al. (1999)
  7. ↑ Cooper, A., et al. (2001)
  8. ↑ International Darwin Bicentennial Symposium Ancient DNA. Архів оригіналу за 4 грудня 2009. Процитовано 12 березня 2010.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Карташев Н.Н. Систематика птиц. — М. : Высшая школа, 1974. — 362 с.


Гасторніс Це незавершена стаття про викопних птахів.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Епіорнісові&oldid=37563509