D'Angelico Guitars

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
D'Angelico Guitars
Тип Приватна
Галузь Музичні інструменти
Засновано 1932 рік
Засновник(и) Джон Д'Анджеліко
Штаб-квартира Нью-Йорк
Територія діяльності Поширення по всьому світу
Продукція Електрогітари, акустичні та класичні гітари, бас-гітари, укулеле
dangelicoguitars.com
CMNS: D'Angelico Guitars у Вікісховищі

D'Angelico Guitars — американський виробник музичних інструментів, Манхеттен, Нью-Йорк. [1] [2] На початку бренд був заснований гітарним майстром Джоном Д'Анджеліко в 1932 році в Маленькій Італії в Манхеттені. [1] У 1999 році Стів Пізані, Джон Фероліто-молодший і Бренден Коен купили торгову марку D'Angelico Guitars. [3] [4] Зараз Коен є президентом і генеральним директором компанії. [5] Оригінальні гітари D'Angelico є колекційними і використовувалися такими відомими музикантами, як Піт Таунсенд, Ерік Клептон, Бакі Піцареллі, Чет Аткінс і Чак Вейн . [1] [6] А модель гітари D'Angelico Mel Bay New Yorker була зображена на обкладинках книг про гітарні методи Mel Bay Publications протягом десятиліть.[7]

Асортимент виробів, виготовлених компанією D'Angelico, на даний момент складається переважно з акустичних та гавайських гітар.

Історія[ред. | ред. код]

Заснування[ред. | ред. код]

Джон Д'Анджеліко народився в Нью-Йорку в 1905. У віці дев'яти років він розпочав навчання у свого родича Рафаеля Чіані, який вважався майстром створення скрипок та мандолін. [8] Отримані знання стали основою для процесу конструкції інструментів, які він згодом впровадив у власне виробництво гітар. [9] Після смерті Чіані Д'Анджеліко успадкував право на керування бізнесом,проте у 1932 році він заснував власну компанію D'Angelico Guitars на Кенмар-стріт, 40 в Маленькій Італії в Манхеттені. [1] [10]

Арка-гітара 1933 року випуску

Незважаючи на те, що виробництво Д'Анджеліко не завжди було найкращим на ринку, воно забезпечило Джону звання провідного виробника гітар типу archtop. [8]

У 1959 році Д'Анджеліко пережив серцевий напад, а також закінчив співпрацю з ДіСеріо, який почав працювати в гітарній компанії Favilla. В результаті він закрив бізнес, але оскільки Джиммі Д'Аквісто не вдавалось знайти нову роботу, він переконав Джона все відновити. [8] Джон Д'Анджеліко не пережив кількох наступних серцевих нападів і помер у 1964 році у віці 59 років. [5]

Відновлення[ред. | ред. код]

У 1999 році Бренден Коен, Джон Фероліто-молодший та Стів Пізані купили торгову марку D'Angelico Guitars у Джона Фероліто-старшого, співзасновника компанії Arizona Beverages. [3] [10] У 2010 році Коен і Пізані розпочали будівництво шоуруму для бренду, який офіційно відкрився в 2011 році. [3] [5] Цього ж року оригінальні гітари D'Angelico були представлені в Музеї мистецтв Метрополітен під час виставки «Гітарні Герої: легендарні майстри від Італії до Нью-Йорка». [11]

Компанія D'Angelico розширювала свій продуктовий асортимент, спочатку за допомогою виробництва оригінальних дизайнів Джона Д'Анджеліко, а потім представивши нові напівпустотні та акустичні моделі гітар. [12] [13]

До 2014 року компанія уклала близько 125 партнерських договорів у США і ще 200 міжнародних домовленостей. [11]

У січні 2015 року бренд випустив свою першу лінійку акустичних гітар , представивши 150 моделей гітар на виставці Національної асоціації музичних продавців в Анахаймі, Каліфорнія . [2] [5]

Інструменти[ред. | ред. код]

Перші моделі[ред. | ред. код]

Гітара D'Angelico Excel (1950), раніше належала Чету Аткінсу, Зал слави кантрі-музики, 2007

Зважаючи на те, що ранній досвід Джона Д'Анджеліко у виготовленні інструментів полягав у вивченні конструкції скрипок та мандолін, його перші гітари успадкували їхню конструкцію. [9] На початку інструменти D'Angelico навіть не були оснащені звукознімачами. [9] Але після кількох років ненадійного ведення бухгалтерського обліку та документації ранніх моделей, Д'Анджеліко представив модель «Excel», меншу, а також більш модернізовану версію своїх попередників. [9]

До 1937 року, під впливом моделі Gibson L-5, у D'Angelico були представлені ще принаймні чотири конструкції гітар типу archtop. [14] [15]

  • Стиль A – 17-дюймовий корпус (430 мм). Поступово виведений з виробництва в 1940-х роках.
  • Стиль B – 17-дюймовий корпус (430 мм). Порівняно зі стилем А, він мав більш витіюватий корпус. Знятий з виробництва в 1940-х роках.
  • Excel – 17-дюймовий корпус з одним вирізом венеціанського типу. Задня та бічні частини зроблені з європейського клена, верхня частина — з ялини, а горловина — з твердого полум’яного клена. Гриф виготовлявся з чорного дерева. [16] Пізніше до конструкції були додані звукознімачі, зокрема звукознімач D'Armond, який дозволяв зробити корпус легшим, оскільки на той час вага більше не була єдиним важливим фактором, що впливає на звук. [9]Стиль Excel був популярним серед джазових музикантів, а також використовувався Четом Аткінсом до 1936. [16] [8] [17]
  • New Yorker – 18-дюймовий корпус. Задня та бічна частини виготовлялись з європейського клена, а верхня – з ялини. Гриф був виготовлений з чорного дерева. Усі моделі цього стилю мали перламутрові вставки на грифі та його головці. [18] Було виготовлено близько 300 моделей цього типу. [19]

Ближче до кінця 1930-х років у грифів гітар Д'Анджеліко з'явилось нерегульоване сталеве укріплення. [20] До кінця 40-х років в Д'Анджеліко вироблялись лише моделі стилів «Excel» і «New Yorker».

Усі інструменти Д'Анджеліко були виготовлені вручну, більшість з них були розроблені спеціально для конкретних гітаристів, тому було створено багато різних варіацій. [9]Компанія D'Angelico переважно виготовляла не більше 30 гітар на рік. [21] До моменту смерті Джона Д'Анджеліко компанія виготовила 1164 нумеровані гітари, останні десять створив Д'Аквісто. [22] [8] [3]

Теперішній час[ред. | ред. код]

Модель Bedford (2018 рік)

З моменту свого відродження компанія D'Angelico представила DC (англ. double cutaway semihollow), напівпорожнистий з подвійним вирізом стиль, напівпорожнистий стиль SS з одним вирізом (англ. single-cutaway semihollow) і гітари типу archtop EXL-1, останній стиль на основі моделі "Excel" Джона Д'Анджеліко. [23] SS був вподобаний такими музикантами, як Боб Вейр з Grateful Dead і джазовий гітарист Курт Розенвінкель, які володіють фірмовою моделлю Д'Анджеліко. [24] [25] Серія Premier була створена для того, щоб представити якісні гітари D'Angelico за доступною ціною, а серія Deluxe має унікальні матове покриття, а також моделі з подвійними хамбакерами, які оснащені шестистороннім перемикачем. [26]

Виробництво[ред. | ред. код]

Інструменти цього бренду виробляються в Південній Кореї, Індонезії, Китаї та Нью-Йорку. Перед початком виробництва оригінальні моделі гітар компанії пройшли через апарат МРТ та рентген, щоб точно повторити конструкцію. [10][27] Для того, щоб виготовити одну з гітар із необробленого дерева, потрібно багато часу, а саме від 18 місяців до двох років. [27]

Музиканти[ред. | ред. код]

До музикантів, які грають або грали на гітарах D'Angelico на сцені, належать: [28]

Сьюзан Тедескі та її гітара D'Angelico NYSD-9 (2007 рік)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Will Levith (23 січня 2015). Joe Bonamassa and the Amazing Technicolor D'Angelico Shop. Архів оригіналу за 4 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  2. ↑ а б NAMM 2015: D'Angelico Guitars Announces First-Ever Acoustic Line. 15 січня 2015. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  3. ↑ а б в г Scott Heins (4 грудня 2014). Photos: There's a Showroom of Gorgeous, Historic Guitars Tucked Out of Sight in Midtown. Архів оригіналу за 1 травня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  4. ↑ Kia Gregory (13 листопада 2014). Resurrecting the Artistry, and the Name, of a Singular Guitar Craftsman. The New York Times. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  5. ↑ а б в г NAMM 2015: Revived D'Angelico guitar brand shows off new acoustics. 23 січня 2015. Архів оригіналу за 9 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  6. ↑ Jeff Tamarkin (9 липня 2014). Back in Axtion.
  7. ↑ Archtop Guitar, Mel Bay New Yorker model, 1957. Metropolitan Museum of Art. 2011. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  8. ↑ а б в г д Acoustic Guitars: The Illustrated Encyclopedia. New York: Chartwell Books. 2011. с. 38—42. ISBN 978-0-7858-3571-4.
  9. ↑ а б в г д е William), Green, Frank W/m (Frank (2008). D'Angelico : John D'Angelico : master guitar builder : what's in a name?. Centerstream. ISBN 9781574242171. OCLC 191808803.
  10. ↑ а б в Teddy Kim (22 серпня 2014). Rock On! D'Angelico Guitars Is Back in Business in Chelsea. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  11. ↑ а б Karsten Strauss (17 квітня 2014). How D'Angelico Guitars Is Forcing a Comeback (In Both Music and Business). Архів оригіналу за 21 травня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  12. ↑ D'Angelico Guitars Announces Deluxe Collection. Guitar World. 4 лютого 2016. Архів оригіналу за 5 вересня 2017. Процитовано 9 червня 2017.
  13. ↑ NAMM 2015: D'Angelico Guitars Announces First-Ever Acoustic Line. Guitar World. 15 січня 2015. Архів оригіналу за 2 червня 2017. Процитовано 9 червня 2017.
  14. ↑ Bonds, Ray (ed.) (2006). p. 104.
  15. ↑ Achard, Ken (1999). "The History and Development of the American Guitar." The Bold Strummer, p. 16.
  16. ↑ а б Terry, Burrows (ed.) (2013). 1001 Guitars to Dream of Playing Before You Die. Sydney: Pier 9. с. 99—101. ISBN 978-1-7433-6912-8.
  17. ↑ About | D'Angelico Guitars. dangelicoguitars.com. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 9 червня 2017.
  18. ↑ Achard, Ken (1999). p. 16.
  19. ↑ Denyer, Ralph (1998). "The guitar handbook." Alfred A. Knopf. p. 47.
  20. ↑ Wheeler, Tom (1982). pp. 22-23.
  21. ↑ Bonds, Ray (ed.) (2006). p. 106.
  22. ↑ Wheeler, Tom (1982). pp. 22.
  23. ↑ Excel EXL-1 | Excel Series | D'Angelico Guitars. dangelicoguitars.com. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 9 червня 2017.
  24. ↑ D'Angelico Guitars Releases Bob Weir Signature Model. Guitar World. 28 березня 2017. Архів оригіналу за 2 червня 2017. Процитовано 9 червня 2017.
  25. ↑ Premier Kurt Rosenwinkel SS | Premier Series | D'Angelico Guitars. dangelicoguitars.com. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 9 червня 2017.
  26. ↑ D'Angelico Guitars Announces Deluxe Collection. Guitar World. 4 лютого 2016. Архів оригіналу за 5 вересня 2017. Процитовано 9 червня 2017.
  27. ↑ а б Melissa Locker (25 червня 2014). D'Angelico guitars get an encore after 50 years. Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  28. ↑ Artists | D'Angelico Guitars. dangelicoguitars.com. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 9 червня 2017.

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: D'Angelico Guitars
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=D%27Angelico_Guitars&oldid=41897360