Deep Space 1

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зонд «Deep Space 1», підготовка до установки в РН.

Deep Space 1 (Діп Спейс Уан, «Далекий Космос-1») — експериментальний автоматичний космічний апарат, запущений 24 жовтня 1998 ракетою-носієм «Дельта-2» як частина програми НАСА «Нове Тисячоліття». Основною метою польоту було випробування дванадцяти зразків новітніх технологій, здатних значно знизити вартість і ризики космічних проектів.[1]

Ці зразки включали в себе:

Апарат «Deep Space 1» успішно виконав основну мету польоту і розпочав виконання додаткових завдань: зближення з астероїдом Брайль і кометою Борелли, передавши на Землю значний обсяг цінних наукових даних і зображень. Програма «Deep Space 1» була визнана закінченою 18 грудня 2001.[3]

Технології[ред.ред. код]

Автономна навігація Autonav[ред.ред. код]

Система автономної навігації Autonav, розроблена в Лабораторії реактивного руху NASA, працює із зображеннями відомих яскравих астероїдів. Астероїди у внутрішній частині Сонячної системи переміщуються відносно інших тіл з відомими і передбачуваними швидкостями. Тому космічний апарат може визначити їх відносне положення шляхом відстеження подібних астероїдів на тлі зірок, які, у використовуваному масштабі часу, вважаються нерухомими. Два або більше астероїда дозволяють апарату обчислити свою позицію за допомогою тріангуляції; дві або більше позиції в часі дозволяють КА визначити свою траєкторію. Стан КА відстежується за його взаємодією з передавачами Deep Space Network (DSN), діючими обернено Глобальної системи позиціонування (GPS). Однак, відстеження за допомогою DSN вимагає безлічі підготовлених операторів, а мережа DSN перевантажена, оскільки використовується як мережа зв'язку. Використання системи Autonav знижує вартість місій і вимоги до DSN.[4][5]

Система автономної навігації Autonav може використовуватися і у зворотний бік, для відстеження розташування тіл відносно КА. Це використовується для наведення на ціль інструментів для наукових досліджень. У програму апарату внесено дуже грубе визначення місцеположення мети. Після початкових налаштувань, Autonav утримує об'єкт в полі видимості, одночасно керуючи становищем КА.[4] Наступним космічним апаратом, що використав Autonav, був Deep Impact.[6]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Deep Space 1 (en). NASA Jet Propulsion Laboratory. Архів оригіналу за 2011-08-27. Процитовано 16.01.2010. 
  2. Deep Space 1 MICAS, FITS Files - Spacecraft Data (en). NASA Planetary Data System. Архів оригіналу за 2011-08-27. Процитовано 16.01.2010. 
  3. Deep Space 1 MICAS, FITS Files - Mission Data (en). NASA Planetary Data System. Архів оригіналу за 2011-08-27. Процитовано 16.01.2010. 
  4. а б И. Лисов (1999). Deep Space 1 достиг цели. Новости космонавтики 9. Процитовано 16.01.2010. 
  5. Autonomous navigation (en). NASA. Архів оригіналу за 2011-08-27. Процитовано 16.01.2010. 
  6. Deep Impact - Navigation Images Report (en). Science Data Center. Архів оригіналу за 2011-08-27. Процитовано 16.01.2010.