Alter ego

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Альтер-его (лат. Alter ego; Alter «інше, друге»[1]) — інтернаціональний фразеологізм, що означає «інше я»,[2] «невідоме я»,[3] власна подоба,[4] філософське[1] «друге я»,[5][6][2][1][7] інший-всередині-мене,[8] або в буквальному сенсі «другий я»[9] — частина особистості, яку зазвичай не бачать інші люди;[6] або належним чином придумана або реальна альтернативна особистість людини: ліричний герой, закріплений за псевдонімом образ, намісник, духовно споріднена особа, довірена особа, близький друг;[2] друга сутність людини, друга особистість або особа всередині людини. Це термін для іншої особистості або ідентичності однієї людини, і, незважаючи на те, що часто припускають що альтер-его часто походить із прихованої або пригніченої частини власної особистості людини, концепт є набагато більш далекосяжним, ніж просто роль, яку людина грає. Альтер его є невід'ємною частиною особистості.

Художня репрезентація для розуміння концепції alter ego

Латинське слово его (ego) становить основу відомого слова егоїст — самолюб.[2]

«Друге (інше) Я» у різних сферах науки та культури[ред. | ред. код]

Це термін сфери гуманітарних наук: філософії, психології, літературознавства, юриспруденції.[10]

  • Вислів і поняття alter ego став поширеним завдяки звичаю, усталеному в деяких країнах Європи в минулому: коли король передавав усю свою владу якому-небудь наміснику, він нагороджував його званням «королівського другого я» — «альтер еґо реґіс». Першим, хто використав ці слова, був грецький філософ стоїк Зенон Кітійський, який жив у III-IV століттях до н. е..[2] Вважається, що ця традиція виникла на Сицилії.
У деяких романських державах (наприклад, Королівство Обох Сицилій) термін alter ego (у значенні представника) використовувався для опису чиновника з надзвичайними повноваженнями (з правом приймати рішення щодо життя та смерті), який міг приймати рішення в останній інстанції або це імператорський намісник, якому передавались офіційні повноваження короля. Сама така довіреність також називалася alter ego.[11][12]
« «Альтер-его (лат. alter-ego) — другое я, называется то лицо, которое кѣмъ-нибудь другимъ, наприм., регентомъ, уполномочено дѣйствовать вполнѣ отъ его имени. Этотъ въ Испаніи создавшійся юридическій терминъ перешелъ затемъ в королевство обѣихъ Сицилій. Такѣ, наприм. во время революціи 1820 года въ Неаполѣ наслѣдный принцъ былъ сдѣланъ своимъ отцемъ. королемъ Фердинандомъ I, алтер-его. Это случалось и въ другихъ странахъ.»[13] «

— Энциклопедическій словарь. подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ IА Алтай-Арагвай. Издатели: Ф.А. Брокгаузъ (Лейпцигъ) И.А. Ефронъ (С.-Петербургъ) Семеновская типо-литографія (И.А. Ефрона), Фонтанка, №92. 1890. (стор.: 579)

  • Термін часто використовується в художній літературі, особливо в коміксах, де, наприклад, супергерої, лиходії, особи або борці зі злочинністю мають секретні особистості, наприклад Супермен є альтер-его Кларка Кента.[6][2]
  • В лінгвістичній сфері «Ego» i «Alter Ego» — це внутрішнє мовлення, точніше — внутрішній діалог (автокомунікація) між «Я (Ego)» і «Я1 (Alter Ego)» і їх тлумачення в лінгвістичному вимірі,[10][14][15]— діалог між Ego i Alter Ego мовної особистості, бесіда з самим собою як терапевтичний засіб для розрядження психічної напруги.[15]
Бо на їй, широкій, куточка нема
Тому, хто все знає, тому, хто все чує:
Що море говорить, де сонце ночує —
Його на сім світі ніхто не прийма;
Один він між ними, як сонце високе,
Його знають люде, бо носить земля;
А якби почули, що він, одинокий,
Співа на могилі, з морем розмовля, —
На Божеє слово вони б насміялись,
Дурним би назвали, од себе б прогнали.
Нехай понад морем, сказали б, гуля!

Добре єси, мій кобзарю,
Добре, батьку, робиш,
Що співати, розмовляти
На могилу ходиш!
Ходи собі, мій голубе,
Поки не заснуло
Твоє серце, та виспівуй,
Щоб люде не чули.
А щоб тебе не цурались,[прим. 1]
Потурай їм, брате!
Скачи, враже, як пан каже:
На те він багатий.

 — (уривок) «Перебендя» (1840).
Поезія Т. Шевченка (псевдонім: К. Дармограй)
  •  — у романі «Місто» В.П. Підмогильного образ Вигорського є своєрідним alter ego Степана Радченка.[17] Якщо головний герой є дещо наївним, оптимістичним, прагне утвердитися в місті, знайти шлях у літературі, то Вигорський навпаки демонструє зневіру й тікає з міста за прикладом Г.С. Сковороди. Таким чином, Вигорський переживає розчарування в собі, зневажає себе й прагне повернутися до першопочатків.[17]
  •  — у новелістичному циклі Є.А. Кононенко «Колосальний сюжет» є твір «Рожеве світло на зупинці», в якому закладено спільний ідейний зміст, який розширюється у кожній новелі циклу, набуваючи своїх характерних емоційних ознак.[18] Вчинки персонажів мають схожу психологічну мотивацію, кожен із них має своє «рожеве світло», яке одного разу під час душевної та фізичної втоми виникає на зупинці.[18] За словами героя новели «Рожеве світло на зупинці», кожен із героїв спостерігає за світлом у вікні, поряд з ними в цей час (композиційний принцип озвучення внутрішнього монологу) з'являється друг-цинік як вираження другого внутрішнього голосу (alter ego), який може вчасно заспокоїти сумління, знайти виправдання.[18] На відміну від рожевого світла на зупинці, у рідному домі бажано, щоб те світло взагалі зникло.[18]
  •  — у героїв повістей В.О. Шевчука — Іллю Турчиновського (як і Киріяка Сатановського) часом долають сумніви, адже барокові герої приречені страждати від власної роздвоєності (у Киріяка це виявляється ще й у надприродній здібності «половинитися»).[17] Персоніфікований образ страху якраз і є виявом alter ego Іллі Турчиновського, Страх народжений підсвідомістю головного героя першої повісті.[17] Структура кожної з повістей В. О. Шевчука також розпадається на історії інших людей, таким чином автор творить роман-притчу про вічні пошуки сенсу буття.[17] Ілля Турчиновський намагається укласти збірку притчових оповідей «Мудрість передвічна» (оповіді «Розум», «Воля», «Гординя», «Заздрість», «Отара», «Повстримність»). Під час подорожі Ілля Турчиновський неодноразово натрапляє на зло: зрада попутчиків (Івана та Семена) або підлий вчинок регента, який просто зіштовхнув головного героя з кліросу.[17] Упродовж оповіді Ілля Турчиновський неодноразово повертається до думки, чого у світі існують люди, які не знають його, але вже ненавидять.[17] Ілля Турчиновський жодного разу не відповів на зло злом, а коли його недругів карали, то дуже переживав за їхню подальшу долю: «Пізнавай світ, а не проклинай його — ось тобі джерело. Пий із нього і здобудеш радість». Подібні міркування співзвучні з філософією Г. С. Сковороди, герої якого так само прагнуть до самопізнання та самовдосконалення завдяки пізнання світу.[17]
  • Термін інколи використовується в літературі та інших дослідницько-творчих роботах в описах персонажів, психологічно схожих між собою чи з автором. Наприклад,
  •  — персонаж кількох фільмів Антуан Дуанель — альтер-еґо його творця, режисера і сценариста Франсуа Трюффо.[2]
  •  — в автобіографічній дилогії Карпенка-Карого "Суєта" і "Житейське море" Іван Барильченко — художнє alter ego драматурга (Карпенка-Карого) — актор, наділений надзвичайним талантом перевтілення.[19]
  •  — образ кобзаря Перебенді з однойменної поезії можна трактувати як alter-ego поета (тобто, самого Т.Шевченка).[20][21] У «Перебенді» (де сліпий кобзар, що розмовляє з Богом і природою і якого люди не розуміють, без сумніву, і є тим alter ego поета: «Старий заховавсь / В степу на могилі, щоб ніхто не бачив».[22] Рис самотнього романтичного поета, «фігури ідеальної», митця, здатного підійматися понад буденщиною, образ Перебенді набуває у другій частині твору. Конфлікт між високою духовністю поета й людьми, які не розуміють його й сміються з нього, не спроможні піднестися понад щоденними клопотами.
  •  — Фредерік Бегбеде створює вигадані романні історії, головний герой яких більшою чи меншою мірою нібито є alter ego самого автора.[23] Майже в кожному романі час від часу автор запевняє читачів, що саме він і є тим самим головним героєм, про чиє життя йдеться у творі.[23]
  •  — Лев Мехліс — один з найближчих та багаторічних сподвижників Сталіна, який був справжнім — другим «я» вождя, alter ego.[24][25]

Нівелювання негативних рис особистості, змалювання людини без суттєвих внутрішніх суперечностей є одним із основних принципів творчого методу соціалістичного реалізму.[17]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Цуратися — «Триматися осторонь, уникати кого-, чого-небудь».
    Джерело: Словник української мови в 11 томах http://www.inmo.org.ua/sum.html?wrd=Цуратися

Деталізація джерел[ред. | ред. код]

  1. а б в Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. ISBN 966-569-013-2 (стор.: 23) Доступ
  2. а б в г д е ж и Загнітко Анатолій. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни. — Донецьк: ДонНУ, 2012. — 402 c. ISBN 978-966-639-554-5 (стор.: 39)
  3. Оголошення про участь у Всеукраїнських Шевченківських читаннях (на базі Національного технічного університету «Дніпровська політехніка»): Лінгвоперсонологія Шевченка: мистецьке EGO і ALTER EGO. Кафедра української мови. Криворізький державний педагогічний університет 11 березня 2021 року
  4. Б.Сучков. Лики времени. Статьи о писателях и литературном процессе. — Т.2. — М., 1976
  5. Український правопис [Текст] : проект / В.М. Русанівський [та ін.]; наук. ред. В.М. Русанівський; Українська національна комісія з питань правопису. — К.: [Науково-видавничий центр НБУ ім. В.І.Вернадського], 2003. — 167 с. (стор.: 99) Доступ
  6. а б в Значення Alter ego в англійській мові dictionary.cambridge.org
  7. Анастасія Вегеш. Літературно-художні антропоніми в романах Юрія Андруховича / Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Випуск 15. 2007 (стор.: 354) Доступ
  8. Породин И. В. Лингвопоэтические средства выражения эгоцентрической точки зрения в литературном тексте (на материале современной немецкоязычной художественной прозы) : автореф. дис. канд. филол. наук: спец. 10.02.04 «Германские языки», СПб., 2006. — 23 с. (стор.: 5)
  9. Nguyen, Nam H. (9 березня 2019). Essential 25000 Ukrainian Law Dictionary (укр.). Nam H Nguyen. «[1855 ] [альтер его] [Латинська, в буквальному сенсі, другий я] ...» 
  10. а б Космеда Тетяна. А. «Ego i Alter Ego Тараса Шевченка в комунікативному просторі щоденникового дискурсу» : моногр. / Тетяна Анатоліївна Космеда. Дрогобич: Коло, 2012. — 372 c. // Рецензія С.Дорошенко (2013) Мовознавство (журнал), 2013, №5 ISSN 0027-2833
  11. Pierer's Universal-Lexikon der Vergangenheit und Gegenwart. 4. Auflage. Verlagsbuchhandlung von H. A. Pierer, Altenburg 1865 (zeno.org [abgerufen am 23. September 2019] Lexikoneintrag „Alter ego“).
  12. Meyers Großes Konversations-Lexikon. 6. Auflage. Bibliographisches Institut, Leipzig/ Wien 1909 (zeno.org [abgerufen am 23. September 2019] Lexikoneintrag „Alter ego“).
  13. Энциклопедическій словарь. подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ IА Алтай-Арагвай. Издатели: Ф.А. Брокгаузъ (Лейпцигъ) И.А. Ефронъ (С.-Петербургъ) Семеновская типо-литографія (И.А. Ефрона), Фонтанка, №92. 1890. (стор.: 579) Доступ
  14. Космеда Тетяна Анатоліївна. Ego i Alter Ego Тараса Шевченка в комунікативному просторі щоденникового дискурсу [Текст] : монографія / Т.А. Космеда. — Дрогобич: Коло, 2012. — 371 с. — Бібліогр.: с. 335-363. — 500 прим. — ISBN 978-617-642-054-5
  15. а б Романченко А.П. Елітарна мовна особистість в епістолярному та щоденниковому дискурсах: аспекти дослідження / А.П. Романченко // Проблеми загального і слов'янського мовознавства. — 2018. — № 1. — С. 111-120. — Доступ
  16. а б Юдкін-Ріпун Ігор. Феноменологія культури як методологія інтерпретації — К.: Ін-т культурології НАМ України, 2020. — 352 с.; іл. ISBN 978-966-2241-57-0 (стор.: 286) Доступ
  17. а б в г д е ж и к Українська література ХХ століття: навч.-метод. посіб. для студентів 2-го курсу, які навчаються за спец. 035 — Філологія (заоч. форма) / Нар. укр. акад., [каф. українознавства; упоряд. О.В. Слюніна]. — Харків: Вид-во НУА, 2018. — 128 с. Доступ
  18. а б в г Саєнко В. Сучасна українська література: компендіум / Валентина Саєнко. — Одеса: Астропринт, 2014. — 352 с. ISBN 978-966-190-947-1. (стор.: 316) Доступ
  19. Михида С. П. Психобіографічний дискурс драматургії І. Тобілевича / С. П. Михида // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. — 2013. — № 3. — С. 130-133. — Доступ
  20. Масенко Л. Опозиція «усне — писемне» у мові творів Тараса Шевченка / Збірник «Культура слова»* — №80, 2014 ISSN 0201-419 (стор.: 37)
  21. Останнім шляхом Кобзаря [Текст] / [Грабович Г. та ін.; упоряд. М.Л. Новицький : ред. кол. Микола Жулинський, Валентин Симоненко, Микола Новицький]. — К.: Український літопис, 1994. — 280 с.: фото. — ISBN 5-7707-3396-9
  22. Шевченко, якого не знаємо : (з проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета) / Григорій Грабович; [ред. В. Дивнич]. — Київ: КРИТИКА, 2000. — 317 с., [8] арк. іл. ISBN 966-7679-14-4 (стор.: 112) Доступ
  23. а б ‪Черкашина Тетяна Юріївна‬. Імітаційні ігри як складова сучасних автобіографічних творів (на прикладі романів Фредеріка Бегбеде) / Наукове видання. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (філологічні науки), №19 (182) 2009 (стор.: 32) Доступ
  24. Рубцов Ю.В. Alter ego Сталина. — М.: Звонница-МГ,. 1999. — 302 с.
  25. Людмила Ведмідь. «Великий терор» очима «шістдесятників» / З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ № 2 (48) 2017 р. — 440 с. ISSN 2313-5883 Доступ
  26. а б Електронна версія «Великої української енциклопедії» Доступ: https://vue.gov.ua/Близнюкові_міфи
  27. David L. Pedersen, Cameral Analysis: A Method of Treating the Psychoneuroses Using Hypnosis, Psychology Press, 1er janvier 1994, 222 p. (ISBN 978-0-415-10425-8, читайте онлайн
  28. Малиш Н. Ліричний герой Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича: архетипна суміш / «Культура як феномен людського духу (багатогранність і наукове осмислення)». II Міжнародна курсантсько-студентська наукова конференція (ХІ; 2013; Львів)
    Збірник тез доповідей II Міжнародної курсантсько-студентської наукової конференції «Культура як феномен людського духу (багатогранність і наукове осмислення)» — Львів: ЛДУ БЖД, 2013. — 364 с. (стор.: 153)
  29. Юнг К.Г. "Архетип и символ". М.: "Ренессанс" СП "ИВО-СиД", 1991.

Див. також[ред. | ред. код]