Austin A30

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Austin A30
Загальні дані
Виробник: Велика Британія Austin (BMC)
Роки виробництва: 1951 — 1956
Складання: Велика Британія Лонгбридж, Велика Британія
Австралія Мельбурн, Австралія[1]
Клас: малий сімейний авт. (C)
Інші позначення : Austin Seven[2]
бензиновий 4-тактний 4-циліндровий рядний 0,803 л
механічна 4-східчаста
Характеристики
Масово-габаритні
Довжина: 3467 мм[3]
Ширина: 1397 мм[3]
Колісна база: 2019 мм[3]
На ринку
Наступник: Austin A35

Austin A30 — малий сімейний автомобіль (за британською класифікацією), що виготовлявся компанією Austin з травня 1952 по вересень 1956 рр. Був представлений у 1951 р. на Ерлс Корт як «Новий Austin Seven» ставши конкурентом Morris Minor.

Спочатку автомобіль коштував £507, на £62 менше за Minor.[4]

Дизайн[ред. | ред. код]

Хоч Austin попередньо й найняли американського індустріального дизайнера Реймонда Лоуві (Raymond Loewy), його проект відхилили. А зовнішній вигляд автомобіля створив дизайнер «Остіна» Рікардо Бурці (Ricardo 'Dick' Burzi).[5]

Конструкція[ред. | ред. код]

Конструкцію тримального (несучого) кузова розробив T.K. Garrett, котрий до роботи у Austin був аерокосмічним інженером. Вперше «Остін» не мав окремої рами, що робило його легшим (а сам кузов жорсткішим) за більшість тодішніх автомобілів. В салоні спереду були два окремих сидіння, а ззаду диван — усі з ПВХ-обивкою. Шкіряна обивка була опцією. З метою економії автомобіль мав тільки один центрально розміщений задній ліхтар, що поєднував функції габарита, стоп-сигналу та підсвітки номера, один двірник та протисонячний козирик (водія). Двірник та протисонячний щиток зі сторони пасажира, опалювач були опціями.

Спочатку автомобіль мав тільки 4-дверний кузов седан. У 1953 р. з'явились 2-дверні варіанти, а у 1954 р. фургони та універсали (Countryman).[6] Попри менший аніж у фургонів BMC Minor вантажний об'єм (1,7 м3 проти 2,15 м3), «Остін» мав аналогічну вантажність. Завдяки малій масі та жорсткості, автомобіль став популярним серед підприємців. 

До появи наступника (Austin A35) у 1956 р. було виконано 223264 авт.[7][8]

На відміну від А35 у А30 було менше заднє скло, семафорні покажчики поворотів (англ. traficators) — своєрідні прапорці, що виходили з центральної стійки.

Austin A30, разом з потужнішим наступником А35, були доволі успішними на гонках седанів у 1950-их рр., й досі деякі екземпляри беруть участь у історичних змаганнях.

Austin A30 2-дв. седан
Austin A30 4-дв. седан
Універсал Austin A30 Countryman
Austin A30 5 cwt фургон
Рекламне зображення The Austin A30 у Бармуті (1956)
Austin A30 з семафорними покажчиками поворотів

Динамічні характеристики[ред. | ред. код]

Рядний 4-циліндровий двигун серії «А» свого часу був витвором мистецтва, маючи витрату палива меншу 7 л/100 км (42 милі на галон). Завзятий водій міг розвинути максимальну швидкість у 70 миль/год (110 км/год) (заводські дані). Проведений дорожний тест журналом The Motor встановив максимальну швидкість у 67,2 милі/год (108,1 км/год), час розгону 0—60 миль/год 42,3 с. Гальмівна система з барабанними механізмами мала гібридний привід — спереду гідравлічний, ззаду: гідравлічний циліндр діяв на механічний привід стоянкового гальма. Гідромеханічний привід хоч і був прийнятним, критикували через застарілість. Стоянкове гальмо з системою важелів було доволі ефективним, а його важіль знаходився у незвичному місці — праворуч від сидіння водія (автомобілі з правим кермом). Нерівності дороги долала передня незалежна пружинна підвіска та залежна ресорна задня.

Випробуваний у 1952 р. журналом The Motor автомобіль мав максимальну швидкість 62 милі/год (100 км/год), розгін 0—50 миль/год (80 км/год) за 29 с. Витрата палива становила 38,8 миль на імперський галон (7,28 л/100 км, 32,3 милі на амер. галон). Разом з податками тестовий автомобіль коштував £553. Радіоприймач коштував додаткові £43, опалювач £9.[9] Динамічні характеристики залежали від доступного палива. На початку Другої світової війни високооктанове паливо зникло з продажу у Великій Британії. А доступне з початку 1952 р. паливо з октановим числом 70 вимагало зниження ступеня стиску двигуна, що і знижувало потужність усіх автомобілів, особливо малолітражних. З відновленням продажу високооктанового палива проблема зникла, що видно на прикладі А30 та його наступника А35.[10]

Австралійське виробництво[ред. | ред. код]

У Австралії А30 виготовлявся підприємством Austin Motor Company (Australia) Pty Ltd впродовж 1952—1954 рр., а British Motor Corporation (Australia) Pty Ltd у 1954—1956 рр.[11]

Двигун[ред. | ред. код]

New Austin Seven та Austin A30 Seven[ред. | ред. код]

У ранній торговій літературі зустрічаються назви New Austin Seven[12] та Austin A30 Seven.[13]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Barry Anderson, Building Cars in Australia, 2012, page 198
  2. AUSTIN SEVEN Car Sales Brochure c1953 #850, www.ebay.ie, as archived at web.archive.org
  3. а б в Culshaw, David; Horrobin, Peter (1974). Complete Catalogue of British Cars. Macmillan. ISBN 0-333-16689-2. 
  4. Robson, Graham (2006). A–Z British Cars 1945–1980. Herridge & Sons. ISBN 0-9541063-9-3. 
  5. Adams, Keith. Austin A30/A35. www.aronline.co.uk. Архів оригіналу за 9 травня 2016. Процитовано 19 квітня 2016. 
  6. Elias, Mark (20 лютого 2012). A Mighty Fun Sprite. Autoweek. 62 (4): 21. ISSN 0192-9674. 
  7. Austin A30-35 at Austin Memories. Архів оригіналу за 4 May 2012. Процитовано 19 квітня 2012. 
  8. Sedgwick, Michael; Gillies, Mark (1993). A–Z of cars 1945–1970. Bay View Books. ISBN 1-870979-39-7. 
  9. The A30 Austin Seven Road Test. The Motor. 12 листопада 1952. 
  10. Autocar. Т. 146 (nbr 4203). 28 травня 1977. с. 58–61. 
  11. The Macquarie Dictionary of Motoring, 1986, page 24 & 62
  12. Austin Seven Brochure mx9293, www.ebay.co.uk, as archived at web.archive.org
  13. Austin A30 Seven 1951–56, storm.oldcarmanualproject.com [Архівовано 3 серпня 2018 у Wayback Machine.] Retrieved 27 June 2016

Література[ред. | ред. код]

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]