British & North American Royal Mail Steam Packet Company

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«British & North American Royal Mail Steam Packet Company», Ліверпуль
Тип Публічна компанія
Форма власності публічна компанія
Галузь морський транспорт
Спеціалізація оператори (менеджери) пароплавних напрямків, судновласники
Наступник(и)
(спадкоємці)		 «Cunard Steamship Company, Ltd»
Засновано 1840
Засновник(и) Самуель Кунард, Джеймс Дональдсон, сер Джордж Бернс і Девід Мак-Айвер
Закриття (ліквідація) 1879
Причина закриття реорганізація в громадську акціонерну корпорацію з метою залучення додаткового капіталу
Штаб-квартира Велика Британія Велика Британія
Канада
Ключові особи Самуель Кунард, Джеймс Дональдсон, сер Джордж Бернс і Девід Мак-Айвер, Роберт Нейпіа, Карл Мак-Айвер, Чарльз Мак-Айвер
Послуги трансатлантичний пакет-сервіс (поштово-пасажирський) пароплавами

«British & North American Royal Mail Steam Packet Company» — британсько-канадська компанія судновласників і операторів з пакет сервісу пакет-пароплавами, яка була заснована в 1840 році і діяла до 1879 року. Штаб-квартира компанії була в Ліверпулі, Шотландія.

Передісторія[ред. | ред. код]

Сер Самуель Кунард.

Британський уряд розпочав свою діяльність з доставки щомісячниї пошти бригами від Фалмуту (Корнуол) до Нью-Йорку в 1756 році. Ці кораблі перевозили кілька неурядових пасажирів і не перевозили вантажі. У 1818 році, «Black Ball Line» відкрила регулярні, за графіком, рейси від Нью-Йорку до Ліверпулю пакет-вітрильниками. Таким чином «Black Ball Line» почала еру домінування американських пакетів в промислі з салоними пасажирами в Північній Атлантиці, яка тривала до введення пароплавів.[1] Щоб стати більш конкурентоспроможними Комітет Парламенту Великої Британії у 1836 році ухвалив рішення, що поштові пакет-судна під керуванням Поштового Офісу треба замінити на приватні судноплавні компанії. Адміралтейство взяло на себе відповідальність за управління контрактами.[2] Відомий дослідник Арктики, адмірал сер Вільям Едуард Паррі в квітня 1837 року був призначений контролером парових машин і пакет-сервісу.[3] Нова Шотландія на чолі з молодим спікером Асамблеї Джозефом Хау (англ. Joseph Howe) лобіювала сервіс пароплавами до Галіфаксу. По приїзді в Лондон в травні 1838 року Хау обговорив дію підприємство з ново-шотландцем Самюелєм Кунардом, судновласником, який також відвідував Лондон заради бізнесу.[4] Кунард і Хау були соратниками і Хау також заборгував Кунарду 300 £[5] (23568 £ на 2014 рік). Кунард повернувся в Галіфакс для залучення капіталу, а Хау продовжував лобіювати Британський Уряд.[4] В часи Повстання 1837 року в Лондоні зрозуміли, що пропонований сервіс до Галіфаксу також був важливим для військових.[6]

В цей листопад Вільям Паррі оголосив тендер на Північноатлантичний щомісячний поштовий сервіс до Галіфаксу з використанням пароплавів в 300 кінських сил кожний, сервіс повинен початися в квітні 1839 року.[6] «Great Western Steamship Company», яка на початку цього року вже відкрила власний піонерський сервіс з Блистолю до Нью-Йорку, пропонувала ставку в 45000 £ за щомісячне обслуговування напрямку Бристоль-Галіфакс-Нью-Йорк за допомогою трьох кораблів, кожний в 450 кінських сил. Тоді як «British American», інша піонерська трансатлантична пароплавна компанія, не брала участь в тендері.[7] «St. George Steam Packet Company», власник пароплава Sirius пропонувала ставку в 45000 £ за щомісячне обслуговування напрямку Корк-Галіфакс[8] і 65000 £ (фунтів стерлінгів) за щомісячне обслуговування напрямку Корк-Галіфакс-Нью-Йорк. Адміралтейство відхилило обидві пропозиції, тому що жодна пропозиція не запропонували почати послуги досить рано.[9]

Повернувшийся в Галіфакс Самюель Кунард на жаль не знав про тендер і дізнався про нього після встановленого граничного терміну.[7] Він повертається в Лондон і починає переговори з адміралом Паррі, який був хорошим другом Кунарда ще з часів, коли Паррі був дислокований молодим офіцером в Галіфаксі 20 років тому. Кунард запропонував Паррі сервіс раз в два тижні починаючи з травня 1840 року. В той час Кунард не володів пароплавами, але він був інвестором в раннє ризиковане підприємство з пароплавом Royal William і мав в власності вугільні шахти в Новій Шотландії.[4] Головним покровителем Кунарда був Роберт Нейпіа, який був постачальником паровиж двигунів для Королівського військово-морського флоту Великої Британії.[7] Він також мав сильну підтримку від політичних лідерів з Нової Шотландії в той час, коли після повстання Лондону необхідно було відновити підтримку в Британській Північній Америці.[6]

Перше десятиліття «British and North American Royal Mail Steam Packet Company»[ред. | ред. код]

Britannia 1840 року (GRT=1150), - перший лайнер Кунарда, який збудували для трансатлантичного сервісу.
Columbia в 1843 році.

Не дивлячись на протести від «Great Western Steamship Company»[10] в травні 1839 року, Паррі прийняв пропозицію Самюеля Кунарда в розмірі 55000 £ для сервісу трьома суднами напрямку Ліверпуль-Галіфакс з розширенням до Бостону і додаткового сервісу до Монреалю.[4] Щорічна субсидія була пізніше піднята до 81000 £ з доданням четвертого пароплава[11] і відходи з Ліверпуля повинні бути щомісяця протягом зими і раз на два тижні в інші пори року.[1] Парламент розслідував скарги «Great Western», але залишив в силі рішення Адміралтейства.[9] Роберт Нейпіа і Самюель Кунард залучають до участі інших інвесторів, включаючи підприємців Джеймса Дональдсона, сера Джорджа Бернс і Девіда Мак-Айвер. В травні 1840 року, якраз перед тим, коли був готовий перший пароплав, вони сформували «British and North American Royal Mail Steam Packet Company» з початковим капіталом в 270000 £, надалі збільшений до 300000 £ (дорівнюється 23634507 £ 2014 року), Кунард набавив 55000 £.[4] Бернс керував суднобудуванням, Мак-Айвер відповідав за операції день-в-день, а Кунард був "першим серед рівних" в структурі управління. Коли у 1845 році помер Мак-Айвер, його молодший брат Карл приступив до виконання своїх обов'язків протягом наступних 35 років.[7] (Більш детально про перших інвесторів в Cunard Line, а також на початок життя Чарльза Мак-Айвер дивись Ліверпульське Товариство Морських Досліджень Second Merseyside Maritime History, стор. 33-37 1991).

В травні 1840 перший рейс компанії в Галіфакс зробив прибережний пароплав Unicorn[12], щоб почати додаткову послугу в Монреаль. 1840 году — 4 липня 1840 року перший (і на той момент єдиний) з чотирьох океанських пароплавів компанії класу Britannia пароплав Britannia вийшов в рейс за маршрутом Ліверпуль—Галіфакс—Бостон.[1][13] Він прибув в Галіфакс через 12 днів 10 годин, середня швидкість 8.5 вузлів, перш ніж прослідувати до Бостона. В 1840-41 роках для квартету середній час переходу від Ліверпуля до Галіфаксу був 13 днів 6 годин, а від Галіфаксу додому 11 днів 4 години. Два великих пароплава були швидко замовлені, - один для заміни пароплава Columbia, який затонув в 1843 році біля острову Сіл (англ. Seal Island) (Нова Шотландія) без втрати життів. К 1845 року пароплавні лінії на чолі з Кунардом перевезли більше салонних пасажирів ніж пакет-вітрильники.[1] Три роки по тому Британський Уряд збільшив щорічну субсидію до 156000 £, так що Кунард зміг подвоїти частоту рейсів.[11] Чотири додаткових дерев'яних колісних пароплава були замовлені і альтернативні плавання стали відбуватися прямо на Нью-Йорк замість маршруту через Галіфакс і Бостон. Тепер стало менше лінії з пакет-вітрильників для переведення іммігрантів.[1]

Репутація Самюеля Кунарда з точки зору безпеки була одним з істотних факторів в ранньому успіху фірми.[14] Перші дві трансатлантичних ліній разом збанкрутіли після великих аварій. «British and North American Royal Mail Steam Packet Company» звалилася після того, як President в шторм пішов на дно, і «Great Western Steamship Company» після того, як Great Britain сіла на мілину через навігаційної помилки.[14] Вимоги Кунарда до своїх капітанів були такі: "Ваш корабель завантажений, - беріть його. Швидкість нічого, слідуйте своїм шляхом, ведіть пароплав в безпеці, приведіть його в безпеці - безпека це все, що потрібно".[14] Зокрема, постійні інспекції Чарльза Мак-Айвер відповідали дисципліні компанії з безпеки.[7]

Малюнки пароплава Asia з Лондонської газети.

Нова конкуренція 1850-1879 років[ред. | ред. код]

У 1850 році американська «Collins Line» і британська «Inman Line» почали новий атлантичний сервіс пароплавами. Американський Уряд виділяв «Collins» велику щорічну субсидію для експлуатації чотирьох дерев'яних колісних пароплавів, які перевершували найкращій Кунарда.[11] «Inman» показали, що гвинтові пароплави з залізним корпусом і скромною швидкістю можуть бути прибутковими без субсидій. «Inman» також став першою пароплавною лінією, яка перевозила стіередж пасажирів. Обидва новачка постраждали від великих катастроф 1854 року.[1] Наступного року «British & North American Royal Mail Steam Packet Company» чинила тиск на «Collins Line» вводом в експлуатацію свого першого колісного пароплава із залізний корпусом Persia, який виграв Блакитну Стрічку Атлантики завершивши рейс від Ліверпуля до Нью-Йорку за 9 днів 16 годин, в середньому швидкість становила 13,11 вузлів.[15]

Під час Кримської війни «British & North American Royal Mail Steam Packet Company» поставляє 11 пароплавів для військової служби. Всі британські маршрути в Північній Атлантиці були призупинені до 1856 року, за винятком Кунардського сервісу Ліверпуль-Галіфакс-Бостон. Тоді як для «Collins Line» фортуна посміхнулася через відсутність конкуренції під час війни, але вона рухнула після втрати двох додаткових пароплавів в 1858 році. «British & North American Royal Mail Steam Packet Company» виявилися провідним перевізником салонних пасажирів і в 1862 році ввела в експлуатацію свій колісний пароплав Scotia, - останній колісний пароплав, який виграв Блакитну Стрічку Атлантики. «Inman» перевозить більше пасажирів через власний успіх в іммігрантському сервісі. Щоб успішно конкурувати, в травні 1863 року Кунард почав додатковий сервіс Ліверпуль-Нью-Йорк гвинтовими пароплавами з залізним корпусом, які були орієнтовані на стіередж пасажирів (пасажири того часу з найгіршими умовами на пароплаві). Починаючи з China, лінія також замінила на Нью-Йоркському поштовому сервісу три останніх дерев'яних колісних пароплава на залізні гвинтові пароплави, які перевозили тільки салонних пасажирів.[1]

Пароход Abyssinia 1870 року.
Пасажирський пароплав Bothnia був побудований для «Cunard Line» в 1874 році.
Надруковано в 1874 році. Опубліковано 22 січня 1875 року.

Коли в 1865 році помер Самюель Кунард, такий же консервативний Чарльз Мак-Айвер взяв на себе роль Кунарда.[7] Компанія зберегла своє небажання до змін і конкуренти обігнали її, бо швидше адаптували нової технології.[11] У 1866 році «Inman» почала будувати експрес-лайнери, які приводилися в рух гвинтом і відповідали прем'єр-одиниці Cunard-а, пароплаву Scotia. Cunard відповів своїм першим швидкісним гвинтово-приводимим пароплавом Russia, який послідував за двома великими випусками.[1]

У 1867 відповідальність за поштові контракти була переведена назад до Поштового Офісу і було відкрито для торгів. Cunard, «Inman» і «German Norddeutscher Lloyd» - кожна за рішенням отримала один з трьох щотижневих Нью-Йорк поштових сервісів. Раз в два тижні маршрут до Галіфакс, який раніше належав Cunard, одержав «Inman». Cunard продовжував отримувати 80000 £ субсидій (5165840 £ станом на 2011 рік), в той час як «German Norddeutscher Lloyd» і «Inman» отримували плату за морські поштові витрати. Два роки по тому був повторний конкурс на сервіс і Cunard уклала контракт на сім років, два щотижневих поштових сервіс-рейса до Нью-Йорку, на 70000 фунтів стерлінгів на рік. «Inman» була нагороджена контрактом на третій щотижневий сервіс-рейс до Нью-Йорку на сім років 35,000 £ на рік.[16]

У 1871 році обидві компанії, «Cunard» і «Inman», зіткнулися з новим суперником «White Star Line», коли вона ввела в експлуатацію Oceanic і його п'ять сестер. Нові рекордсмени «White Star» були особливо економічні через їх застосування складних двигунів. «White Star» також встановлює нові стандарти для комфорту, поміщаючи салону їдальні на миделі і подвоюючі розміри кают. «Inman» відновлений власний експрес-флот за новими стандартами, але Cunard відстав від обидвох конкурентів. Протягом 1870-х років рейси Cunard-а були довше за часом, ніж рейси «White Star» або «Inman».[1]

Паніка 1873 року почала п'ятирічну депресію з судноплавства, що породило скруту з фінансами у всіх трансатлантичних конкурентів.[1] У 1876 році поштові контракти закінчилися, і Поштовий Офіс закінчив видавання субсидій обом компаніям - Cunard і «Inman». Нові контракти оплачувались на основі ваги, в розмірі істотно вище, ніж оплачував Поштовий Офіс США.[9] Щотижневі поштові відбуття до Нью-Йорку Cunard зводить до одного і «White Star» була нагороджена третім поштовим відбуттям. Щовівторка, четверга та суботи лайнер з однієї з трьох компаній відбував з Ліверпулю з поштою до Нью-Йорку.[17]

Для залучення додаткового капіталу в 1879 році приватна «British & North American Royal Mail Steam Packet Company» була реорганізована в громадську акціонерну корпорацію «Cunard Steamship Company, Ltd.», яка діяла з 1879 до 1934 року.[1]

Логотипи «British & North American Royal Mail Steam Packet Company».[ред. | ред. код]

З самого початку пароплави «British and North American Royal Mail Steam Packet Company» використовували характерну для лінії червону (червоно-помаранчевого чи кіноварного кольору) трубу з двома або трьома вузькими чорними смугами (але вузькі смуги не були чорними, а були швами труби і були пофарбовані також в червоний колір і виглядали здалека як чорні смуги) і чорний топом. Схоже, що Роберт Нейпіа був відповідальним за цю ознаку. Його верфі в Глазго використовували цю комбінацію раніше, в 1830 році, на приватній паровій яхті Томаса Асшетон Сміта (англ. Thomas Assheton Smith) "Menai". Реконструкція її моделі в Музеї Транспорту в Глазго довела, що яхта мала кіноварного кольору трубу з чорними смугами і чорним топом.[18]

Пароплави «British & North American Royal Mail Steam Packet Company» і її власників.[ред. | ред. код]

Основні джерела: [16][19][20] і статті з англійської та німецької вікіпедій "Cunard Line".

Період з 1840 до 1853.[ред. | ред. код]

В цей період всі пароплави компанії були колісними пароплавами і мали корпус з деревини.

Спуск на воду /
Здали /
Роки в компанії		 Ім'я
Тоннаж
Довжина/ Ширина/ Осадка		 Верф Тип судна
Двигун		 Статус / Доля
1836 / 1840-1846 Unicorn
GRT=650		 прибережний колісний пароплав з деревини прибережний пароплав куплений для додаткового сервісу до Монреалю. Продали в 1846 році.
1840 / 1840-1849 Britannia
GRT=1156		 «R. Duncan & Co», Глазго колісний пароплав з деревини перший пароплав побудований для Кунарда. Тримав рекорд в східному напрямку. Продали в 1849 році Північно-Німецькому військово-морському флоту.
1840 / 1840-1849 Acadia
GRT=1156		 «J. Wood & Co», Глазго колісний пароплав з деревини перший пароплав Кунарда? Продали в 1849 році Північно-Германському військово-морському флоту.
1840 / 1840-1850 Caledonia
GRT=1156		 «Smith & Rodgers», Глазго колісний пароплав з деревини Продали в 1850 році Іспанському військово-морському флоту.
1841 / 1841-1843 Columbia
GRT=1156		 «R. Steele & Co», Грінок колісний пароплав з деревини Рекордсмен Блакитної Стрічки Атлантики. Кораблетрощення в 1843 році, без втрати життів.
1843 / 1843-1850 Hibernia
GRT=1422		 «R. Steele & Co», Грінок колісний пароплав з деревини Продали в 1850 році Іспанському військово-морському флоту.
1845 / 1845-1860 Cambria
GRT=1422		 «R. Steele & Co», Грінок колісний пароплав з деревини Продали в 1860 році в Італію.
1848 / 1848-1866 America
GRT=1834		 «R. Steele & Co», Грінок колісний пароплав з деревини В 1866 році продали і перетворили на вітрильник.
1848 / 1848-1867 Canada
GRT=1834		 «R. Steele & Co», Грінок колісний пароплав з деревини В 1867 році продали в Португалію і перетворили на вітрильник.
1848 / 1848-1866 Niagara
GRT=1834		 «R. Steele & Co», Грінок колісний пароплав з деревини В 1866 році продали і перетворили на вітрильник.
1848 / 1848-1867 Europa
GRT=1834		 «R. Steele & Co», Грінок колісний пароплав з деревини В 1867 році продали і перетворили на вітрильник.
1850 / 1850-1867 Asia (I)
GRT=2226		 «R. Napier & Sons», Глазго колісний пароплав з деревини
Продали в 1867 році.
1850 / 1850-1868 Africa
GRT=2226		 «R. Steele & Co», Грінок колісний пароплав з деревини Продали в 1868 році.
1853 / 1853-1864 Arabia (I)
GRT=2402		 «R. Steele & Co», Грінок колісний пароплав з деревини Продали в 1864 році.

Період з 1854 до 1879.[ред. | ред. код]

В цей період всі пароплави компанії мали залізний корпус.

Спуск на воду /
Здали /
Роки в компанії		 Ім'я
Тоннаж
Довжина/ Ширина/ Осадка		 Верф Тип судна
Двигун		 Статус / Доля
1854 / 1854-1860 Jura (I)
GRT=2200
 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пасажир;
паровий, одно-гвинтовий двигун
Швидкість 11 вузлів		 Продали Allan Line в 1860 році, сів на милину біля Ліверпулю в 1864 році.
1854 / 1854-???? Lebanon
BRT=444
207.2/ 25.3/ feet		 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пароплав
1856 / 1856-1868 Persia
GRT=3300		 «R. Napier & Sons», Глазго колісний пароплав В 1868 році продали і перетворили на вітрильник.
10.06.1857 / 1857 / 1859-1876 Calabria (I)
(ex. Australasian)
GRT=2902
331/ 42/ feet		 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пасажирський пароплав Заложили в 1856 році. З 1856/1857 року власники «European and Australian Line» («E&A») і пароплав назвали Australasian. У 1859 в «Cunard Line», переіменовали в Calabria (I). Продали в 1876 році.
08.03.1860 / 1860 / 1860-1878 Atlas
GRT=1794
276-8/ 36-2/ 26 feet		 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пасажирський лайнер Початкові власники John Burns, J. C. Burns and Charles McIver (mgr, C. McIver), Ліверпуль. Вийшов в перший рейс 1 травня 1860 року. З 1860 до 1884 в трансатлантичному сервісі. У 1873 році перебудували і подовжили в Белфасті — GRT=2393, довжина 339 футів. З 1878 року в «Cunard Steamship Co.». З 1884 року в Середземноморському сервісі. У 1898 році здали на скрап.
30.05.1860 / 1860 / 1860-???? Squirrel
BRT=139,84
101,5/ 21,5/ feet		 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго ліхтер Початкові власники «British & North American Royal Mail Steam Packet Company»
10.01.1860 / 1860 / 1860-1891 Olympus
BRT=1794
276/ 36/ feet		 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пасажирсько-вантажний пароплав;
паровий, коливальний двигун, 270 HP		 Подовжений в 1872 році. У 1891 році сдали на скрап.
1862 / 1862-1878 Scotia (I)
GRT=3871		 «R. Napier & Sons», Глазго колісний пароплав В 1878 році продали і перетворили в корабель для прокладення кабелю.
1862 / 1862-1880 China
GRT=2638		 «R. Napier & Sons», Глазго колісний пароплав В 1880 році продали в Іспанію і переіменовали в Magellanes.
15.08.1863 / 1863 / 1863-1875 Tripoli
BRT=2057
292,5/ 38,2/ feet		 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пасажирсько-вантажний пароплав — трансатлантичний лайнер;
паровий, одно-гвинтовий двигун, 280 HP
Швидкість 11 вузлів		 Спочатку призначався для середземноморського сервісу, а з 9 серпня 1865 року, почав свій перший трансатлантичний рейс Ліверпуль-Галіфакс-Нью-Йорк. Кораблетрощення 17 травня 1872 року на скелі Таскар {англ. Tuskar Rock), Протока Св. Геогія (англ. St George's Channel), — без втрати життів.
22.01.1863 / 1863 / 1863-1868 Corsica
BRT=1134; NRT=681
223,3/ 32,2/ feet		 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго залізний гвинтовий пасажирсько-вантажний пароплав З 1868 року в «Royal Mail Steam Packet Co.», Лондон.
01.11.1864 / 1864 / 1864-1909 Aleppo
BRT=2057
292,5/ 38/ feet		 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пасажирсько-вантажний пароплав Власники з 1864 року («Burns & McIver») «British & North American Royal Mail Steam Packet Company», Ліверпуль. У 1909 році здали на скрап.
12.01.1865 / 1865 Tarifa
BRT=2057; NRT=1548
292.5/ 38/ 26,25 feet		 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго залізний пароплав 03 березня 1865 року зареєстрували в Глазго, власники «Burns & McIver», Ліверпуль. З 1874 року в «British & North American Royal Mail Steam Packet Company», Ліверпуль, з 9 липня 1878 року в «Cunard Steamship Co Ltd.». Пасажирсько-вантажний лайнер в сервісі Ліверпуль-Нью-Йорк / Ліверпуль-Бостон.
24.06.1865 / жовтень 1865 / 1865-1878 Java
BRT=2696
337/ 42/ feet		 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пасажирсько-вантажний пароплав У 1878 році продали «Red Star Line» і переіменовали в Zeeland
20.03.1867 / 1867 / 1867-1880 Russia[de]
BRT=2960
 «Cunard Line» пасажир У 1880 році продали «Red Star Line» і перейменовали в Waesland.
02.07.1866 / 1866 / 1866-1880 Siberia
BRT=2605
320/ 39/ feet		 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пасажирсько-вантажний пароплав У 1880 році продали Іспанії і перейменовали в Manila.
04.07.1867 / вересень 1868 / 1874 чи 1878—1902 Samaria (I)
BRT=2574; NRT=1694
320.6/ 39.5/ 26.6 feet		 «John Burns, J. C. Burns & Charles McIver, Glasgow & Liverpool» залізний пароплав, трансатлантичний лайнер З 1874 року «John Burns, J. C. Burns, Charles McIver and Samuel Cunard». З 1878 року в «Cunard Steamship Company». У 1902 році списали і продали на скрап в Італію.
03.03.1870 / травень 1870 / 1870-1880 Abyssinia[en]
BRT=3376
 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пасажир
У 1880 році продали в «Guion Line».
12.07.1870 / вересень 1870 / 1870-1882 Algeria[de]
BRT=3428
 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пасажир У 1882 році продали «Red Star Line» і переіменовали в Pennland (I).
1870 / 1870-1884 Parthia
GRT=3167		 «W. Denny & Bros.», Дамбартон пароплав У 1884 році
1870 / 1860-1884 Batavia
GRT=2553		 «W. Denny & Bros.», Дамбартон пароплав У 1884 році
1872 / 1872-???? Demerara
BRT=
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пасажирсько-вантажний пароплав;
04.03.1874 / 08.08.1874 / 1874-1898 Bothnia (I)[de]
BRT=4557		 «J. & G. Thomson» в Клайдбанк, Глазго пасажир
У 1898 році списали і продали на скрап.
09.04.1872 / 1872 / 1872-1898 Trinidad
BRT=1899
307-5/ 34-1/ feet		 «J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго пасажирсько-вантажний пароплав З 1872 в «British & North American Royal Mail Steam Packet Company». З 15 серпня 1878 року в Cunard. В 1898 році пішов на дно.
28.10.1874 / 01.05.1875 / 1875-1898 Scythia (I)[de]
BRT=4557		 «J. & G. Thomson» в Клайдбанк, Глазго пасажир У 1898 році списали і продали на скрап.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м Gibbs, Charles Robert Vernon (1957). Passenger Liners of the Western Ocean: A Record of Atlantic Steam and Motor Passenger Vessels from 1838 to the Present Day. John De Graff. с. 52—92.
  2. ↑ Parry, Ann (1963). Parry of the Arctic. London.
  3. ↑ Grant, Kay (1967). Samuel Cunard. London.
  4. ↑ а б в г д Langley, John G. (2006). Steam Lion. Nimbus.
  5. ↑ Beck, J. Murray (1984). Joseph Howe, Conservative Reformer. McGill-Queens.
  6. ↑ а б в Arnell, J.C, (1986). Steam and the North Atlantic Mails. Toronto.
  7. ↑ а б в г д е Fox, Stephen (2003). Transatlantic: Samuel Cunard, Isambard Brunel and the Great Atlantic Steamships.
  8. ↑ Body, Geoffey (1971). British Paddle Steamers. Newton Abbot.
  9. ↑ а б в Bacon, Edwin M. (1911). Manual of Ship Subsidies.
  10. ↑ Corlett, Ewan (1975). The Iron Ship: the Story of Brunel's ss Great Britain. Conway.
  11. ↑ а б в г Fry, Henry (1896). The History of North Atlantic Steam Navigation with Some Account of Early Ships and Shipowners. London: Sampson, Low & Marston. OCLC 271397492.
  12. ↑ Ships of the Cunard Line; Dorman, Frank E.; Adlard Coles Limited; 1955
  13. ↑ Answers. Gale Directory of Company Histories: Cunard Line Ltd. Архів оригіналу за 3 жовтня 2014. Процитовано 31 жовтня 2014.
  14. ↑ а б в Maxtone-Graham, John (1972). The Only Way To Cross. Collier.
  15. ↑ Kludas, Arnold (1999). Record breakers of the North Atlantic, Blue Riband Liners 1838–1953. London: Chatham.
  16. ↑ а б Academic Dictionaries and Encyclopedias. Cunard Line. Архів оригіналу за 19 грудня 2014. Процитовано 31 жовтня 2014.
  17. ↑ Preble, George Henry; John Lipton Lochhead (1883). A Chronological History of the Origin and Development of Steam Navigation. Philadelphia: L.R. Hamersley. OCLC 2933332.
  18. ↑ The National Archives, BT107/202, Beaumaris 1830 No. 24, 132'2" x 20'6" x 12'8", 138 tons.
  19. ↑ acumfaegovan. Govan - the place and the people. J & G Thomson Ships. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 31 жовтня 2014.
  20. ↑ Grace's Guide. British Industrial History. J. and G. Thomson. Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 31 жовтня 2014.

Дивись також[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=British_%26_North_American_Royal_Mail_Steam_Packet_Company&oldid=40470586