Aloe marlothii

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Aloe marlothii
Алое Марлота
Aloe marlothii 1.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Ксантореєві (Xanthorrhoeaceae)
Підродина: Асфоделеві (Asphodelaceae)
Рід: Алое (Aloe)
Вид: Алое Марлота
Біноміальна назва
Aloe marlothii
A.Berger, 1905
підвиди
Aloe marlothii A. Berger subsp. marlothii
Aloe marlothii subsp. orientalis Glen & D.S.Hardy
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Aloe marlothii
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Aloe marlothii
EOL logo.svg EOL: 1085410
IPNI: 529640-1
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 992641
The Plant List: kew-297637

Aloe marlothii (укр. Алое марлоті, Алое Марлота)[1], A.Berger — сукулентна рослина роду Алое.

Етимологія[ред. | ред. код]

Видова назва дана на честь професора Рудольфа Марлота (1855—1931), німецького ботаніка, аналітичного хіміка і фармацевта, що жив у Південній Африці з 1883 року, професора хімії в університеті Стелленбоса у 1889—1892 рр..[2]

Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

Цвітіння Aloe marlothii
Квіти Aloe marlothii
Aloe marlothii в природі

Багаторічний вічнозелений чагарник, що не гілкується заввишки 2-4 м з вершиною, прикрашеною розеткою потужних товстих листків. Листя ланцетовидні, соковиті, сріблясто-блакитні, 1-1,5 м завдовжки, 20-25 см завширшки. Краї й обидві сторони листка засаджені зубчиками червоного або коричневого забарвлення.

Квітконіс до 80 см заввишки, суцвіття прямостояче. Квітки 3-3,5 см завдовжки помаранчеві або оранжево-жовті.

Споріднені види[ред. | ред. код]

Алое Марлота можна плутати з алое страхітливим (Aloe ferox) особливо рослини з Квазулу-Наталя. Рослини Aloe marlothii з Квазулу-Наталя мають китиці, що мають трохи трикутну форму, а їхні листя мають шипи, які, як правило, відсутні у Aloe ferox, які ростуть в Квазулу-Наталі. В молодому віці Aloe marlothii легко сплутати з Aloe aculeata.

Місця зростання[ред. | ред. код]

Південна Африка: Ботсвана, Південно-Африканська Республіка — Гаутенг, Квазулу-Наталь, Лімпопо, Мпумаланга, Північно-Західна провінція, Есватіні, Зімбабве, Мозамбік. Зустрічається в різних середовищах існування у савані та на пасовищах, але найбільш характерними є великі популяції на скельних пагорбах. Росте на кам'янистих ґрунтах на висоті близько 1 120 м над рівнем моря і нерідко утворює справжні ліси.

Охоронні заходи[ред. | ред. код]

Вид включений до додатку II конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES).[3]

Включений до Червоного списку південноафриканських рослин (англ. Red List of South African Plants).[4] Має статус «найменший ризик».

Зафіксовано ряд традиційних способів використання листя[5], але збір не є руйнівним і, ймовірно, не призведе до зниження чисельності виду. Підпопуляції можуть бути виключно великими і складатися з тисяч рослин.

Умови утримання[ред. | ред. код]

Утримувати на повному сонці. Влітку поливають рідко (з просушуванням земляного кома). Цей вид перебуває в стані спокою в зимовий час, тримати його треба абсолютно сухим при температурі близько (4 °С). Особливо декоративне у віці 2-5 років. Обов'язковим є добре проникний субстрат, переважно пісок. Витримує температуру близько 0 °С. Дуже часто продається в магазинах.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Українська назва є транскрибуванням та/або перекладом латинської назви авторами статті і в авторитетних україномовних джерелах не знайдена.
  2. Estrela Figueiredo and Gideon F. Smith. What's in a name: epithets in Aloe L. (Asphodelaceae) and what to call the next new species (англ.)
  3. Aloe marlothii. CITES. Процитовано 12.08.2018.  (англ.)
  4. Eastern Tree Aloe. Red List of South African Plants. South African National Biodiversity Institute (SANBI). Процитовано 12.08.2018.  (англ.)
  5. Glen and Hardy 2000

Посилання[ред. | ред. код]

  • Germishuizen, G. & N. L. Meyer, eds. 2003. Plants of southern Africa: an annotated checklist. Strelitzia 14. (Pl SAfr ed2) (англ.)
  • Gibbs Russell, G. E. et al. 1985. List of species of Southern African plants, ed. 2. Mem. Bot. Surv. S. Africa v. 51.; v. 56. 1987 (L SAfr) (англ.)
  • Huxley, A., ed. 1992. The new Royal Horticultural Society dictionary of gardening. (Dict Gard) (англ.)
  • Reynolds, G. W. 1974. The aloes of South Africa, ed. 3. (Aloe SAfr) (англ.)
  • Walters, S. M. et al., eds. 1986-. European garden flora. (Eur Gard F) (англ.)
  • Govaerts, R. (1995). World Checklist of Seed Plants 1 (1, 2): 1-483, 1-529. MIM, Deurne. (англ.)
  • Pope, G. V. (ed.) (2001). Flora Zambesiaca 12(3): 1-106. Royal Botanic Gardens, Kew. (англ.)
  • Albano, P.-O. (2003). La Conaissance des Plantes Exotiques: 1-324. Édisud, Aix-en-Provence. (фр.)
  • Carter, S., Lavranos, J. J., Newton, L. E. & Walker, C. C. (2011). Aloes. The definitive guide: 1-720. Kew Publishing, Royal Botanic Gardens, Kew. (англ.)
  • Bailey, L. H. & E. Z. Bailey. 1976. Hortus Third I-XIV, 1-1290. MacMillan, New York. (англ.)
  • Guide to the aloes of South Africa. (англ.)
  • Article Citation Database (англ.)[недоступне посилання з червень 2019]

Джерела[ред. | ред. код]