Мухомор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Amanita)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мухомор
Мухомор червоний (Amanita muscaria)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Гриби (Fungi)
Відділ: Базидіомікотові (Basidiomycota)
Клас: Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок: Агарикальні (Agaricales)
Родина: Мухоморові (Amanitaceae)
Рід: Мухомор (Amanita)
Pers., 1794
Посилання
Вікісховище: Amanita
Віківиди: Amanita
EOL: 18878
NCBI: 41955
MB: 17045
IF: 17045

Мухомо́р (Amanita) — рід грибів родини мухоморових (Amanitaceae).

Українська назва, а також назви в багатьох мовах (майже усі слов'янські, англ. fly agaric) та ін.) походять від відомого з давнини застосування настоїв цих грибів як інсектицидів. Спочатку ця назва стосувалася тільки мухомора червоного, пізніше була поширена на весь рід.

Латинське «Amanita» походить від назви гори Аманон (Amanon) в Кілікії, що була славнозвісна великою кількістю їстівних грибів.

Таксономія[ред. | ред. код]

На початку XVIII ст. Й. Дилленіус і Ж. Турнефор використовували назву Amanita для всіх пластинчастих шапинкових грибів, тобто спочатку воно приблизно відповідало роду Agaricus Ліннея. П. А. Міхелі в 1729 році замінив його на Fungus, і до XIX ст. воно рідко зустрічалося в літературі. У 1797 р. Х. Персон знову ввів назву Amanita для всіх грибів, що мають піхву. Е. Фрис спочатку визнав рід Amanita Персона, але пізніше виключив з нього види з забарвленим споровим порошком. Розе в 1876 році описав рід Amanitopsis, який згодом увійшов до складу роду Amanita.

У XX столітті робилися спроби розділити рід на дрібніші роди, було запропоновано ввести такі родові таксони: Amanitella (Earle, 1909), Lepidella (Gilb., 1925), Aspidella (Gilb., 1940), Ariella (Gilb., 1941), Amanitaria (Gilb., 1940), Amplariella (Gilb., 1940), Amanitina (Gilb., 1940). Однак ці таксони не витримали випробування часом і в другій половині XX ст. від такого поділу відмовилися.

Морфологія[ред. | ред. код]

Плодові тіла головним чином великі, з центральною ніжкою, на початку розвитку повністю закриті загальним покривалом. Тип розвитку бівелангиокарпний або пілеокарпний.

Шапка товстом'ясиста, інколи тонша, може бути з горбком, легко відділяється від ніжки. Шкірка різних відтінків білого, червоного або зеленого кольорів, зазвичай покрита різними клаптями або пластівцями, що залишаються від загального покривала. Край шапки гладкий або тонком'ясистий, рубчастий.

Пластинки вільні або слабко прирослі, білого або злегка жовтуватого кольору. Є пластиночки, часто різної довжини.

Ніжка циліндрова, зазвичай пряма, часто розширена в основі.

М'якуш білий, у деяких видів забарвлюється на зрізі, із запахом або без нього.

Залишки покривал. Піхва може бути вільною або зрослою з основою ніжки, інколи має вигляд добре помітних кілець або розташованих кільцями бородавок. Залишки загального покривала на шапці зазвичай легко відділяються, але у деяких видів прирослі до шкірки. Часткове покривало після розриву залишається на ніжці у вигляді кільця, гладкого або нерівного і розірваного. Деякі види (підрід Поплавок) не мають кільця, але на ніжці залишаються більш-менш великі луски — залишки часткового покривала.

Споровий відбиток білий або з легким рожевим відтінком.

Спори безбарвні, від округлих до еліпсоїдних або циліндрові, гладкі, двоядерні, містять флуоресцентні краплини. У видів з гладким краєм шапки спори амілоїдні, у видів з рубчастим краєм — неамілоїдні.

Плевро- і хейлоцистиди зазвичай відсутні, деякі види мають хейлоцистиди.

Практичне значення[ред. | ред. код]

Більшість мухоморів неїстівні або сильно отруйні, є небезпечні смертельно отруйні види, які іноді плутають з їстівними грибами (бліда поганка, мухомор смердючий). Загальновідомий мухомор червоний, крім середньої токсичності, має також галюциногенну дію.

Але є серед мухоморів і умовно-їстівні та дуже цінні їстівні гриби, що в місцях розповсюдження вважаються делікатесними, вони іноді вживаються навіть без теплової обробки, свіжими в салатах. Так, умовно-їстівними є звичайні для лісів помірного клімату мухомор червоніючий та декілька видів поплавків (мухомори з підроду Amanitopsis). До найцінніших грибів належать мухомор цезарів та ще декілька видів з секції Cesareae, вони відомі в Південно-східній Азії та на Далекому Сході, в Північній Америці та Центральній Африці. Деякі з цих грибів лише нещодавно стали відомі вченим, а місцевим населенням вони збираються та продаються на ринках Китаю, Японії, Мексики, Танзанії.

Помірно токсичні види, здебільшого мухомор червоний, історично вживалися деякими народами як психотропний засіб, звичайно таке вживання було пов'язане з релігійними ритуалами.

Мухомор червоний має медичне використання, їх застосовують в народній та офіційній медицині.

Види[ред. | ред. код]

Відомо кілька сотень видів. Найвідоміші з них:

Berkshire Blue[ред. | ред. код]

Berkshire Blue

У 2000 році засновник Беркширської мікологічної спільноти (Berkshire Mycological Society) професор Маꥳнті виявив та сфотографував новий вид мухоморів, який отримав назву Berkshire Blue, або «синій мухомор». Однак частина мікологів почала ставити під сумнів існування цього виду мухоморів, а знімки професора Маꥳнті вважалися фотомонтажем. При цьому інші вчені, які не розділяли цю точку зору, розпочали подорожі до Беркширських пагорбів (де нібито був виявлений цей різновид мухоморів) з метою остаточно підтвердити його існування.

Berkshire Blue може бути не окремим видом, а звичайним мухомором, який зазнав певних мутацій. Сьогодні він має статус «місцевої легенди» серед мікологів-любителів Беркширу (на кшталт Лох-Неського чудовиська).

Посилання[ред. | ред. код]

  • Dr. Rodham E. Tulloss; Prof. Dr. Zhu-liang Yang (з 1999 р.). Studies in the Genus Amanita Pers. Архів оригіналу за 30 червня 2013. Процитовано 14 вересня 2009.  (англ.) — Дослідження в роді Amanita. Систематика, списки видів, наукові описання більш, ніж 550 видів мухоморів з усього світу.
  • Офіційний сайт Беркширської мікологічної спільноти (англ.) [Архівовано 17 червня 2012 у Wayback Machine.]
  • «Berkshire Blue» Amanita — Shroomery [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.]


Література[ред. | ред. код]

  • Вассер С. П. Флора грибов Украины. Аманитальные грибы / отв. ред. К. А. Каламээс. — К. : «Наукова думка», 1992. — С. 111—113. — ISBN 5-12-003226-5. (рос.)