Cantius

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Cantius
Період існування: 56.0–47.8 млн р. т. ранній еоцен[1]
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Примати (Primates)
Підряд: Strepsirrhini
Родина: Notharctidae
Підродина: Notharctinae
Рід: Cantius
Simons, 1962
Види
  • C. abditus Gingerich & Simons, 1977
  • C. angulatus Cope, 1875
  • C. antediluvius Kihm, 1992
  • C. eppsi Cooper, 1932
  • C. frugivorus Cope, 1875
  • C. lohseorum Robinson, 2016
  • C. mckennai Gingerich & Simons 1977
  • C. nunienus Cope, 1881
  • C. ralstoni Matthew, 1915
  • C. savagei Gingerich, 1977
  • C. simonsi Gunnell, 2002
  • C. torresi Gingerich, 1986

Cantiusрід адапіформних приматів раннього еоцену Північної Америки та Європи. Він надзвичайно добре представлений у літописі скам'янілостей у Північній Америці, і за гіпотезою він є прямим предком Notharctus в Північній Америці[2]. Еволюція Cantius характеризується значним збільшенням маси тіла, яке збільшилося майже втричі. Найдавніші види вважалися невеликими і важили близько 1 кг, тоді як види, що з’явилися пізніше, вважалися середніми і, ймовірно, важили близько 3 кг[2]. Попри значно менші розміри, виявлені викопні рештки різних видів Cantius мають разючу подібність до Nothartcus і Smilodectes[2]. Цілком ймовірно, що Cantius покладався на деревне чотириноге пересування, переважно біг і стрибки[2]. Цей руховий механізм можна порівняти з характером нинішніх лемурів, що сприяло гіпотезі про те, що Cantius та інші адапіформи Strepsirrhine можуть мати близьку філогенетичну спорідненість із живими лемурами[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. PBDB. paleobiodb.org. Процитовано 28 липня 2021.
  2. а б в г Fleagle, John G. Primate Adaptation and Evolution. 3rd ed. Stony Brook, NY: Elsevier Science, 2013.
  3. Rose, Kenneth D., and Alan Walker. “The Skeleton of Early EoceneCantius, Oldest Lemuriform Primate.” American Journal of Physical Anthropology 66, no. 1 (1985): 73–89. https://doi.org/10.1002/ajpa.1330660107.