Cheirogaleidae

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Cheirogaleidae
Cheirogaleus major
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Примати (Primates)
Підряд: Мокроносі (Strepsirhini)
Інфраряд: Лемуровиді
Родина: Cheirogaleidae
Gray, 1873
Типовий рід
Cheirogaleus
Роди
Cheirogaleus
Microcebus
Mirza
Allocebus
Phaner
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Cheirogaleidae
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Cheirogaleidae
EOL logo.svg EOL: 1656
ITIS logo.svg ITIS: 572766
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 30615
Fossilworks: 40781

Cheirogaleidae (Макієві) — родина лемуроподібних приматів. Як і всі інші лемури, живуть виключно на острові Мадагаскар.

Опис[ред.ред. код]

Cheirogaleidae менші, ніж інші лемури й, по суті, вони є найменшими приматами. Вони мають м'яке, довге хутро, пофарбоване від сіро-коричневого до червонуватого кольору зверху, як правило, з яскравим підчерев'ям. Як правило, вони мають невеликі вуха, великі, близько посаджені очі, довгі задні ноги. Вони досягають розміру лише від 13 до 28 см, хвіст дуже довгий, іноді у півтора рази більший, як тіло. Вони важать не більше 500 грамів, деякі види вагою всього 60 грамів. Їх очі мають тапетум, світловідбиваючий шар, що підвищує їх нічний зір. Деякі види, такі як Cheirogaleus medius мають запаси жиру в задніх ніг і підстави хвоста, вони сплячі. На відміну від лемурових вони мають довгі верхні різці. Зубна формула: I 2/2, C 1/1, P 3/3, M 3/3 = 36.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Населяють лісисті райони Мадагаскару. Є нічними і деревними. Коли на землі (рідко), вони рухаються, стрибаючи на задніх лапах. Вони проводять день в дуплах дерев або листяних гніздах. Cheirogaleidae, як правило, поодинокі, але іноді живуть в парах. Cheirogaleidae всеїдні, їдять фрукти, квіти і листя (іноді нектар), а також комах, павуків, дрібних хребетних.

Відтворення[ред.ред. код]

Самиці, як правило, мають три пари сосків. Після 60-денної вагітності, вони народжують 2—4 дитинча. Через п'ять-шість тижнів молодь відлучається від молока і стає повністю зрілою в кінці першого року або десь в їхній другий рік, залежно від виду. З людською допомогою, вони можуть жити 15 років (рекордна тривалість життя записана для Phaner furcifer, 25 років у неволі), хоча їх середня тривалість життя в дикій природі, ймовірно, значно коротша.

Джерела[ред.ред. код]