Atlas Coelestis

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Титульна сторінка копії, що зберігається в Музеї і художній галереї Дербі

«Atlas Coelestis» — атлас зоряного неба, грунтований на спостереженнях, зроблених Першим королівським астрономом Джоном Флемстідом[1]. Атлас був виданий в 1729 році, вже після смерті автора.

«Атлас» має найбільший формат серед усіх виданих на той час[2] і включає 26 карт основних сузір'їв, видимих в Гринвічі, із зображеннями в стилі рококо авторства Джеймса Торнгілла. У нім також наведені дві планісфери, створені Абрамом Шарпом[1].

Історія[ред.ред. код]

До появи цього атласу у Британії існував опублікований в 1725 році каталог «Stellarum inerrantium Catalogus Britannicus» (чи просто «British Catalogue» — «Британський каталог») на 2919 зірок[3].

Однією з основних цілей нового видання «Атласу» було бажання Джона Флемстіда змінити зображення сузір'їв, прийняте Йоганном Байєром в його «Уранометрії» (1603 рік). У Байєра фігури сузір'їв, що зображують людей, часто повернені спиною до глядача (а не обличчям, як це велося з часів Птолемея). Це створювало плутанину в тих іменах зірок, де є характеристика «правий» або «лівий»[1].

«Atlas Coelestis» був виданий тільки через десять років після смерті Флемстіда його вдовою за допомогою Джозефа Кроствейта (Joseph Crosthwait) і Абрама Шарпа, ставши першим подібним виданням, грунтованим на телескопічних спостереженнях.

Публікація мала успіх, ставши основним об'єктом посилань професійних астрономів на найближче століття. Проте ж, роботу критикували по трьох напрямах: ціна була висока, розмір великий (що робило використання атласу незручним), і художня якість була недостатньо висока (особливо критикували ілюстрації Торнгілла, зокрема, зображення сузір'я Водолія). Це привело доктора Джона Бевіса, відкривача Крабовидної туманності, до спроби поліпшити атлас; у 1745 році він видав Uranographia Britannica — менших розмірів, з внесеними уточненнями і більш художніми малюнками. Проте робота не була видана офіційно, і на даний момент відомі всього 16 її копій[4].

У результаті, після додаткових спостережень зірок, проведених в 1690-і роки, французький інженер Жана Ніколаса Фортіна[en] (Jean Nicolas Fortin) в 1770-х під контролем астрономів Пьєра Ле Моньє (Pierre Charles Le Monnier) і Шарля Мессьє з Французької академії наук, оновив роботу[3]. Нова версія, названа Atlas Fortin — Flamsteed, була за форматом втричі менше від оригіналу, але зберегла ту ж структуру таблиць. Крім того, було зроблено художнє ретушування ряду ілюстрацій — зокрема, Андромеди, Діви і Водолія[3]. Назви сузір'їв були дані французькою мовою; крім того, були додані деякі туманності, відкриті після смерті Флемстіда[3]. У 1795 році була опублікована ще одна оновлена версія, з доповненою кількістю туманностей[3].

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Davide Neri. John Flamsteed, Atlas coelestis. Архів оригіналу за 2011-08-24. Процитовано 2011-05-08. 
  2. Linda Hall Library (ред.). Flamsteed, John. Atlas coelestis. London, 1729. Архів оригіналу за 2012 - 08-11. Процитовано 2011-05-12. 
  3. а б в г д Giangi Caglieris (2002). On-line Flamsteed - Fortin Atlas Celeste - 1776. Архів gm/fortin/english.htm оригіналу за 2012-08-11. Процитовано 2011-05-08. 
  4. Michael Oates (2007-02-17). Atlas Celeste. Архів оригіналу за 2012-08-11. Процитовано 2011-05-08. 

Фототека[ред.ред. код]