Європейський комітет з електротехнічної стандартизації

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з CENELEC)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
   Члени

Європейський комітет з електротехнічної стандартизації, CENELEC (фр. Comité Européen de Normalisation Électrotechnique; англ. European Committee for Electrotechnical Standardization) відповідає за європейську стандартизацію в галузі електротехніки . Разом з ETSI (телекомунікації) та CEN (інші технічні сфери) він утворює європейську систему технічної стандартизації. Стандарти, узгоджені цими агенціями, регулярно приймаються у багатьох країнах за межами Європи, які слідують європейським технічним стандартам. Хоча CENELEC тісно співпрацює з Європейським Союзом, він не є інститутом ЄС. Тим не менш, його стандарти є «EN» стандартами ЄС (та ЄЕП), завдяки Регламенту ЄС 1025/2012.

CENELEC був заснований в 1973 році. До цього за електротехнічну стандартизацію відповідали дві організації: CENELCOM та CENEL.

CENELEC — некомерційна організація, що зареєстрована і діє згідно з бельгійським законодавством. Базується в Брюсселі. Членами є національні органи з електротехнічної стандартизації більшості європейських країн.

Відносини з країнами[ред. | ред. код]

Члени[ред. | ред. код]

Поточні члени CENELEC: Австрія, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Північна Македонія, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Сербія, Іспанія, Словаччина, Словенія, Швеція, Швейцарія, Туреччина та Велика Британія.[1]

Афілійовані члени[ред. | ред. код]

Албанія, Білорусь, Боснія / Герцеговина, Єгипет, Грузія, Ізраїль, Йорданія, Лівія, Молдова, Чорногорія, Марокко, Туніс та Україна наразі є «афілійованими членами»[2] з метою стати повноправними членами.

Інше[ред. | ред. код]

CENELEC має угоди про співпрацю з: Канадою, Китаєм, Японією. Південною Кореєб, Росією та неофіційну угода зі США.[3]

Історія[ред. | ред. код]

Після Дрезденської угоди (1996) CENELEC координує стандартні заходи з розвитку з МЕК. Старіші стандарти IEC були перетворені в 1997 році шляхом додавання 60000, наприклад, IEC 27 став IEC 60027, і ті ж стандарти публікуються також у серії EN 60000, що свідчить про прийняття CENELEC як європейського стандарту; наприклад, IEC 60034 також доступний як EN 60034. Регіональні європейські стандарти, видані CENELEC і які не прийняті стандартами IEC, пронумеровані у серії EN 50000.

Станом на 2017 рік понад 90 % стандартів, прийнятих CENELEC, використовували процес Дрезденської угоди.[4] Альтернативний процес, в якому Національний комітет-член пропонує стандарт, називається процесом (або процедурою) Віламури .

Дрезденська угода була оновлена Франкфуртською угодою у жовтні 2016,[5] а рішення детально описані в Керівництві CENELEC 13 (2016). Після публікації цього посібника стандарти IEC, прийняті CENELEC, позначені як «EN IEC 6xxxx».

Голосування[ред. | ред. код]

Станом на 2001 була встановлена зважена система голосування, де країни-члени мали наступну кількість голосів:

  • Франція, Німеччина, Італія та Велика Британія: 10 голосів (кожен)
  • Іспанія: 8 голосів
  • Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія та Швейцарія: 5 голосів
  • Австрія та Швеція: 4 голоси
  • Данія, Фінляндія, Ірландія та Норвегія: 3 голоси
  • Люксембург: 2 голоси
  • Ісландія: 1 голос

Щоб пропозиція була прийнята, 71 % членів повинні висловитись (згідно з зваженою системою вище), або 71 % членів ЄЕП мають бути за (крім Швейцарії).[6]

Станом на 2017 рік ця система була оновлена таким чином:

  • Франція, Німеччина, Італія, Велика Британія, (не ЄС) Туреччина: 29 голосів (кожен)
  • Польща та Іспанія: 27 голосів
  • Румунія: 14 голосів
  • Нідерланди: 13 голосів
  • Бельгія, Чехія, Греція, Угорщина та Португалія: 12 голосів
  • Австрія, Болгарія, Швеція та (поза ЄС) Швейцарія: 10 голосів
  • Хорватія, Данія, Фінляндія, Ірландія, Литва, Словаччина та (поза ЄС) Норвегія: 7 голосів
  • Кіпр, Естонія, Латвія, Люксембург, Словенія та (поза ЄС) Північна Македонія: 4 голоси
  • Мальта та Ісландія, що не входять до ЄС: 3 голоси

Середньозважений рівень голосування підтримувався на рівні 71 %, тобто якщо 17 країн з найбільшою вагою проголосують за стандарт, він пройде (це також означає, що перші 50 % [за вагою] країн, які голосують за) Якщо пропозиція не проходить таким способом, то проводиться повторне голосування з урахуванням лише членів ЄС, при цьому поріг знову становить 71 %. Однак, на відміну від країн-членів ЄС, від країн, що не належать до CENELEC, які не є членами ЄС, не потрібно переводити стандарти EN у національні стандарти (хоча вони зазвичай роблять це).[4]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ CENELEC members. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 2 березня 2020.
  2. ↑ CENELEC affiliates. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 2 березня 2020.
  3. ↑ CENELEC Global partners. Архів оригіналу за 24 травня 2013. Процитовано 2 березня 2020.
  4. ↑ а б Hermann J. Koch (2017). Practical Guide to International Standardization for Electrical Engineers: Impact on Smart Grid and e-Mobility Markets. Wiley. с. 92—93. ISBN 978-1-119-06743-6.
  5. ↑ CENELEC Cooperation with IEC. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 2 березня 2020.
  6. ↑ Paul Cook (2002). Commentary on IEE Wiring Regulations 16th Edition, BS 7671 : 2001: Requirements for Electrical Installations Including Amendment No. 1 : 2002. IET. с. 3. ISBN 978-0-85296-237-4.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Європейський_комітет_з_електротехнічної_стандартизації&oldid=35777729