Aichi M6A

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Aichi M6A
M6A1.jpg
Призначення: Бомбардувальник
Перший політ: 1943
Прийнятий на озброєння: 1945
Знятий з озброєння: 1945
Період використання: 1945
На озброєнні у: Naval Ensign of Japan.svg Імперський флот Японії
Розробник: Aichi[d]
Всього збудовано: 28
Конструктор: Aichi[d]
Екіпаж: 2 особи
Крейсерська швидкість: 296 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 474 км/год
Дальність польоту: 1 200 км
Практична стеля: 9 900 м
Довжина: 11,64 м
Висота: 4,58 м
Розмах крила: 12,26 м
Площа крила: 27,00 м²
Споряджений: 4 040 кг
Двигуни: Aichi Atsuta 32, 1 400 к.с.
Підвісне озброєння: 1 торпеда або бомби до 850
Кулеметне озброєння: 1 х 13-мм кулемет «Тип 2»

Aichi M6A (яп. 晴嵐 «Сейран» («Гірський туман») ) — катапультний поплавковий бомбардувальник-торпедоносець для підводних човнів Імперського флоту Японії періоду Другої світової війни.

Історія створення[ред. | ред. код]

Прототип M6A1-K з колісним шасі

Ідея створення літака, який запускався би з підводного човна, виникла ще в період Першої світової війни і активно розглядалась у міжвоєнний період. Найбільших успіхів у даному напрямку досягла Японія, яка змогла побудувати літак, який був би здатним не тільки вести розвідку, але й бути повноцінним ударним літаком.

Проект під кодовою назвою «Сенсуікан-Току», почав реалізовуватись у 1936 році в умовах надзвичайної секретності, тому американці дізнались про нього тільки після війни. Проект передбачав побудову 18 величезних підводних човнів типу I-400 з підводною водотонажністю 4,500 тонн і швидкістю 14 вузлів (26 км/г), які були призначені для транспортування літаків, які мали завдавати ударів по американських містах, недосяжних для звичайних бомбардувальників. Для цього підводний човен повинен був оснащуватись великим герметичним ангаром в який мали б поміщатись два літаки і катапультою на верхній палубі. Через потребу в більш простих човнах замовлення I-400 було зменшено до п'яти одиниць.


Командування флоту вважало, що успіх проекту цілком залежатиме від можливостей літака, який мав поєднувати високу швидкість, яка дозволяла би уникнути перехоплення, з великою дальністю польоту. У травні 1942 року було сформульоване технічне завдання «17-Shi», відповідно до якого літак мав мати дальність польоту до 1500 км і який би міг (зі складеними крилами) поміститись в ангарі діаметром 3,5 м. Розробку було доручено фірмі «Aichi», проектом під заводським номером AM-24 керував інженер Норіо Озакі.

Незважаючи на незвичність задачі, при розробці літака суттєвих проблем не виникло. Він був одним з небагатьох літаків, оснащених двигуном рідинного охолодження Aichi Atsuta 32 - ліцензійним варіантом «Даймлер-Бенц DB 601». Це був суцільнометалевий моноплан (за винятком фанерної обшивки кінцівок крила та тканинної обшивки рульових поверхонь) з нижнім розташуванням крила та двопоплавковим шасі, які знімались при розміщенні літака в ангарі. Страт літака здійснювався за допомогою катапульти підводного човна, як з поплавками, так і без них (у цьому випадку літак був одноразового застосування).

Екіпаж складався з 2 чоловік - пілота та стрільця-радіооператора, який обслуговував розташований встановлений в задній частині кабіни 13-мм кулемет «Тип 2». Наступальне озброєння включало 850-кг торпеду або одну 800-кг бомбу або дві 250-кг бомби. Літак мав ретельно пропрацьовану аеродинаміку. Механізм складення крил і хвоста був доволі заплутаним: крила складались вздовж фюзеляжу, горизонтальні поверхні хвоста зміщувались вниз, а вертикальні на праву сторону. Незважаючи на це, тренована команда могла привести літак в бойову готовність менш ніж за 7 хвилин. Також для можливості складання літака в темноті на важливі краї і елементи було нанесено флюрилосцентну фарбу.

На початку 1943 року на заводі «Aichi» в Нагої було закладено 6 літаків M6A1, два з яких (M6A1-K «Нанзан») були з колісними шасі, що прибирались. У листопаді того ж року був збудований перший прототип з двигуном Aichi AE1P Atsusa 30 потужністю 1400 к.с., який розпочав льотні випробування. Точні результати випробувань невідомі, але вони напевне були успішними, оскільки було вирішено запустити літак в серійне виробництво.

Перший серійний літак був збудований у жовтні 1944 року, ще 7 машин ( з двигунами Atsusa 31) були готові до 7 грудня 1944 року, коли внаслідок сильного землетрусу завод був сильно пошкоджений. До весни 1945 року виробництво було майже відновлене, але 12 березня був здійснений наліт американської авіації, внаслідок якого завод був частково зруйнований. В липні серійний випуск M6A1 був припинений через проблеми з виготовленням потрібної кількості підводних човнів. Замість 44 запланованих літаків було збудовано 28 (включаючи прототипи та M6A1-K). На останніх 20 літаках використовувався двигун Atsusa 32.[1]

Тактико-технічні характеристики (M6A1)[ред. | ред. код]

Aichi M-6A1 Seiran.svg

Технічні характеристики[ред. | ред. код]

  • Екіпаж: 2 чоловік
  • Довжина:11,64 м
  • Висота: 4,58 м
  • Розмах крила: 12,26 м
  • Площа крила: 27,00 м²
  • Маса порожнього: 3 300 кг
  • Маса спорядженого: 4 050 кг
  • Максимальна злітна маса: 4 450 кг
  • Навантаження на крило: 149.6 кг/м²
  • Двигун: Aichi Atsuta 32
  • Потужність: 1 400 к. с.
  • Питома потужність: 2.1 кг/к.с.

Льотні характеристики[ред. | ред. код]

  • Максимальна швидкість: 474 км/г на висоті 5 200 м
  • Крейсерська швидкість: 296 км/г
  • Практична дальність: 1 200 км
  • Практична стеля: 9 900 м
  • Швидкість підйому: на 3 000 м. за 5 хв. 48 с.

Озброєння[ред. | ред. код]

  • Кулеметне:1 × 13 мм кулемет «Тип 2»
  • Бомбове навантаження:
    • 1 х 850-кг торпеда або
    • 1 х 800-кг бомба або
    • 2 х 250-кг бомби

Модифікації[ред. | ред. код]

  • M6A1 «Сейран» - серійний; версія морського поплавкового бомбардувальника; двигун Aichi Atsuta 30 або 31 (на перших 8 літаках), Aichi Atsuta 32 (1400 к.с.) на решті, (26 екз.);
  • M6A1-K «Нянзан» - прототип; навчально-тренувальний літак з подвійним управлінням та шасі, що прибирається (2 екз.).

Історія використання[ред. | ред. код]

Через затримку у будівництві підводних човнів серії I-400 для розміщення M6A1 пристосували підводні човни класу I-13. Спеціальний загін почав освоєння нової техніки з січня 1945 року. Спочатку планувалось завдати удару по шлюзах Панамського каналу, пізніше по базі американських авіаносців на атолі Уліті. У серпні 1945 року група вийшла в море, взявши курс на Уліті. Але після отримання повідомлення про капітуляцію Японії наліт був скасований, а літаки, як особливо секретні вироби, затоплені.[1]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Обухович В. А., Кульбака С. П., Сидоренко С. И. Самолёты второй мировой войны.- Мн.: ООО «Попурри», 2003.- 736 с.:ил. ISBN 985-438-823-9.
  • О. Дорошкевич Самолеты Японии второй мировой войны.-Минск, Харвест, 2004
  • Авиационно-исторический журнал «Мир авиации» / Aviation World Magazine. Вып.10. «Поплавковые самолеты Второй мировой войны 1939-1945»
  • Харук А.И.. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы - М.: Яуза: ЭКСМО:2012. - 400 с.: ил. ISBN 978-5-699-59587-7
  • Francillon, Rene (1970). Japanese Aircraft of the Pacific War. TBS The Book Service Ltd. с. 583pp. ISBN 978-0370000336.  (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Aichi M6A

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Francillon, 1970, с. 291-294