Cleo

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Клео
Cleo
Beyonce on CLEO mag cover.jpg
Бейонсе на обкладинці листопадового випуску (2006)
Тематика мода, краса, розваги, здоров'я
Періодичність виходу щомісячно
Мова англійська
Головний редактор Люсі С. Кузінс
Видавець Bauer Media Group
Країна видання Австралія
Рік заснування 1972

Веб-сторінка: Cleo.com.au

«Cleo» — щомісячний жіночій журнал, який виходив в Австралії, Новій Зеландії, Південній Африці, Малайзії, Сингапурі, Таїланді, та Індонезії. Журнал націлений на більш старшу аудиторію, ніж, наприклад, австралійській журнал «Dolly». «Cleo» мав свій конкурс для чоловіків, який називався «CLEO Bachelor of the Year», який проводився з 1994. Останній номер в Австралії вийшов у березні 2016[1].

Історія[ред.ред. код]

Запущений в листопаді 1972[2] під редакцією Іти Баттроуз[3], журнал «Cleo» став одним із найбільш іконічних заголовків внаслідок свого спірного матеріалу, який включав перші вклейки з фотографіями оголених чоловіків та детальні поради про секс.

Згідно з філософією редакції журналу: «Cleo розуміє жінок і прагне тримати ідеальний баланс, пропонуючи яскравий, бетурбовний тон та естетизм без ухиляння від більших серйозних питань, які є важливими для наших читачів»[4].

У червні 2004 обіг становив 53,221 копій на місяць[5]. У вересні 2014 кількість читачів була 173,000[6].

Веб-сайт «Cleo» успішно підтримує бренд в онлайн, маючи 300,000 відвідувачів щомісячно. Окрім цього, Beauty Bites, цифровий додаток «Cleo», пропонує інтерактивний компонент для технологічно налаштованих читачів, який включає відео туторіали серії how-to, поради експертів та матеріали, який публікує сама аудиторія.

20 січня 2016 медіагрупа Bauer анонсувала, що березневий випуск «Cleo» буде останнім[7].

Запуск журналу[ред.ред. код]

В ранніх 1970-х журналіст та редактор Іта Баттроуз та Керрі Пакер успадкували Australian Consolidated Press (ACP), який на той час був найбільш впливовим видавничим будинком. Жінки створили новий та виразний австралійський жіночий журнал, який став миттєвою сенсацією. «Cleo» був змодельований на прикладі «Cosmopolitan». Перший випуск був опублікований в листопаді 1970, того ж місяця, коли до влади в Австралії прийшов прем'єр-міністр Гоф Вітлем.

В першотворному рекламному відео для «Cleo» Іта Баттроуз прокоментувала створення журналу як «швидку зміну особистості австралійської жінки»[8]. В еру соціальних та політичних змін, «Cleo» заповнив нішу для жінок у віці від 20 до 40, які цікавилися більшим, ніж рецептами, порадами по в'язанню та новинами про королівські родини та їх весілля, що на той час покривав журнал «Australian Women's Weekly».

Політично «Cleo» дотримувався провокаційного, але не агресивного характеру в своїй журналістиці. Поруч зі статтями про груповий секс, контрацептиви, «щасливих проституток» та першої фотографії оголеного чоловіка в рубриці «Mate of the Month» (актор Джек Томпсон), існували також статті та поради про те, як бути сексуальною домогосподаркою. Через серйозний контраст із іншими глянцевими журнали, Іта Баттроуз взяла на роботу до редакції письменника Нормана Мейлера.

За два дні були продані всі 105,000 копій першого випуску. За перший рік існування обіг читачів досяг 200,000. В 1974, коли журнал провів перше національне читацьке опитування, цифри показали, що 30 % жінок віком між 13 та 24 читають «Cleo» кожного місяця[9].

«Cleo» як форма популярного фемінізму[ред.ред. код]

Журнал посприяв активному розвитку фемінізму через свої випуски.

Іта Баттроуз та її персонал підтримували безліч принципів, які стосувалися жіночого та сексуального визволення. Проте політика поширення фемінізму була скоріше ліберальною, ніж радикальна. У своєму першому редакційному листі 1972 року, Іта Баттроуз описала, хто саме на її думку читає «Cleo»: «Ви розумна жінка, яка цікавиться всім, що відбувається навколо. Та, яка хоче надзвичайно багато від життя. Як і ми, деякі аспекти жіночого визволення закликають вас до дій, але не до агресивної поведінки при цих діях».

Феміністичний тон та ідеї превалювали на сторінках «Cleo» крізь всі 1970-ті. Кожен місяць, випускалися статті по таким темам: баланс життя-роботи, тиск заміжжя та вихованням дітей, аборти, контрацептиви, освіта для жінок, домашнє насилля та зґвалтування. «Знаменитості, яких інтерв'ював «Cleo» є жінками, які досягли успіху в політиці, бізнесі та культурі»[10].

Таким чином кожного дня жінки отримувала знання та розуміння фемінізму через сторінки журналу. «Cleo» допоміг створити публічну сферу фемінізму, відкриті двері для дискусій про нові ідеї для сучасної жінки, які наразі вже сприймаються як норма.

«Cleo» у сексуальній революції[ред.ред. код]

Журнал проштовхував межі мейнстримовської публіцистики своїми статтями на теми про секс-іграшки, сексуальні фантазії, оргазм, лесбійство та контрацептиви. Іта Баттроуз відкликалася щодо цих статей наступним чином: «Ми пишемо про секс так, наче самі ж його і відкрили»[11].

«Cleo» став першим австралійським журналом, в якому опублікували вклейки із фотографіями оголених чоловіків у їх рубриці Mate of the Month. Першою чоловічою моделлю став австралійський актор Джек Томпсон, який на той час був визначною знаменитістю. Сама Іта Баттроуз гадала, що це буде лише разовим штрихом, проте з часом ця рубрика стала головним компонентом, який зробив «Cleo» таким популярним. Іншими моделями були актори Елбі Мангельс, Ерік Олдфлд, Пітер Бласіна та гурт Skyhooks. Останню фотографію напівоголеним Мелом Гібсоном опублікували в 1985.

Академік по ЗМІ Університету Сіднея Меган Ле Машуріер описала феном із фотографіями як стимул для популяризації феміністичних бажань. Мета вклейок була направлена на зміну традиційного сприйняття чоловіків як тих, хто споглядає, а жінок як тих, на кого дивляться. Показ оголених чоловіків надав жінкам можливість відчути себе на активній стороні сексуальності[12]. Оголені чоловіки нагадали, що жінки можуть і мають отримуватися задоволення від сексу, та підтвердили їх права говорити про секс.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Cleo magazine to close after 44 years in print, Bauer Media Group confirms
  2. Robert Crawford; Kim Humphery (9 June 2010). Consumer Australia: Historical Perspectives. Cambridge Scholars Publishing. с. 59. ISBN 978-1-4438-2305-0. Процитовано 30 April 2016. 
  3. Buttrose, Ita Clare (1942 - ). Australian Women's Register. Процитовано 18 February 2017. 
  4. Cleo Magazine Overview. Bauer Media. Процитовано 9 January 2015. 
  5. ABC Circulation Results - Aug 2014 Metropolitan Newspapers, All Magazines and NIMs. ABC. Процитовано 1 January 2015. 
  6. Australian Magazine Readership, 12 months to September 2014. Roy Morgan. Процитовано 9 January 2015. 
  7. ABC 20 January 2016
  8. Paper Giants: The Birth of Cleo Preview. ABC. 
  9. Le Masurier, Megan (2010). Reading the Flesh – Popular feminism, the second wave and Cleo's male Centrefold. Feminist Media Studies 11 (2). с. 216. doi:10.1080/14680777.2010.521628. 
  10. Le Masurier, Megan (2007). My Other, My Self: Cleo Magazine and Feminism in 1970's Australia. Australian Feminist Studies 22 (53). с. 199. 
  11. Pitt, Helen. Ita Buttrose on kick-starting a sexual revolution. Fairfax Media. Процитовано 10 January 2015. 
  12. Le Masurier, Megan (2010). Reading the Flesh – Popular feminism, the second wave and Cleo's male centrefold. Feminist MEdia Studies 11 (3). с. 226. doi:10.1080/14680777.2010.521628.