Aloe asperifolia

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Aloe asperifolia
Алое груболисте
Aloe asperifolia - Palmengarten Frankfurt - DSC01751.JPG
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Ксантореєві (Xanthorrhoeaceae)
Підродина: Асфоделеві (Asphodelaceae)
Рід: Алое (Aloe)
Вид: Алое груболисте
Біноміальна назва
Aloe asperifolia
A.Berger, 1905
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Aloe asperifolia
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Aloe asperifolia
EOL logo.svg EOL: 13378126
IPNI: 529221-1
The Plant List: kew-297088

Aloe asperifolia (укр. Алое асперіфолія, Алое груболисте)[1]  — сукулентна рослина роду Алое.

Етимологія[ред.ред. код]

Aloe asperifolia в Ботанічному саду Франкфурта-на-Майні
Aloe asperifolia в природних умовах в Намібії

Видова назва походить від лат. Asper — грубий, -folius — листя через грубе листя[2].

Морфологічна характеристика[ред.ред. код]

Aloe asperifolia має яскраве сіро-зелене листя, широке в основі, із жовтуватими, пізніше коричневими шипами вздовж країв. Листя грубе, з шорсткою поверхнею, що нагадує наждачний папір. Молоді рослини з'являються без стебел, однак старі демонструють типове коротке стебло, найстарша частина яких, як правило, вугільного кольору і не не має листя. Більшість зі стебел до 50 см заввишки, однак деякі рослини досягають висоти більше 1 м. Суцвіття Алое asperifolia виходить під кутом, з часом досягає майже лежачого положення. Квітки не великі, близько 3 см, червонуваті до рожевого кольору. Вони цвітуть переважно в березні і квітні, але час цвітіння може бути змінений у роки з дощем.

Місця зростання[ред.ред. код]

Aloe asperifolia має великий природний діапазон від Волфішбей на півдні до південної області Каоко. Часто цей вид можна зустріти в околицях Свакопмунда. Росте на висоті від 0 до 1250 м над рівнем моря.

Умови зростання[ред.ред. код]

Цей вид алое зростає в надзвичайно посушливому кліматі. В пустелі, де вони ростуть, буває лише від 2 до 5 дощів у сторіччя. Середня річна норма опадів становить 15 мм, середня температура + 15,3 °С. Стандартизовані вимірювачі метеорологічних станцій не враховують кількості води, що подається в деяких місцях проживання під впливом вологи повітря або туману. Прибережне місто Свакопмунд має близько 200 днів з туманами або, радше ночей щорічно.

Вирощування[ред.ред. код]

У культурі Aloe asperifolia вимагають регулярного поливу і добрив. Вирощують рослини в піщаному ґрунті для кактусів з додаванням 20% гумусу. Розташування не обов'язково має бути на самому сонячному місці, але занадто мала соляризація швидко призводить до слабкого забарвлення. До років сіянці ростуть досить повільно. У зимові періоди із сірою і похмурою погодою рослина страждає від нестачі світла. У цьому може допомогти встановлення штучного освітлення для рослин.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Українська назва є транскрибуванням та/або перекладом латинської назви авторами статті і в авторитетних україномовних джерелах не знайдена.
  2. Estrela Figueiredo and Gideon F. Smith. What's in a name: epithets in Aloe L. (Asphodelaceae) and what to call the next new species (англ.)

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Walter, H.; Breckle, S. (2002): Walter's Vegetation of the Earth. 547 S.
  • Walter, H.; Breckle, S. (1999): Vegetation und Klimazonen. 7. Auflage. 544. S.
  • Craven, P.; Marais, C. (1986): Namib Flora — von Swakopmund zur großen Welwitschia über Goanikontes. 126 S. (Beautiful little book with lots of drawings; it is worthwhile to recapitulate the route described there, as many different habitats in the Namib will then be visited; it is however no academic book)
  • Court, D. (1981 new edition 2001): Succulent Flora of Southern Africa. 224 S. (Supplies a a serviceable overview on succulents in southern Africa; contains lots of photos with only brief descriptions, certain species are missing completely in the new edition)
  • Carter, S., Lavranos, J. J., Newton, L. E. & Walker, C. C. (2011). Aloes. The definitive guide: 1-720. Kew Publishing, Royal Botanic Gardens, Kew. (англ.)
  • Germishuizen, G. & Meyer, N. L. (eds.) (2003). Plants of Southern Africa: an annotated checklist. Strelitzia 14.: I-VI, 1-1231. National Botanical Institute, Pretoria.
  • Govaerts, R. (1995). World Checklist of Seed Plants 1 (1, 2): 1-483, 1-529. MIM, Deurne.

Джерела[ред.ред. код]