Cynotherium
| Cynotherium Період існування: середній плейстоцен — ≈ 11 300 років до н. е.[1]
| |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Родина: | Псові (Canidae) |
| Підродина: | Caninae |
| Триба: | Canini |
| Рід: | †Cynotherium |
| Вид: | †C. sardous
|
| Біноміальна назва | |
| †Cynotherium sardous Studiati, 1857
| |
| |
| Колишній ареал (червоним) | |
Cynotherium — викопний монотипний (представлений видом C. sardous) рід хижих ссавців з родини псових, був ендеміком нинішніх середземноморських островів Сардинія (Італія) та Корсика (Франція), у середньому та пізньому плейстоцені. Він вимер, коли люди почали селитися на острові[2].
Цей псовий досяг сардинсько-корсиканського блоку під час фази морської регресії в поєднанні з льодовиковою фазою. Ізоляція предків Cynotherium означала, що вид пристосувався харчуватися дрібною здобиччю, як-от ссавці та птахи, або падлом більших тварин[3]. Адаптацією до нового способу життя стали зменшення розмірів, а також дуже сильні м'язи на шиї та передніх кінцівках, здатних до блискавичних рухів.
Його наукова назва означає «собака-звір із Сардинії»: родова назва походить від давньогрецьких слів грец. κύων — «собака» та грец. θήρ — «звір», «дика тварина», а видова назва Sardous — з латини, у значенні «сардинський», тобто «той, що з Сардинії» (альтернативна форма Sardus).
За розмірами він був приблизно як шакал. Морфологічні дослідження свідчать, що це був спеціалізований хижак, який підкрадався до здобичі — переважно дрібних ссавців і птахів. Ймовірно, основною його здобиччю була ендемічна Prolagus sardus.
Найдавніші рештки Cynotherium на Сардинії датуються близько 800 000 років тому — на межі раннього та середнього плейстоцену. Їх поява пов’язана зі зміною фауни на Сардинії, ймовірно спричиненою зниженням рівня моря, що дало змогу тваринам переселитися на Сардинсько-Корсиканський масив з материкової Італії. Ймовірно Cynotherium походить від виду Xenocyon lycaonoides●, який жив у Європі на материку. Деякі з найдавніших решток Cynotherium відносять до окремого виду — Cynotherium malatestai, що був більшим за C. sardous і мав проміжні риси між ним та X. lycaonoides.[4] Генетичне дослідження, проведене у 2021 році, встановило, що найближчим сучасним родичем Cynotherium є Cuon alpinus, дивергенція з яким відбулась приблизно 885 000 років тому. Дослідження також показало, що лінії Cynotherium та Cuon виникли внаслідок гібридизації між лінією, близькою до роду Canis, та лінією, спорідненою з Lycaon pictus, у пропорції приблизно 65% до 35% відповідно. У сучасного Cuon також виявлено додаткову частку геному (близько 25%), пов’язану з Lycaon pictus, якої не було у Cynotherium.[5]
C. sardous був відносно невеликим за розміром — вагою близько 10 кілограмів, що можна порівняти з шакалом.[6] Череп витягнутий і клиноподібний у бічному вигляді. Морда вужча, ніж у сучасних дхолів (Cuon), але ширша, ніж у лисиць. Посторбітальна (заочноямкова) частина черепа широка, а виличні дуги лише помірно виступають назовні. Соскоподібний відросток дуже збільшений і виступає вбік. Сагітальний гребінь розвинений слабо. Нижня щелепа тонка й витончена.[1] Місця прикріплення трицепса на лопатці, ліктьовій кістці та плечовій кістці великі, що свідчить про добре розвинений м’яз, як і ліктьовий м’яз. Сліди прикріплення дельтоподібного м’яза на задній частині дельтоподібного гребеня плечової кістки — високі, великі та шорсткі, що також вказує на добре розвинену мускулатуру.[6] Аналіз будови вуха, зокрема значне зменшення кількості витків завитки, вказує на адаптацію до сприйняття високочастотних звуків. Водночас C. sardous, ймовірно, мав поганий слух на низьких частотах і зовсім не міг сприймати звуки нижчі за 250 Гц.[7]
Коли предок цього псового опинився ізольованим на острові, його раціон звузився до дрібної здобичі. Анатомічні особливості Cynotherium підтверджують, що він був хижаком, спеціалізованим на полюванні за дрібною та швидкою здобиччю. Еволюція коротких, але потужних кінцівок, низьке положення шиї та підвищена рухливість голови й шиї свідчать про адаптацію до пересування низько над землею з подальшим раптовим стрибком або стрімким кидком на здобич.[1][6] Ймовірно, улюбленою здобиччю Cynotherium був Prolagus sardus — великий заєцеподібний ссавець, що також був ендеміком і був дуже поширений на острові. Також, об'єктом полювання могли бути птахи[1]
У середньому та пізньому плейстоцені Корсика і Сардинія мали власну сильно ендемічну, збіднілу фауну наземних ссавців, яка, окрім Cynotherium та Prolagus sardus, містила Rhagamys orthodon, Microtus henseli, Asoriculus similis, Talpa tyrrhenica, Mammuthus lamarmorai, Enhydrictis galictoides, три види видр (Algarolutra majori, Sardolutra ichnusae, Megalenhydris barbaricina) та Praemegaceros cazioti.[8]
Наймолодші радіовуглецеві дати для Cynotherium становлять приблизно 11 500 років до н.е. (13 500 років до теперішнього часу), тобто лише за кілька тисяч років до підтвердженої появи людей на Сардино-Корсиці — близько 8 000 років до н.е. (10 000 років до теперішнього часу). Вважається, що цей вид все ще існував на момент прибуття людей на острови. Причини його вимирання залишаються невизначеними.[9] Низьке генетичне різноманіття зразків, що були досліджені, свідчить про те, що чисельність популяції залишалася малою, але стабільною протягом тривалого часу перед вимиранням.[5]
- ↑ а б в г Lyras G.A.; Van der Geer A.E.; Dermitzakis M.; De Vos J. (2006). Cynotherium sardous, an insular canid (Mammalia: Carnivora) from the Pleistocene of Sardinia (Italy), and its origin. Journal of Vertebrate Paleontology. 26 (3): 735—745. doi:10.1671/0272-4634(2006)26[735:CSAICM]2.0.CO;2.
- ↑ Gippoliti, Spartaco; Amori, Giovanni (2006). Ancient introductions of mammals in the Mediterranean Basin and their implications for conservation. Mammal Review. 36 (1): 37—48. doi:10.1111/j.1365-2907.2006.00081.x.
- ↑ Lyras G., Van der Geer A. (2006) Adaptations of the Pleistocene island canid Cynotherium sardous (Sardinia, Italy) for hunting small prey. Cranium 23, 1: 51–60
- ↑ Madurell-Malapeira, Joan; Palombo, Maria Rita; Sotnikova, Marina (4 липня 2015). Cynotherium malatestai, sp. nov. (Carnivora, Canidae) from the early middle Pleistocene deposits of Grotta dei Fiori (Sardinia, Western Mediterranean). Journal of Vertebrate Paleontology (англ.). 35 (4): e943400. Bibcode:2015JVPal..35E3400M. doi:10.1080/02724634.2014.943400. ISSN 0272-4634. S2CID 129741290.
- ↑ а б Ciucani, Marta Maria; Jensen, Julie Kragmose; Sinding, Mikkel-Holger S.; Smith, Oliver; Lucenti, Saverio Bartolini; Rosengren, Erika; Rook, Lorenzo; Tuveri, Caterinella; Arca, Marisa; Cappellini, Enrico; Galaverni, Marco; Randi, Ettore; Guo, Chunxue; Zhang, Guojie; Sicheritz-Pontén, Thomas (December 2021). Evolutionary history of the extinct Sardinian dhole. Current Biology (англ.). 31 (24): 5571—5579.e6. Bibcode:2021CBio...31E5571C. doi:10.1016/j.cub.2021.09.059. hdl:2158/1252046. PMID 34655517. S2CID 238996621.
- ↑ а б в Lyras G.; Van der Geer A. (2006). Adaptations of the Pleistocene island canid Cynotherium sardous (Sardinia, Italy) for hunting small prey. Cranium. 23 (1): 51—60. PDF copy
- ↑ Zedda, Marco; Brunetti, Antonio; Palombo, Maria Rita (25 березня 2022). First Attempt to Infer Sound Hearing and Its Paleoenvironmental Implications in the Extinct Insular Canid Cynotherium sardous Studiati, 1857 (Sardinia, Italy). Animals (англ.). 12 (7): 833. doi:10.3390/ani12070833. ISSN 2076-2615. PMC 8996844. PMID 35405823.
- ↑ Palombo, Maria Rita; Rozzi, Roberto (April 2014). How correct is any chronological ordering of the Quaternary Sardinian mammalian assemblages?. Quaternary International (англ.). 328—329: 136—155. Bibcode:2014QuInt.328..136P. doi:10.1016/j.quaint.2013.09.046.
- ↑ Valenzuela, Alejandro; Torres-Roig, Enric; Zoboli, Daniel; Pillola, Gian Luigi; Alcover, Josep Antoni (March 2022). Asynchronous ecological upheavals on the Western Mediterranean islands: New insights on the extinction of their autochthonous small mammals. The Holocene (англ.). 32 (3): 137—146. Bibcode:2022Holoc..32..137V. doi:10.1177/09596836211060491. hdl:11584/322952. ISSN 0959-6836. S2CID 244763779.