Добра стаття

EA-18G Growler

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Boeing EA-18G Growler)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
EA-18G Growler
Boeing EA-18G Growler
EA-18G Growler
EA-18G Growler
Призначення: Літак радіоелектронної боротьби і протидії
Перший політ: 15 серпня 2006
Прийнятий на озброєння: 22 вересня 2009
На озброєнні у: США США
Австралія Австралія
Розробник: Боїнг
Виробник: США The Boeing Company
Всього збудовано: 172[1]
Вартість одиниці: US$68.2 млн
Конструктор: Боїнг
Екіпаж: 2 (пілот і оператор РЕБ) особи
Максимальна швидкість (МШ): 2150 км/год
Бойовий радіус: 833 км
Практична стеля: 15 850 м
Довжина: 18,31 м
Висота: 4,88 м
Розмах крила: 13,62 м
Площа крила: 46,5 м²
Порожній: 15 011,2 кг
Споряджений: 21 772,4 кг
Максимальна злітна: 29 964 кг
Двигуни: 2 турбовентиляторні General Electric F414-GE-400
Тяга (потужність): 2 × 62,3 кН
Тяга форсажна: 2 × 97,9 кН
Кількість точок підвіски: 11, з них 2 виділені під підвісні паливні баки, 3 під контейнери РЕБ ALQ-99, 2 під контейнери ALQ-218 (на закінцівках крил)
Підвісне озброєння: 2 × AGM-88 + 2 × AIM-120 AMRAAM

EA-18G Growler у Вікісховищі

EA-18G Growler (укр. «Ґра́улер»)[a] — американський військовий палубний літак радіоелектронної боротьби і протидії. Призначений для ведення радіоелектронної боротьби та розвідки авіаносного крила[en]. Розроблений компанією The Boeing Company на основі багатоцільового винищувача палубного базування F/A-18E/F Super Hornet. Перший політ здійснив 15 серпня 2006 року, з початку виробництва у 2007 році, побудовано понад 100 одиниць. Перебуває на озброєнні ВМС США і ВПС Австралії. Замінив собою EA-6B Prowler, який стояв на озброєнні ВМС США з початку 1970-х років.

Історія розробки і виробництва[ред. | ред. код]

На початку 1990-х Військово-морські сили США дійшли висновку, що розроблений на базі палубного штурмовика Grumman A-6 Intruder у 1960-х літак радіоелектронної боротьби морської авіації EA-6 Prowler морально і фізично застаріває, отже потребує докорінної модернізації. Спочатку планували прийняти на озброєння нову модифікацію «Праулера» — ЕА-6В ICAP-III (англ. Improved Capabilities). Головним підрядником залишалася компанія — розробник «Праулера» Northrop Grumman. ВМС вважали за необхідне почати оновлення парку літаків БРЕО авіаносного базування у 2008 році, втім у 2001 році Міністерство оборони США, спираючись на досвід застосування авіації в ході операції «Союзна сила», ініціювало вивчення альтернативних варіантів створення авіаційних комплексів РЕБ для ВПС, ВМС і КМП США (англ. АЕА Analysis of Alternatives) на період 2010—2030 років, яке завершилося у грудні 2001[2].

На початок 2000-х командування ВМС США розглядало наступника «Праулера» не тільки як звичайний літак РЕБ, а як ключовий елемент перспективної системи розвідки і радіоелектронної боротьби флоту і об'єднаних угруповань сил, що ведуть бойові дії на морських і приморських театрах — Airborne Electronic Attack aircraft (AEA aircraft). Було прийняте рішення розробляти новий літак на базі нового основного палубного винищувача F/A-18 Super Hornet. Він мав бути максимально уніфікований із «Супер Хорнетом» (за заявою розробників — на 90 %), що полегшить процес навчання особового складу і дозволить скоротити витрати на навчання льотного та технічного персоналу і на технічне обслуговування нових літаків. Радіоелектронні засоби мали розміщуватись в у відсіках літака, де у прототипу розташовувалось ударне озброєння та на вузлах підвіски озброєння. 15 листопада 2001 року компанія Boeing провела перший політ «демонстратора концепції» F/A-18F (EA-18 Airborne Electronic Attack) з трьома підвісними контейнерами апаратури РЕБ AN/ALQ-99[en] і двома паливними баками. На демонстраторі вивчалося, як підвісні контейнери і баки вплинуть на льотні дані літака, його стійкість і керованість, наскільки зростуть шумність і рівень вібрацій; перевірялася здатність літака з підвішеними контейнерами РЕБ виконувати зліт і посадку з авіаносця[3]. Остаточний вибір був зроблений наприкінці 2003 року: 29 грудня ВМС уклали контракт з фірмою Boeing, розрахований на п'ять років і який передбачав повномасштабну розробку літака РЕБ EA-18G. Субпідрядником виступала компанія — розробник ЕА-6В Northrop Grumman — її фахівцями розроблялося основне радіоелектронне обладнання — підвісні контейнери новітнього комплексу РЕБ, створеного в рамках програми модернізації літаків EA-6B «Праулер» ICAP III[4]. Військово-морські сили планували отримати 88 EA-18G[2].

Церемонія викочування першого EA-18G.
3 серпня 2006, Сент-Люїс

Будівництво першого з двох серійних випробувальних EA-18G, відомого як EA-1, розпочалося 22 жовтня 2004 року[5]. В першій декаді травня 2005 року він був знятий з конвеєра з виробництва F/A-18E/F Super Hornet в Сент-Луїсі і відправлений на переобладнання у варіант літака РЕБ. У червні того ж року здійснене аналогічне переобладнання другого «Супер Хорнета». В процесі переобладнання в крилах літаків прокладалися кабель-траси, необхідні для забезпечення роботи контейнерів з апаратурою РЕБ, що підвішуються на крайні точки зовнішньої підвіски. У носовій частині монтувалися спеціальні тримачі для цільової радіоелектронної апаратури та для апаратури інструментального контролю. EA-1, був готовий 3 серпня 2006 року і здійснив перший політ 15 серпня. 22 вересня 2006 року він здійснив переліт на базу авіації ВМС Петоксен-Рівер[en], Меріленд[6]. Другий літак (EA-2) перший політ здійснив 10 листопада 2006 року[7] і прибув до Петоксен-Рівер 29 листопада[8]. Оскільки перша пара літаків були переобладнані з «Супер Хорнетів», у ВМС ці два випробувальні літаки мали найменування NEA-18G[9]. У червні 2008 року програму льотних випробувань пройшли п'ять перших «Ґраулерів»[10].

У жовтні 2003 Військово-морські сили офіційно направили ВПС пропозицію присвоїти літаку EA-18G найменування «Ґраулер» (англ. growler — буркотун), утворене поєднанням найменування літака-попередника «Праулер» і позначення модифікації «Супер Хорнета» — «G». До того ж назва «Ґроулер» має давні традиції у флоті США — так називалися два шлюпи епохи англо-американської війни і підводний човен періоду Другої світової війни (SS-215[en]), а також його наступник — ракетний підводний човен часів «холодної війни» (SSG-577[en]). Найменування Boeing EA-18G Growler літак отримав 12 жовтня 2005, коли воно вже стало загальноприйнятим[2].

Спочатку ВМС планувало закупити 88 «Ґраулерів» (за кількістю палубних авіакрил), втім у 2001 році обсяг замовлення був збільшений до 114 EA-18G, що було обумовлено рішенням озброїти цими машинами експедиційні ескадрильї, які діють з берегових аеродромів у складі миротворчих сил. Церемонія передачі ВМС США першого серійного EA-18G (Gl, BuNo. 166889) відбулася 24 вересня 2007 року. Переозброєння на EA-18G першої стройової ескадрильї VAQ-141 «Shadowhawks»[en] розпочалося у червні 2009 року. Постачання флоту усіх 114 замовлених EA-18G завершилася у 2015 році[2].

Особливості конструкції і бортове радіоелектронне обладнання[ред. | ред. код]

Основне призначення EA-18G — рішення широкого спектра завдань в інтересах авіаносного угруповання, пов'язаних з веденням радіоелектронної протидії противнику. Літак призначений для ведення радіотехнічної розвідки, постановки перешкод роботі радіолокаційним засобам та придушення систем зв'язку противника, знищення РЛС протирадіолокаційними ракетами AGM-88 HARM. Бортова апаратура EA-18G дозволяє ідентифікувати і пеленгувати джерела електромагнітного випромінювання. Літак здатний діяти як автономно, так і взаємодіючи з іншими літальними апаратами в єдиному інформаційному полі і є в повній мірі літаком «мережевоцентричної війни» (AEA aircraft)[2].

EA-18G Growler на 90 % уніфікований з F/A-18F. Його планер практично ідентичний планеру «Супер Хорнета» модифікації block II за винятком крила — його переднє ребро пряме і не має аеродинамічного «зуба», а на верхніх поверхнях кожної площини змонтовано по одній поперечній перегородці 12 см заввишки і 150 см завдовжки. Таким чином вдалося вирішити проблему звалювання літака при маневруванні з великими перевантаженнями[11]. EA-18G здатний виконувати всі завдання, покладені на «Супер Хорнета», а основні відмінності пов'язані наявністю підвісного спецобладнання і його програмним забезпеченням. EA-18G на 590 кг важчий за F/A-18F, при тому, що з нього демонтована авіаційна гармата[2].

Основні системи літаків EA-18G block I аналогічні системам F/A-18F block I без другого комплекту органів управління в задній кабіні. Передні кабіни EA-18G і «Супер Хорнета» ідентичні. Типовий варіант авіаційного озброєння «Ґраулера» складається з двох керованих ракет «повітря-повітря» AIM-120 AMRAAM для самозахисту і двох протирадіолокаційних AGM-88 HARM[4][12]. Планується розширення асортименту авіаційних засобів ураження керованими ракетами «повітря-поверхня» AGM-154 JSOW та AGM-158 JASSM. Австралійські EA-18G також будуть оснащені ракетою AIM-9 Sidewinder[13].

EA-18G в польоті. Добре видно підвісне радіотехнічне обладнання і озброєння

Основне радіотехнічне обладнання «Ґраулерів» — підвісні контейнери новітнього комплексу РЕБ, створеного на базі ICAP III (з метою зниження часу і витрат на розробку авіаційного комплексу, складність радіоелектронного устаткування ICAP-III для EA-18G була дещо спрощена[2]) фахівцями Northrop Grumman. Основу комплексу складає широкосмугова станція РТР AN/ALQ-218(V)2[en] і цифрова станція РЕП AN/ALQ-99[en]. Комбінація ALQ-218 і ALQ-99 являє собою повноцінний набір засобів радіоелектронної боротьби, здатний забезпечити виявлення і придушення будь-яких загроз авіакрилу[14].

Змінні контейнери приймальних антен комплексу РТР/РЕБ AN/ALQ-218 змонтовані на закінцівках площин крила замість торцевих крилових пілонів ракет AIM-9 у «Супер Хорнетів». Крім того антени AN/ALQ-218 встановлені з обох бортів в носовій частині фюзеляжу, в районі відсіків двигунів, у хвостовій частині фюзеляжу, забезпечуючи приймання електромагнітних сигналів з будь-якого напрямку. Замість гармати на EA-18G встановлена активна БРЛС з електронним скануванням променя AN/APG-79 AESA[en] комплексу постановки перешкод системам радіозв'язку Raytheon AN/ALQ-227(V)1 CCS (Communications Countermeasures System)[15]. Комплекс AN/ALQ-227 виявляє і визначає параметри радіосигналів, а придушення радіозв'язку здійснюється широкосмуговим низькочастотним передавачем AN/ALQ-99 тактичної системи постановки радіоперешкод. Літак може нести до п'яти підвісних контейнерів з антенами AN/ALQ-99[12]. Ведуться роботи з розробки станції постановки перешкод контейнерного типу нового покоління Next Generation Jammer[en] (NGJ) з активною фазованою антенною решіткою (AESA), яка має надійти на озброєння до 2020 року[16].

EA-18G обладнані системами INCANS, які забезпечують стійкий ультракороткохвильовий зв'язок екіпажу літака при включеній апаратурі постановки радіоперешкод — екіпажі «Праулерів» не мали можливості підтримувати радіозв'язок, коли бортова апаратури постановки перешкод працює на випромінювання[17]. Крім того «Ґраулери» обладнані станціями системи супутникового зв'язку MATT (Multi-mission Advanced Tactical Terminal). Станція LR-700 і приймач системи супутникового зв'язку розташовуються разом з апаратурою AN/APG-79 в носовому обтічнику[2].

Оператори. Експлуатація[ред. | ред. код]

Військово-морські сили США[ред. | ред. код]

Зліт «Ґраулера» з палуби авіаносця «Гаррі Трумен» (CVN-75)

Передача ВМС США першого серійного EA-18G відбулася 24 вересня 2007 року. Експлуатаційні випробування літака проводились на базі авіаескадрильї VX-9 Vampires[en], авіабаза Чайна-Лейк[en], Каліфорнія.

Першою стройовою ескадрильєю, яка отримала на озброєння «Ґраулери», стала VAQ-132 Scorpions[en]: переозброєння на EA-18G розпочалося 3 червня 2008 року і завершилося наприкінці 2009 року. Зараз «Ґраулери» є основним і єдиним у ВМС США літаком РЕБ і стоять на озброєнні 16 авіаескадрилій — VAQ-129[en], VAQ-130[en], VAQ-131[en], VAQ-132, VAQ-133[en], VAQ-134[en], VAQ-135[en], VAQ-136[en], VAQ-137[en], VAQ-138[en], VAQ-139[en], VAQ-140, VAQ-141[en], VAQ-142[en], VAQ-209[en] і VX-9, а також Центру розвитку військово-морської авіації[en].

Вперше в бойовій обстановці літаки EA-18G були застосовані у 2010 році в Іраку. В середині листопада п'ятірка «Ґраулерів» ескадрильї VAQ-132 Scorpions виконали переліт зі США в Ірак з дозаправленням у повітрі і проміжною посадкою на авіабазі, розташованій на Азорських островах. Ці п'ять EA-18G виконували завдання в інтересах дислокованого в Іраку угруповання військ США; імовірно, літаки базувалися на аеродромі Аль-Ассад[2]. 23 березня 2011 року ця ж п'ятірка EA-18G з авіабази Авіано здійснила придушення об'єктів ППО для встановлення безпольотної зони над Лівією в ході операції міжнародних сил «Світанок одіссеї»[18].

Військово-повітряні сили Австралії[ред. | ред. код]

EA-18G Повітряних сил Австралії

У 2008 році уряд Австралії звернувся до уряду США з проханням надати до шести EA-18G в рамках експортного контракту на придбання двадцяти чотирьох F/A-18F Super Hornet. Австралійські літаки РЕБ, як і перші прототипи «Ґраулерів» для ВМС США, будувалися як «Супер Хорнети» з подальшим їх оснащенням за проектом EA-18G[19][20]. У 2013 році австралійці оголосили про закупівлю додатково ще шести «Ґраулерів»[21][22]. Усі дванадцять машин були передані ВПС Австралії до 7 липня 2017 року[23]. Усі входять до складу 6-ї ескадрильї ВПС Австралії[en].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Від англ. growler — «той, що ричить»
    Індекси E (electronic) та A (attack) в чинній системі позначень авіації та ракет позначають штурмовик (за офіційним позначенням FA-18 Hornet), модифікований для використання спеціалізованої електроніки.
  1. https://seapowermagazine.org/u-s-navy-on-track-to-sell-replacement-ea-18g-growler-aircraft-to-australia/
  2. а б в г д е ж и к EA-18G Growler. Авиационная энциклопедия «Уголок неба». Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 11 листопада 2018.  (рос.)
  3. Boeing Successfully Completes Initial Flight Demonstration of EA-18 Airborne Electronic Attack Variant. Boeing. 15 листопада 2001. Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 11 листопада 2018.  (англ.)
  4. а б U.S. Navy (2 грудня 2009). EA-18G achieves Initial Operational Capability. Архів оригіналу за 8 січня 2016.  (англ.)
  5. Boeing Begins Work on First EA-18G Test Aircraft. Boeing. 21 жовтня 2004. Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 11 листопада 2018.  (англ.)
  6. Boeing Flies EA-18G Growler for First Time. Boeing. 16 серпня 2006. Архів оригіналу за 9 листопада 2006. Процитовано 11 листопада 2018.  (англ.)
  7. Second Boeing EA-18G Growler Takes to the Air. Boeing. 13 листопада 2006. Архів оригіналу за 2007. Процитовано 11 листопада 2018.  (англ.)
  8. Boeing Delivers Second EA-18G Growler to U.S. Navy. Boeing. Архів оригіналу за 23 жовтня 2007. Процитовано 11 листопада 2018.  (англ.)
  9. Parsch, Andreas (8 липня 2008). DOD 4120.15-L — Addendum. MDS Designators allocated after 19 August 1998 (until April 2017). Designation-Systems.net. Архів оригіналу за 7 липня 2013. Процитовано 11 листопада 2018.  (англ.)
  10. Boeing Delivers 1st Fleet EA-18G Growler. Boeing. 4 червня 2008. Архів оригіналу за 7 червня 2008. Процитовано 11 листопада 2018.  (англ.)
  11. Croft, John (8 липня 2008). EA-18G «Growler»: New platform and capabilities set to un-level the SEAD playing field. FlightGlobal.com. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 12 листопада 2018.  (англ.)
  12. а б Navy Awards Boeing $9.6 Billion in Super Hornet and EA-18G Contracts. Boeing. 29 грудня 2003. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018.  (англ.)
  13. Sam LaGrone (30 липня 2015). U.S. Navy Lessons from Libya Informed Australian EA-18G Growler Modifications. News.USNI.org. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 12 листопада 2018.  (англ.)
  14. EA-18G «Growler». Boeing. 15 липня 2011. Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 12 листопада 2018.  (англ.)
  15. Frank Colucci (1 березня 2008). Teeth of the Growler. aviationtoday.com. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018.  (англ.)
  16. IN FOCUS: US Navy Next Generation Jammer proceeds, but F-35 integration deferred indefinitely. FlightGlobal.com. 11 травня 2012. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018.  (англ.)
  17. Boeing EA-18G Program Completes INCANS Verification Testing, Demonstration. Boeing. 8 листопада 2005. Архів оригіналу за 25 листопада 2005. Процитовано 13 листопада 2018.  (англ.)
  18. Spencer, Ackerman (21 березня 2011). In Combat Debut, Navy Jammer Targets Libyan Tanks. Condé Nast via Wired. Архів оригіналу за 16 червня 2012.  (англ.)
  19. McPhedran, Ian (22 лютого 2012). $200m refit to give fighter jets growl. The Advertiser. Архів оригіналу за 12 червня 2012.  (англ.)
  20. Super Hornets to get electronics jammer. ABC News (Australian Broadcasting Corporation). 23 серпня 2012. Архів оригіналу за 8 січня 2016.  (англ.)
  21. Brian Kelly (29 липня 2015). Boeing’s Growler Program Manager Optimistic About Line’s Future. CBS Local. Архів оригіналу за 30 липня 2015. Процитовано 13 листопада 2018.  (англ.)
  22. Pittaway, Nigel (29 липня 2015). Boeing Rolls Out First Growler for Australia. Defense News. Процитовано 13 листопада 2018.  (англ.)
  23. Growler full fleet arrive in Australia (Пресреліз). Australian Department of Defence. 7 липня 2017. Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 13 листопада 2018.  (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]