Deepsea Challenger

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Deepsea Challenger
Зображення
Двигун (рушій) двигун
Габаритна ширина 2,4 м
Довжина або відстань 7,3 м
Країна реєстрації Австралія
Офіційний сайт​(англ.)
CMNS: Deepsea Challenger у Вікісховищі

Deepsea Challenger (DCV 1) — батискаф, на якому 26 березня 2012 року канадський режисер Джеймс Кемерон наодинці здійснив занурення на дно найглибшої западини Світового океану — в «безодню Челленджера» (Маріанська западина)[1][2][3][4]. Підводний апарат побудований в Сіднеї, Австралія, проєктно-дослідницькою компанією Acheron Project Pty Ltd і містить наукове обладнання та 3D-камери з високою роздільною здатністю[5].

Розробка[ред. | ред. код]

Deepsea Challenger був таємно побудований в Австралії, у співпраці з National Geographic і при підтримці Rolex. У будівництві батискафа та реалізації місії допомогу надали Скриппсовський інститут океанографії, Лабораторія реактивного руху і Гавайський університет[6]. Керував будівництвом Австралійський інженер Рон Аллум.[7]

Характеристики[ред. | ред. код]

Підводний апарат призначений тільки для одного пілота, бо зовнішній діаметр сферичної гондоли становить лише 1,1 метра (внутрішній діаметр лише 97 см), що, в свою чергу, зумовлено її великою вагою, від якої залежить обсяг поплавка, заповненого спеціальною піною ISOFLOAT (розроблена спеціально для цього проєкту Роном Аллумом, складається з порожнистих скляних сфер в полімерній смолі). Твердість піни відносна — на граничній глибині розмір поплавка все ж стискається на 5 см. Ідея твердої піни повторює принцип, застосований фінськими інженерами в будівництві батискафів «Мир». Поплавок становить 70 % обсягу батискафа. Все це визначає загальні розміри апарату і бажання творців зробити його компактнішим і зручнішим для транспортування[8]. Сталева гондола складається з двох півсфер, відпресованих з пласких виливок. Значний шар металу всередині півсфер знятий механічно, бо метал всередині виливки має менше дефектів. Сталеві стінки гондоли завтовшки 6,4 см були протестовані на здатність витримувати необхідний тиск в 114 000 кПа в барокамері Університету штату Пенсільванія[9]. Виробники батискафів-попередників не мали такої можливості, в кращому випадку задовольнялися випробуванням зменшених моделей.

Форма батискафа запозичує поведінку риб коралового рифу, які плавають головою вниз. Це дозволяє швидко занурюватися і спливати.

Гондола розташовується біля основи вертикально-занурюваного апарату завдовжки 7,3 метра і вагою 11,8 тонн. При транспортуванні на судні батискаф перебуває в горизонтальному положенні. Баласт вагою 500 кг дозволяє апарату занурюватися на необхідну глибину і при його скиданні спливати на поверхню; якщо штатна система скидання баласту не спрацює, то задіюється допоміжна електрична система скидання баласту для спливання апарату. На борту є два газових балона зі стисненим киснем, що дозволяє пілоту перебувати під водою 56 годин. Система життєзабезпечення апарату поглинає вуглекислий газ, а водяні пари, що утворюються при диханні і потовиділенні, конденсуються на прохолодних внутрішніх стінках гондоли і стікають вниз до її основи в спеціальні резервуари.

Періодично, дані про внутрішній тиск, вміст кисню, температуру повітря в гондолі вирушають на корабель супроводу для того, щоб фахівці нагорі могли оцінити ситуацію і в разі потреби повернути апарат на поверхню.[10].

Швидкість пересування субмарини становить 3 вузла по горизонталі і 2,5 по вертикалі. Пілот управляє батискафом за допомогою джойстика. Апарат здатний розвертатися навколо своєї осі завдяки 12 електромоторам з водометними рушіями. Швидкість спливання-занурення набагато більша і регулюється тільки скиданням баласту.

На борту знаходяться 180 систем, 1500 електронних плат, прилади моніторингу та контролю, акумулятори, системи життєзабезпечення, 3D-камери і світлодіодне освітлення. [11] Кожна батарея розміщується в пластиковому корпусі, зануреному в ванну з силіконовим мастилом, що дозволяє електроніці зазнавати впливу зовнішнього тиску, не приходячи в безпосередній контакт з морською водою. Апарат забезпечений двома «стрілами», на одній з яких розташовані камери, на другий — прожектори. Бортова система зв'язку здатна передавати сигнал на відстань 30 км під водою. Deepsea Challenger оснащений відеокамерою Red Epic 5K з роздільною здатністю близько 14 мегапікселів, а також зовнішньою освітлювальною світлодіодною панеллю довжиною в 2,5 метра і сигнальними вогнями.

Ризики занурення[ред. | ред. код]

Тиск товщі води на глибині здатний деформувати субмарину, пошкодити її корпус, зруйнувати ілюмінатори або вивести з ладу маніпулятори, що І сталося з одним з них незабаром після початку збору зразків — відмовила гідравліка.[12]

Велика кількість електроніки, складних систем управління, може привести до пожежі через загоряння електропроводки або інших матеріалів в повітряній атмосфері гондоли.[12]

Температура води на глибині коливається близько 0 °C, така температура здатна привести до відмови електроніки і збоїв систем управління, так, вийшла з ладу система життєзабезпечення, через відмову якої довелося припинити першу спробу занурення,[13] під час другої спроби зламався сонар.

Однією з небезпек, пов'язаної з глибоководним зануренням, є перепад температур: так, на початку занурення температура в кабіні піднялася до 37 °C через електроніку на борту, але скоро впала до 2 °C.[12] Хоча субмарина забезпечена спеціальними системами обігріву, Кемерон був одягнений в спеціальний костюм, який допоміг би йому протриматися деякий час у разі відмови опалення, але все ж взув теплі шкарпетки і взуття.[14]

Можливий ризик зіткнення зі скелями,[15] що несе небезпеку для самої субмарини, бо на глибині з високим тиском забортної води найменше механічне пошкодження може привести до аварії.[16]

Рекорд[ред. | ред. код]

Занурення проходило з борту судна Mermaid Sapphire.[17] Воно почалося 25 березня близько 21:30 за Гринвічем,[18] через півтори години, о 22:52[19] Джеймс Кемерон на Deepsea Challenger досяг дна Маріанської западини, максимальна глибина якої становить майже 11 км[3][4][20]. Це стало четвертим в історії і другим пілотованим зануренням в «безодню Челленджера», при цьому занурення 2012 року стало першим одиночним і найтривалішим з усіх.

Кемерон взяв зразки порід і живих організмів, провів зйомку, матеріал якої ліг в основу його документального фільму.[18] На поверхню батискаф піднявся близько 03:00 за Гринвічем.

Життя на глибині[ред. | ред. код]

Одним з основних питань експедиції були документальні докази життя на глибині.[18] За словами Кемерона, єдиною живою істотою, яка йому попалася на очі, було щось, схоже на креветку[13] розміром близько 2,5–3 сантиметри.[12] У зразках ґрунту було виявлено 68 нових видів живих організмів.[21]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Джеймс Кемерон проходив підготовку, яка включала в себе водолазні роботи.
  • Deepsea Challenger більш ніж вдесятеро легше свого попередника — батискафа «Трієст», 11,8 тонн до 150 тонн у «Трієста», також він містить набагато більше наукового обладнання і може занурюватися і спливати з більшою швидкістю, «Трієст» спускався за 4 години 48 хвилин, піднімався за 3 години 15 хвилин, в той час як Deepsea спускається за 2 години, а піднімається за 1 годину;
  • «Трієст» знаходився на дні 20 хвилин, екіпаж не міг робити фотографії, Deepsea ж перебував на дні 6 годин і зумів зробити не тільки знімки, але і високоякісний відеозапис [22]
  • На будівництво апарату Deepsea Challenger пішло вісім років.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ James Cameron and his Deepsea Challenger submarine set solo diving world record. Архів оригіналу за 13 серпня 2017. Процитовано 26 червня 2021.
  2. ↑ Filmmaker in Submarine Voyages to Bottom of Sea By WILLIAM J. BROAD Published: March 25, 2012. Архів оригіналу за 26 червня 2021. Процитовано 26 червня 2021.
  3. ↑ а б Тан, Кер (25.03.2012). James Cameron Completes Record-Breaking Mariana Trench Dive. National Geographic Society. Архів оригіналу за 5 жовтня 2012. Процитовано 27.03.2012.
  4. ↑ а б James Cameron has reached deepest spot on Earth. MSNBC. 25.03.2012. Архів оригіналу за 16 вересня 2012. Процитовано 27.03.2012.
  5. ↑ Race to the bottom of the ocean: Cameron. bbc.co.uk. 22.02.2012. Архів оригіналу за 16 вересня 2012. Процитовано 27.03.2012.
  6. ↑ Deepsea Challenge. National Geographic Society. Архів оригіналу за 16 вересня 2012. Процитовано 27.03.2012.
  7. ↑ The construction of the submersible was headed by Australian engineer Ron Allum. Архів оригіналу за 1 липня 2021. Процитовано 26 червня 2021.
  8. ↑ Sub Facts. Deepsea Challenge (National Geographic). Архів оригіналу за 16 вересня 2012. Процитовано 27.03.2012.
  9. ↑ Pilot Sphere. Deepsea Challenge (National Geographic). Архів оригіналу за 16 вересня 2012. Процитовано 27.03.2012.
  10. ↑ Systems & Technology. Deepsea Challenge (National Geographic). Архів оригіналу за 16 вересня 2012. Процитовано 27.03.2012.
  11. ↑ Джеймс Кэмерон установил мировой рекорд одиночного погружения. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 26 червня 2021.
  12. ↑ а б в г Джеймс Кэмерон планирует еще 4 раза погрузиться в Марианскую впадину. Архів оригіналу за 17 травня 2017. Процитовано 26 червня 2021.
  13. ↑ а б Режиссёр Джеймс Кэмерон совершил рекордное одиночное погружение в глубины океана. Архів оригіналу за 17 грудня 2018. Процитовано 26 червня 2021.
  14. ↑ Океанологи провели трансляцию с погружения в Марианскую впадину. Архів оригіналу за 17 червня 2018. Процитовано 26 червня 2021.
  15. ↑ Во глубине океанических вод. Архів оригіналу за 1 липня 2021. Процитовано 26 червня 2021.
  16. ↑ Истории из глубин. Поиск потерянных атомных бомб и экскурсия в Марианскую впадину. Архів оригіналу за 17 травня 2017. Процитовано 26 червня 2021.
  17. ↑ Джеймс Кэмерон подарил Музею Мирового океана копии батискафов «Мир-1» и Deepsea Challenger. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 26 червня 2021.
  18. ↑ а б в Джеймс Кэмерон завершил погружение на дно Марианской впадины. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 26 червня 2021.
  19. ↑ Режиссер Кэмерон достиг дна Марианской впадины. Архів оригіналу за 17 травня 2017. Процитовано 26 червня 2021.
  20. ↑ James Cameron’s historic solo dive Monday 26 March 2012 21:58 BST. Архів оригіналу за 21 червня 2012. Процитовано 26 червня 2021.
  21. ↑ Джеймс Кэмерон подарил свой батискаф ученым. Архів оригіналу за 26 червня 2021. Процитовано 26 червня 2021.
  22. ↑ Then and now. Deepsea Challenge (National Geographic). Архів оригіналу за 16 вересня 2012. Процитовано 27.03.2012.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Deepsea_Challenger&oldid=41083480