Перейти до вмісту

D-beat

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
D-beat
«D-beat» у музичній нотації
Стилістичні походження
Походження
початок 1980-х, Англія та Швеція
Типові інструменти
Похідні жанрикраст-панк, треш-метал
Споріднені жанри
спід-метал, трешкор
Інші теми
  • Discore
  • kängpunk
  • Discrust
«D-beat» у музичній нотації

D-beat (також відомий як Discore, kängpunk, Discrust[1] і crust-beat[2]) — стиль хардкор-панку, створений на початку 1980-х імітаторами гурту Discharge[en], на честь якого жанр і названо; також це позначення для характерного ударного біту цього піджанру. D-beat відомий своїм «скреготливим, спотвореним і брутально політичним» звучанням.[1] Вважають, що самі Discharge успадкували цей ритм у Motörhead та Buzzcocks. D-beat тісно пов’язаний із краст-панком, який є важчим і складнішим різновидом. Стиль був особливо популярним у Швеції, де його розвивали гурти на кшталт Crude SS, Anti Cimex, Mob 47 і Driller Killer. Серед інших D-beat-гуртів — Doom і The Varukers з Великої Британії; Disclose з Японії; Crucifix і Final Conflict зі США; Ratos de Porão з Бразилії; та MG15 з Іспанії. Хоча стиль виник на початку 1980-х, у середині 1990-х з’явилася низка нових гуртів піджанру, зокрема шведські Wolfbrigade, Totalitär, Avskum, Skitsystem і Disfear.

Історія

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Одним із найраніших прикладів D-beat можна вважати пісню Buzzcocks «You Tear Me Up» з дебютного LP Another Music In A Different Kitchen, у якій використано швидкий, інтенсивний ударний ритм, який пізніше Discharge імітували у характерному біті D-beat. Discharge утворилися 1977 року в Сток-он-Тренті, Англія, спершу граючи базовий стріт-панк, натхненний Sex Pistols і The Clash. 1979 року гурт змінив склад і почав виробляти новий, агресивніший стиль.[3] У цей час Террі «Tez» Робертс із Discharge виробив їхній фірмовий ударний біт, на честь якого названо піджанр D-beat. У 2004 році Робертс зауважив: «Я просто хочу, щоб мене пам’ятали за те, що я вигадав отой клятий D-beat! І надихнув усі ті круті гурти Discore по всьому світу!»[4] Через вплив Discharge цей стиль також називають «Discore».[5] Ритм Робертса подібний до базового перкусійного «хребта» пісень Motörhead,[6] і багато наступних гуртів запозичували як від них, так і від Discharge. Після 1982 року Discharge перейшли до більш традиційного хеві-металевого звучання. Втім, їхня «класична» манера надихнула інші колективи; першими серед них були The Varukers з Англії. Як підсумував історик панку Ієн Ґласпер: «The Varukers були оригінальним Discore-гуртом, першими й найкращими серед хардкор-панк-актів, що взяли просту, але надзвичайно ефективну формулу Discharge і зіграли її так швидко, жорстко й важко, як тільки могли».[5] Також: «У бурхливому сліді Discharge сотні Discore — або D-beat — панк-гуртів з’явилися по всьому світу».[7] Хоча стиль зародився в Англії, він став особливо впливовим для низки гуртів у Швеції.

У Швеції D-beat спершу був відомий як «kängpunk» («панк у берцях»).[8] Першою шведською D-beat-піснею вважають «Marquee» гурту Rude Kids зі Стокгольма, записану 1979 року.[9] За ними ішли KSMB (En Slemmig Torsk), Missbrukarna і, найвідоміші, Anti Cimex.[10] Другий 7-дюймовий EP Anti Cimex, Raped Ass, описують як «один із найбрутальніших та найжорсткіших релізів хардкору».[6] Серед інших були Moderat Likvidation, Asocial,[11] і особливо Mob 47.[12] Mob 47, також зі Стокгольма, знані як найшвидші серед kängpunk-гуртів. Вони також поєднували стиль Discharge з американським хардкор-панком, урізноманітнюючи звучання. Найважчим серед шведських краст-колективів був Crude SS.[13]

1980-ті

[ред. | ред. код]
Див. також: Краст-панк

В Англії у середині 1980-х сформувався другий різновид анархо-панку, подібний до D-beat.[14] Цей стиль запозичував у шведських kängpunk-гуртів, а також у британського анархо-панку, хеві-металу та постпанку.[15][16] Термін «crust» увів гурт Hellbastard у своєму демо Ripper Crust (1986). Як пише Ієн Ґласпер: «Rippercrust широко вважають першим випадком використання слова “crust” у панк-контексті, і, відповідно, точкою відліку всього жанру crustcore, хоча дехто приписує це таким як Disorder, Chaos UK та Amebix кількома роками раніше».[17] Вокаліст і гітарист Hellbastard Малкольм «Scruff» Левті зауважив: «Багато хто каже, що ми започаткували crust-punk, але як хочуть — нехай. Я точно не Малкольм Макларен, щоби казати, що вигадав те, чого не вигадав».[17] Amebix[18][19] та Antisect часто називають першопрохідцями краст-панку.[14]

LP Amebix Arise і сингл Antisect Out from the Void, обидва 1985 року, задали шаблон піджанру. Наприкінці 1980-х Doom із Бірмінгема грали D-beat, завдяки Discharge[7] і краст-панку.[14] Журналіст Фелікс фон Хейвок зауважував, що Doom, Excrement of War, Electro Hippies та Extreme Noise Terror були серед перших гуртів із традиційним британським «crust-звучанням».[14] З’явилися й додаткові піджанри. Deviated Instinct з Норіджа створили «stenchcore», довівши «і образ, і звук — брудний та металізований, відповідно — до природного завершення».[20] Спочатку анархо-панк-гурт, вони дедалі більше переймалися металом. Вокаліст Джуліан «Leggo» Кілсбі згадував: «Ми з самого початку були частиною анархо-сцени, дуже політично вмотивовані… протягом усього існування гурту, хоча з часом це ставало менш явним. Мені ніколи не подобалися прямолінійні тексти “Війна — це погано…”, що так панували тоді, тож із покращенням моїх навичок письма я хотів додати більше глибини та метафоричності; я завжди любив горор-фільми, тож це почало проявлятися в образах…».[21]

На краст-панк вплинули ранні зразки блек-металу від Venom та Celtic Frost.[14] Водночас Bathory на початках також надихалися крастом і металом.[22] У 1990-х настав другий хвильовий вплив, коли деякі гурти посилили блек-металеві елементи. Iskra — один із найочевидніших прикладів краст-панку, на який вплинула друга хвиля блек-металу;[23] вони самі ввели термін «blackened crust». Японський гурт Gallhammer теж поєднує краст і блек-метал.[24] Крім того, норвезькі Darkthrone інтегрували краст-риси у свій пізніший матеріал. Як писав Даніель Екерот 2008 року: «Вельми іронічний парадокс: блек-метал і краст-панк останнім часом зблизилися. Учасники Darkthrone і Satyricon нещодавно заявили, що люблять панк, тоді як серед "красті" блек-метал — остання мода. Насправді новітній альбом краст-панк-гурту Skitsystem звучить дуже “блеково”, тоді як останній блек-метал-опус Darkthrone — дуже панковий! Таке було б немислимо на початку 90-х».[25]

Американський краст-панк почався в Нью-Йорку також у середині 1980-х із гурту Nausea. Колектив вийшов зі сквотерської сцени Нижнього Іст-Сайду і нью-йоркського хардкору,[26] мешкаючи разом із Роджером Міретом із Agnostic Front.[27] В ранніх роботах Neurosis (Окленд, Каліфорнія) теж запозичували в Amebix і започаткували краст на Західному узбережжі.[28][29] Також значущими американськими краст-гуртами були Disrupt (Бостон),[30] Antischism (Південна Кароліна) і Destroy! (Міннеаполіс).[14]

Extreme Noise Terror зараховують до тих, хто розвинув цей стиль до грайндкору.[16] Втім, гітарист гурту Піт Герлі заявляв, що не хоче, аби його пам’ятали як першопрохідця цього напряму: «“Grindcore” — легендарно дурний термін, придуманий надміру активним хлопцем із Вест-Мідлендс, і до нас він не мав узагалі жодного стосунку. ENT були, є і — гадаю — завжди будуть хардкор-панк-гуртом… не грайндкор-, не stenchcore-, не trampcore- й не будь-яким іншим суб-суб-суб-кором, який ви там вигадаєте».[31]

1990-ті

[ред. | ред. код]

Важливим американським краст-панк-гуртом були Aus-Rotten[32] із Піттсбурга, Пенсільванія. Краст також процвітав у Міннеаполісі, де його підтримував лейбл Profane Existence.[33] У цей період етика краст-панку особливо кодифікувалася: багато фігур сцени пропагували вегетаріанство, фемінізм і подеколи стрейт-едж.[33] Сцена павервайоленсу, пов’язана з Slap-a-Ham Records, була близькою до красту — зокрема у випадку Man Is the Bastard і Dropdead.[34] Краст був помітним і на Півдні США, де осередками сцени були Prank Records і CrimethInc.. Найвідомішим представником Півдня стали His Hero Is Gone.[18][35] У 1990-х багато шведських гуртів почали поєднувати D-beat із краст-панком.[8][36] Серед них — Driller Killer,[37] Totalitär, Skitsystem, Wolfbrigade та Disfear,[8][38] які й нині є одними з найбільш відомих D-beat-гуртів, хоча їхнє звучання зблизилося з тенденціями шведського дез-металу.[39]

Характерні риси

[ред. | ред. код]

Вокал і тексти

[ред. | ред. код]

Вокали в D-beat зазвичай тяжіють до вигуків-гасел. Стиль відрізняється від попередників мінімалізмом у ліриці та більшою близькістю до хеві-металу. D-beat-гурти зазвичай мають антивоєнні, анархістські меседжі й продовжують похмуру ядерно-воєнну образність анархо-панку 1980-х. Музичний журналіст Роббі Маккі описував D-beat як «хардкорні барабани на тлі шалених рифів і нерозбірливих виттів про анархію, робітяг-щурів і про те, як гуртом, знаєте, боротися».[40]

У краст-панку вокали часто верескливі або вигукувані; їх можуть ділити двоє чи більше вокалістів. Ліричний зміст красту схильний до похмурості й нігілізму, але водночас політично залучений. Теми пісень: ядерна війна, мілітаризм, права тварин, поліція, особиста невдоволеність, репресивні держави та фашизм. Amebix також цікавилися різними формами містицизму й гностицизму.[15] Малкольм «Scruff» Левті (Hellbastard) описував різницю між металевою та краст-панковою лірикою так:

«Тексти метал-музики були такими тупими, такими відірваними від повсякденного життя. Venom лише й говорили про Сатану… і мотоцикли… і Сатану… і жінок… і знову Сатану! Знаєте що? Я ніколи не прокидався вранці й не казав: “Та чорт забирай! Сатана! Ходімо зустрінутися з моїми учнями з Пекла!” Я вмикав телевізор і знав, що побачу сотні людей, які гинуть, бо десь у «третьому світі» стався землетрус… і всіх цих людей, що помирають від голоду, тоді як військові видатки все одно зростають… Ось це — і було, і є — реальністю. Уся ця історія з хеві-металом — просто втеча від реальності, до якогось іншого світу… ну, по суті, дурня.»

— [41]

Ударний біт

[ред. | ред. код]

Назва «D-beat» стосується конкретного ударного патерна, пов’язаного з The Varukers, Браяном Роу (Brains), Discharge, Гаррі Мелоні та Тезом Робертсом, першим барабанщиком Discharge,[4] хоча рок-музиканти на кшталт Buzzcocks і Diamond Head використовували цей ритм раніше. Термін вигадав Річ Міліша, вокаліст Sore Throat, 1988 року для опису рисунку, який грав Дейв «Bambi» Еллесмер, наступник Робертса, на EP Discharge Why.

Три варіанти табулатур барабанів D-beat:

Перший (Playⓘ) (як у ранніх Anti Cimex і Discharge): 

C:|x--x-x--x--x-x--:||
S:|--o---o---o---o-:||
K:|o--o-o--o--o-o--:||
   1 + 2 + 3 + 4 +            S=snare K=kick  C=crash

Другий — куплет (Playⓘ) і приспів (Playⓘ) (як у Avskum): 

H:|x-x-x-x-x-x-x-x-:||           C:|x-x-x-x-x-x-x-x-:||
S:|--o---o---o---o-:||           S:|--o---o---o---o-:||
K:|o--o-o--o--o-o--:||           K:|o--o-o--o--o-o--:||
   1 + 2 + 3 + 4 +                  1 + 2 + 3 + 4 +     S=snare K=kick  H=hihat  C=crash

Третій (треш/спід-метал-біт) (Playⓘ або Playⓘ): 

H:|x-x-x-x-x-x-x-x-:||
S:|--o---o---o---o-:||
K:|o----o--o--o-o--:||
   1 + 2 + 3 + 4 +          S=snare K=kick  H=hihat

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б McPadden, Mike. If You Like Metallica...: Here Are Over 200 Bands, CDs, Movies, and Other Oddities That You Will Love. Backbeat Books, 2012. Розділ «Discharge».
  2. ↑ Ekeroth, Daniel. Swedish Death Metal. с. 18.
  3. ↑ Glasper, p. 167.
  4. ↑ а б Glasper, Ian (2004). Burning Britain: The History of UK Punk 1980–1984, p. 175. Cherry Red Books.
  5. ↑ а б Glasper (2004), p. 65.
  6. ↑ а б Ekeroth, Daniel (2008). Swedish Death Metal, p. 19. Bazillion Points Books.
  7. ↑ а б Glasper 2009, p. 26
  8. ↑ а б в Jandreus, Peter (2008). The Encyclopedia of Swedish Punk 1977–1987, p. 11. Stockholm: Premium Publishing.
  9. ↑ Ekeroth, p. 18.
  10. ↑ Ekeroth, p. 19.
  11. ↑ Ekeroth, p. 20–22
  12. ↑ Jandreus, p. 143.
  13. ↑ «In Grind We Crust», Terrorizer #181, March 2009, p. 51.
  14. ↑ а б в г д е Von Havoc, Felix (1 січня 1984). Rise of Crust. Profane Existence. Архів оригіналу за 15 червня 2008. Процитовано 16 червня 2008.
  15. ↑ а б Glasper 2006. «Amebix». p. 198–201.
  16. ↑ а б «In Grind We Crust», p. 46.
  17. ↑ а б Glasper 2009, 185
  18. ↑ а б Peter Jandreus, The Encyclopedia of Swedish Punk 1977–1987, Stockholm: Premium Publishing, 2008, p. 11.
  19. ↑ The Gauntlet. The Gauntlet. 29 лютого 2008. Процитовано 1 серпня 2010.
  20. ↑ Glasper 2009, 284
  21. ↑ Glasper 2009, 286
  22. ↑ Ekeroth, p. 27.
  23. ↑ Iskra Interviews [Архівовано 15 June 2006 у Wayback Machine.].
  24. ↑ «Hard of Hearing», Terrorizer №171, June 2008, p. 56.
  25. ↑ Ekeroth, p. 258.
  26. ↑ Init 5, 25 September 2007. [1] Access date: 18 June 2008.
  27. ↑ John John Jesse interview, Hoard magazine, June 2005. John John Jesse interview - HOARD MAGAZINE. Архів оригіналу за 21 вересня 2008. Процитовано 12 жовтня 2009. Access date: 18 June 2008
  28. ↑ Adam Louie, Mastodon, Neurosis show review, Prefix magazine, 29 January 2008 [2] Access date: 18 June 2008
  29. ↑ Anthony Bartkewicz, Decibel magazine No. 31, May 2007. [3] Access date: 18 June 2008
  30. ↑ Nick Mangel, Disrupt LP review, Maximum Rock'n'Roll #301, June 2008, record reviews section.
  31. ↑ Glasper 2009, 279
  32. ↑ "Crust-punks Behind Enemy Lines release One Nation Under The Iron Fist of God [Архівовано 28 November 2011 у Wayback Machine.]
  33. ↑ а б «In Grind We Crust», p. 51.
  34. ↑ «Powerviolence: The Dysfunctional Family of Bllleeeeaaauuurrrgghhh!!.» Terrorizer №172, July 2008, p. 36–37.
  35. ↑ Andrew Childers, «Kick in the South: A Look Back at Prank Records and the Southern Crust Scene.» 5 April 2008. [4] Access date: 21 June 2008
  36. ↑ Ekeroth, p. 23.
  37. ↑ Jandreus, p. 20–21.
  38. ↑ Kevin Stewart-Panko, «Disfear + Trap Them + The Endless Blockade», Terrorizer #172, July 2008, p. 85.
  39. ↑ Ekeroth, p. 107, 266.
  40. ↑ Disfear: Live the Storm Album Review – Pitchfork. pitchfork.com. Процитовано 18 січня 2018.
  41. ↑ Glasper 2009, 183.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Ekeroth, Daniel (2008). Swedish Death Metal. Bazillion Points Books. ISBN 978-0-9796163-1-0
  • Glasper, Ian (2009). Trapped in a Scene: UK Hardcore 1985–1989. Cherry Red Books. ISBN 978-1-901447-61-3
  • Glasper, Ian (2006). The Day the Country Died: A History of Anarcho Punk 1980 to 1984. Cherry Red Books. ISBN 1-901447-70-7
  • Grindcore Special (2009), «In Grind We Crust», 181, 41–56.
  • Glasper, Ian (2004). Burning Britain: The History of UK Punk, 1980–1984. Cherry Red. ISBN 9781901447248.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=D-beat&oldid=46183835