Armstrong Whitworth Whitley

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Armstrong Whitworth Whitley
«Вітворт Вітлі» у польоті. 1938
Призначення: середній бомбардувальник
Перший політ: 17 березня 1936
Прийнятий на озброєння: 1937
Знятий з озброєння: 1945
Період використання: 19361945
На озброєнні у: RAF roundel.svg Королівські ПС Великої Британії
Розробник: Armstrong Whitworth Aircraft[d]
Виробник: Велика Британія Armstrong Whitworth
Всього збудовано: 1 814
Модифікації: Armstrong Whitworth A.W.23
Конструктор: Джон Ллойд
Екіпаж: 5 осіб
Максимальна швидкість (МШ): 370 км/год
Бойовий радіус: 2 650 км
Дальність польоту: 3 900 км
Практична стеля: 7 900 м
Бойова стеля: 5 490 м
Швидкопідйомність: 4,1 м/с
Довжина: 21,49 м
Висота: 4,57 м
Розмах крила: 25,60 м
Площа крила: 106 м²
Порожній: 8 435 кг
Максимальна злітна: 12 955 кг
Двигуни: 2 × радіальні 12-циліндрові поршневі авіаційні двигуни з рідинним охолодженням Rolls-Royce Merlin X
Тяга (потужність): 1 145 к.с. (855 кВт)
Підвісне озброєння: 3 175 кг бомб
Кулеметне озброєння: 1 × .303-дюймових (7,7-мм) авіаційний кулемет Vickers K
4 × .303-дюймових (7,7-мм) авіаційних кулемети М1919
Схематичне зображення середнього бомбардувальника «Вітворт Вітлі»

Армстронг Вітворт Вітлі (англ. Armstrong Whitworth Whitley) — британський двомоторний середній бомбардувальник, що перебував на озброєнні Королівських ПС Великої Британії за часів Другої світової війни. Літак був розроблений компанією Armstrong Whitworth у середині 1930-х років. До появи чотиримоторних літаків вважався важким.

Розроблявся за завданням В.3/34 разом з конкурентами Віккерс «Веллінгтон» і Хендлі-Пейдж «Гемпден», конструкторським колективом фірми на чолі з Дж. Ллойдом на основі раніше побудованого транспортно-бомбардувального літака AW.23 і проекту бомбардувальника AW.30. 17 березня 1936 року прототип AW.38 з двигунами «Тайгер» IX (795 к.с.) вийшов на іспити. Літак виявився стійким, простим в управлінні та надійним. Але льотні характеристики були незадовільні: швидкість недотягувала визначених параметрів специфікації В.3/34 (309 км/год замість необхідних 330), недостатньою була й практична стеля польоту.

Проте, в 1937 році був прийнятий на озброєння Королівських Повітряних сил, першим із трійки середніх бомбардувальників, що взяли активну участь у Другій світовій війні.

Історія[ред. | ред. код]

Створення[ред. | ред. код]

23 липня 1934 року міністерство авіації Великої Британії видало літакобудівним компаніям Королівства завдання B.3/34, визначаючи вимоги до перспективного важкого нічного бомбардувальника, що мав прийти на заміну біпланам Вікерс «Вірджінія», сконструйованим ще в 1922 році. Новий бомбардувальник мав також замінити літаки Хендлі-Пейдж «Гейфорд» і Фейрі «Хендон». Але в цей час темпи розвитку авіації були такі, що до моменту надходження на озброєння нові бомбардувальники вже могли застаріти (так воно і вийшло). Тому і був зроблений далекоглядний крок — нове завдання і новий конкурс. При цьому вимоги істотно підвищилися, особливо щодо дальності (до 2010 км) і максимальної швидкості (до 360 км/год). За виконання завдання взялися чотири фірми: «Віккерс», «Фейрі», «Хендлі-Пейдж» і «Армстронг Вітворт».

Збирання бомбардувальників «Вітлі» у цехах. 1941
Порівняльна схема трьох основних британських середніх бомбардувальників напередодні Другої світової війни: «Віккерс Веллінгтон» (блакитний колір), «Гендлі-Пейдж Гемпден» (жовтий колір) та «Армстронг Вітворт Вїтлі» (рожевий колір)

Фірма «Армстронг Вітворт» мала вже завершений проект A.W.30, тому володіла явною перевагою над конкурентами. Командування Повітряних сил також розглядало їх у ролі фаворита, вважаючи, що адаптація вже існуючої конструкції під вимоги завдання В.3/34 істотно прискорить впровадження машини до серійного виробництва.

Вже 14 вересня 1934 були замовлені два дослідні зразки ще не існуючого бомбардувальника. Більш того, 23 серпня 1935 року видали замовлення на 80 серійних літаків, які отримали назву «Вітлі» на честь передмістя Ковентрі, де розміщувався завод фірми.

Новий проект, A.W.38, майже повністю успадкував загальне компонування A.W.23 і його характерні зовнішні риси — коротке і широке крило товстого профілю, своєрідне двокільове оперення, розташування вогневих точок. Габарити літака дещо зменшилися. AW.38 мав вигляд моноплана, крило перенесли з нижнього в середнє положення, щоб зручніше розмістити бомбовідсік. Крило мало досить великий установчий кут, що в поєднанні з прийнятим профілем і значною площею забезпечувало відмінні злітно-посадкові характеристики. Це ж надавало літаку вельми оригінальний вигляд у горизонтальному польоті, він літав як би з опущеним носом.

Двигунами для AW.38 «Армстронг Вітворт» вибрала два мотори Армстронг-Сіддлі «Тайгер» IX — дворядних зіркоподібних, потужністю 795 к. с. Гвинти були трилопатеві, змінного кроку — «Де Хевілленд». Пальне розташовувалося у двох паливних баках у передній крайці крила. У кожному знаходилося по 827 л; третій бак, ємністю 700 л, стояв у фюзеляжі над центропланом. Початково для «Вітлі» планувалося озброєння з одного кулемета «Льюїс» у носовій частині та у хвості на турелі «Армстронг-Вітворт» з педальним приводом.

В основному бомбовому відсіку було чотири бомботримачі, на яких можна було підвісити за однією бомбу вагою 500 фунтів (229 кг). Ще 12 невеликих бомбовідсіків розташовувалося в центроплані (по одній бомбі в 250 фунтів (113 кг) і на консолях крила (по однієї бомбі вагою в 112 фунтів (51 кг) або 120 фунтів (55 кг).

Екіпаж літака складався з п'яти осіб: двох льотчиків, стрільця-бомбардира в носі, радиста і хвостового стрільця.

17 березня 1936 року льотчик-випробувач А. Кемпбелл-Оурд підняв у повітря перший прототип нової машини. 27 червня цей літак (К4586) вперше був представлений публіці на параді Королівських Повітряних сил у Хендоні. Перші польоти показали, що хоча характеристики «Вітлі» і значно вище, ніж у літака, який він повинен був замінити, але тим не менше абсолютно не задовільні для літака, який мав потрапити на озброєння в кінці 30-х років.

Бойове застосування[ред. | ред. код]

9 березня 1937 року перші «Вітлі» Mk I почали надходити на заміну біпланам Хендлі-Пейдж «Гейфорд» у 10-ту ескадрилью Повітряних сил. У січні 1938 року перші серійні зразки «Вітлі» Mk II прибули до 58-ї ескадрильї, а вже у серпні 1938 року — «Вітлі» Mk III стали на озброєння 51-ї ескадрильї. У травні 1939 року 10-та ескадрилья отримала новітні модифікації Mk IV, а в серпні 78-ма ескадрилья переозброїлася на Mk IVA. На 1 вересня 1939 року британські Повітряні сили мали загалом сім бомбардувальних ескадрилей, більшість з яких мала на озброєнні різні варіанти «Вітлі», переважно Mk VIII або IV. Модифікація Mk V тільки встала на складальну лінію і планувалася до випуску восени 1939 року. Загалом британці мали 196 середніх бомбардувальників «Армстронг Вітворт Вітлі».

В ніч з 3 на 4 вересня 1939 року, відразу після вступу Британії у війну, 4-та авіаційна група, озброєна «Вітлі» вперше вилетіла на бойове завдання в небо над Німеччиною. За перший політ близько 10 літаків з 51-ї та 56-ї ескадрилей скинули над Гамбургом, Бременом та містами Рура 6 млн листівок, загальною вагою майже 13 тонн паперу. Кілька місяців англійські дальні бомбардувальники возили тільки пропагандистську літературу. В ніч з 1 на 2 жовтня три «Вітлі» IV з вантажем листівок вперше з'явилися над Берліном. Втім, ця пропагандистська акція не дала ніякого ефекту.

Лише з грудня під час нічних нальотів «Вітлі» стали атакувати бази німецьких гідролітаків у Боркумі, Зильті і Нордернаї, звідки поплавкові He 115 відправлялися на постановку мін біля узбережжя Англії. Наземні цілі бомбити заборонялося. Перший справжній удар завдали лише в ніч на 20 березня 1940, коли 30 «Вітлі» і 20 «Хемпденів» напали на базу в Зильті. Один «Вітлі» був збитий, а результати бомбардування виявилися невисокими.

У травні 1940 року розпочалися регулярні операції, вже після вторгнення німців у Бельгію, Нідерланди та Францію. Двом ескадрильям «Вітлі» Бомбардувальне командування визначило завдання завдавати удари по шосейних дорогах і залізницях на захід від Рейну, щоб утруднити перекидання підкріплень до лінії фронту.

У ніч на 11 травня вісімка «Вітлі» вперше атакувала кілька мостів і залізничних станцій у Німеччині. Наступної ночі вони бомбили залізничний вузол Менхенгладбах, а ще через три дні все обмеження були зняті і почалася повномасштабна повітряна війна.

Парашутний десант перед фронтом бомбардувальника «Вітлі» перед десантуванням в тил противника. Манчестер. 1942

16 травня «Вітлі» вперше бомбили промислові об'єкти — нафтопереробні заводи на схід від Рейну. Брак досвіду у екіпажів привів до того, що на ціль вийшли тільки 24 літаки з 78. Весь травень і червень нічні бомбардувальники вирішували дві основні задачі: намагалися перешкодити німцям перекидати війська і техніку до фронту і вивести з ладу німецькі нафтопереробні заводи. Однак обидві поставлені цілі виявилися недосяжними. Однак, через брак літаків, погану підготовку екіпажів, що не мали достатньо досвіду, результати були мізерними. За одну ніч на завдання відправлялося не більше 50 бомбардувальників.

Відразу після вступу Італії у війну 4-та авіагрупа отримала наказ нанести удар по Генуї і Турину. Увечері 11 червня 36 «Вітлі» дозаправилися на одному з Нормандських островів у Ла-Манші і попрямували на південь. Їм належало перетнути всю Францію і Швейцарію, перевалити через Альпи і подолавши італійську ППО, завдати удару по цілях. Лише 13 машин відбомбилися по визначених об'єктах, а й це було на ті часи великим досягненням.

У серпні 1940 року активність Бомбардувального командування дещо підвищилася, його авіаційні формування систематично бомбардували авіазаводи, портові споруди, верфі, при цьому, в основному дотримувалися тактики ударів дрібними групами по окремих об'єктах. У ніч на 26 серпня перші англійські бомби впали на Берлін: з 81 бомбардувальника, залученого для цього нальоту, 14 було «Вітлі». Пізніше літаки цього типу на межі дальності атакували також цілі в Австрії, Чехословаччині та Польщі. У ніч на 24 вересня наліт на Берлін повторили вже більшими силами: 119 «Вітлі», «Хемпденів» і «Веллінгтонів» стартувало зі своїх баз на Британських островах. Через складні погодні умови тільки 84 досягли цілі, та й вони відбомбилися дуже неточно. Частина бомб не вибухнула, в тому числі одна фугасна бомба, що впала в сад рейхсканцелярії. Потім послідували нові нальоти на Берлін, Ессен, Мюнхен і Кельн. Концентрація сил весь час зростала: 7 грудня 1940 року — Мангейм, 134 літаки, 10 лютого 1941 року — Ганновер, 221 літак, квітень 1941 року — Кіль, два нальоти поспіль — 288 і 159 літаків.

Багато відомих льотчиків Бомбардувального командування отримали бойове хрещення на «Вітлі». Одним з них був Л.Чешір, що прославився під час нальоту на Кельн 13 листопада 1940 року: на наполовину розбитому бомбардувальнику з пораненим екіпажем він прорвався до визначеної цілі і вразив її. Згодом Л.Чешір удостоївся багатьох вищих орденів Великої Британії, зокрема Хреста Вікторії.

На відміну від «Хемпденів» і «Веллінгтонів», що концептуально були денним бомбардувальниками, «Вітлі» розроблявся, як нічний, і тому зазнав набагато менше втрат під час бойових вильотів у денний час. Загалом «Вітлі» у складі Бомбардувального командування здійснили 8 996 літако-вильотів, скинувши 9 845 тонн бомб; 269 бомбардувальників було втрачено у бою.

Вже на початок війни він був застарілим і хоча понад 1 000 одиниць було вироблено, доки не підійшов час замінити його на більш сучасні та ефективні літаки його класу. У ніч з 29 на 30 квітня 1942 року «Вітлі» 58-ї ескадрильї здійснили останній бойовий виліт у ролі бомбардувальників на бельгійський порт Остенде. Наприкінці 1942 року їх зняли з озброєння бомбардувальних ескадрилей та переключили на інші завдання. В основному їх використовували в ролі транспортних літаків для перекидання вантажів і військ, а також для десантування груп парашутистів і агентів, що діяли в тилу нацистів. Одною з найзнаменітіших операцій став рейд на Брюневаль, операція штабу об'єднаних операцій під кодовою назвою «Байтінг».

Часто «Вітлі» виконували роль буксирів планерів при виконанні різних завдань.

У вересні 1939 року «Вітлі» вперше спробували застосувати для боротьби з німецькими субмаринами, коли 58-му ескадрилью на кілька місяців залучили до супроводу конвоїв. Згодом 502-а ескадрилья в Олдергроуві першою в Береговому командуванні отримала «Вітлі», у березні 1941 року 612-та, що базувалася у Рейк'явіку, отримала ці літаки. 3 вересня 1941 року один з «Вітлі» 77-ї бомбардувальної ескадрильї, тимчасово залученої до патрулювання, атакував і потопив в Біскайській затоці поблизу мису Ортегаль човен U-705. А 30 листопада в цьому ж районі здобув перемогу «Вітлі» Mk VII з 502-ї ескадрильї: на дно пішла U-206. Загалом бомбардувальники «Вітлі» потопили власноруч або у взаємодії з іншими засобами п'ять німецьких підводних човнів: U-751, U-705, U-261, U-564 і U-256[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Green, William and Gordon Swanborough. «Armstrong Whitworth's Willing Whitley» Air Enthusiast. No. 9, February–May 1979. Bromley, Kent, UK., pp. 10–25.
  • Mason, Francis K. The British Bomber since 1914. London: Putnam Aeronautical Books, 1994. ISBN 0-85177-861-5.
  • Roberts, N. (1978). Armstrong Whitworth Whitley. Aircraft Crash Log. no isbn. Leeds: N. Roberts.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
Джерела