Aichi E3A

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Aichi E3A
Aichi E3A.jpg
Призначення: гідролітак
Перший політ: 1930
Прийнятий на озброєння: 1931
Знятий з озброєння: 1931
Період використання: 1937
На озброєнні у: Naval Ensign of Japan.svg Імперський флот Японії
Розробник: Aichid
Всього збудовано: 12
Конструктор: Heinkel
Екіпаж: 2 особи
Крейсерська швидкість: 125 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 197 км/год
Дальність польоту: 753 км
Тривалість польоту: 6 год
Практична стеля: 4 710 м
Довжина: 8,45 м
Висота: 3,67 м
Розмах крила: 11,10 м
Площа крила: 34,50 м²
Споряджений: 1600 кг
Двигуни: 1 х Hitachi Tempu Type 90, 300 к.с.
Підвісне озброєння: 2 x 30-кг бомби
Кулеметне озброєння: 2 x 7,7-мм кулемети

Aichi E3A (яп. 九〇式一号水上偵察機, Морський розвідувальний гідролітак Тип 90-1) — серійний розвідувальний гідролітак Імперського флоту Японії періоду 1930-х років

Історія створення[ред. | ред. код]

У 1928 році Імперський флот Японії сформував технічне завдання на розробку нових розвідувальних гідролітаків далекої та ближньої дії, на заміну застарілим Yokosuka E1Y та Nakajima E2N відповідно. У конкурсі на розробку ближнього розвідника взяли участь фірми Aichi та Nakajima, проекти яких отримали позначення «Тип 90-1» та «Тип 90-2» відповідно.

Компанія Aichi, яка протягом тривалого часу співпрацювала з фірмою Heinkel, і цього разу залучила її до розробки літака. В результаті був розроблений літак Heinkel HD 56 - біплан змішаної конструкції (каркас фюзеляжу був зроблений зі сталевих труб, каркас крила дерев'яний, обшивка полотняна). Літак був оснащений двигуном Wright Whirlwind J-6 потужністю 220 к.с.

Літак пройшов заводські випробування у 1929 році, і у 1930 році був доставлений в Японію. Випробування в Японії виявили ряд недоліків, зокрема, недостатню дальність польоту та швидкість літака. Колектив конструкторів під керівництвом Тецуо Міккі вніс певні зміни в конструкцію, зокрема використав потужніший двигун Hitachi Tempu Type 90 (300 к.с.). Використання потужнішого двигуна зумовило зміни в конструкції планера: був зменшений на 23 % розмах крил, змінені кріплення поплавків, зменшені розмах стабілізатора та висота вертикального оперення. Роботи з модернізації тривали рік, літак піднявся у повітря у серпні 1931 року. Хоча літак продемонстрував не дуже хороші характеристики, проте перший варіант конкурента «Тип 90-2» показав настільки незадовільні результати, що флот вирішив прийняти на озброєння літак фірми Aichi під назвою «Морський розвідувальний гідролітак Тип 90-1» (або E3A1).

Всього до 1932 року було випущено 12 літаків E3A.

Тактико-технічні характеристики[ред. | ред. код]

Технічні характеристики[ред. | ред. код]

  • Екіпаж: 2 чоловік
  • Довжина: 8,45 м
  • Висота: 3,67 м
  • Розмах крила: 11,10 м
  • Площа крила: 34,50 м²
  • Маса пустого: 1 118 кг
  • Маса спорядженого: 1 600 кг
  • Двигун: 1 х Hitachi Tempu Type 90
  • Потужність: 300 к. с.

Льотні характеристики[ред. | ред. код]

  • Максимальна швидкість: 197 км/г
  • Крейсерська швидкість: 125 км/г
  • Практична дальність: 753 км
  • Практична стеля: 4 710 м
  • Тривалість польоту: 6 г

Озброєння[ред. | ред. код]

  • Кулеметне: 2 x 7,7-мм кулемети
  • Бомбове: 2 x 30-кг бомби

Історія використання[ред. | ред. код]

Літаки E3A використовувались на легких крейсерах типу «Сендай». Їх використання було нетривалим, оскільки фірма Nakajima таки зуміла доробити свій варіант літака, який отримав позначення Nakajima E4N. Цей літак набагато перевершував E3A за своїми характеристиками. До 1937 року всі E3A були переведені в навчальні частини, деякі продані цивільним авіакомпаніям, і незабаром списані.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Tadeusz Januszewski, Krzysztof Zalewski. Japońskie samoloty marynarki 1912-1945 ISBN 83-86776-50-1

Посилання[ред. | ред. код]