Duran Duran

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Duran Duran
фотографія
Основна інформація
Жанр поп-рок
нова хвиля
електропоп
Роки 1978 — по сьогодні
Країна Велика Британія
Місто Бірмінгем, Англія
Лейбл Epic Records
Склад Саймон Ле Бон
Нік Роудс
Енді Тейлор
Джон Тейлор
Роджер Тейлор
www.duranduran.com

Duran Duran у Вікісховищі

Duran Duran — англійський поп-рок-гурт, створений у Бірмінгемі в 1978 році. Назву колектив одержав за іменем головного негативного персонажа фільму «Барбарелла». У стилістичному плані творчість гурту пов'язують з напрямками «нової хвилі» та електропопу.

Нарівні з Depeche Mode, Duran Duran вважається провідною командою комерційної музики початку 1980-х. Починаючи з 1980-х, 21 сингл гурту потрапив у чарт Billboard Hot 100 та 30 синглів — у британську Top 10, зокрема це сингли «The Reflex» (1-е місце в США и Великій Британії, 1984) і «A View to Kill» (1-е місце в США, 2-е місце в Великій Британії, тема до фільму про Джеймса Бонда, 1985 р.). Загальна кількість проданих аудіозаписів гурту оцінюється цифрою до 100 мільйонів.

Гурт був створений клавішником Ніком Роудсом і басистом Джоном Тейлором, пізніше до них приєднався барабанщик Роджер Тейлор, а після численних кадрових змін, гітарист Енді Тейлор і вокаліст Саймон Ле Бон. Вп'ятьох вони становили найуспішніший склад групи

Історія[ред. | ред. код]

1978—1980: Формування та перші роки[ред. | ред. код]

Джон Тейлор і Нік Роудс сформували Duran Duran в Бірмінгемі, Англія в 1978 році, де вони стали гуртом-резидентом міського нічного клубу «Rum Runner». У клубі вони за сумісництвом працюють, Джон швейцаром, а Нік діджеєм за £ 10 за ніч. Вони починають репетирувати і регулярно грати. Крім «Runner», клубу Роудс і Тейлора, поблизу існувало безліч нічних клубів, але серед них, був один «особливий», де такі групи, як «The Sex Pistols» і «The Clash» грали свої концерти, і називався він «Barbarella 's ». Завдяки цьому, вони і стали називати групу «Duran Duran», після того, як дізналися про персонажа з «Барбарелли», французького науково-фантастичного фільму Роже Вадима. Персонажа, якого грає Міло О'Ші, звуть «Доктор Дюран Дюран» (фр. Dr. Durand Durand)[1].

Першим вокалістом групи був Стівен Даффі. Незабаром, до Тейлора, Роудса й Даффі приєднався Саймон Коллі. Коллі був бас-гітаристом, Тейлор - гітаристом, а Роудс - клавішником. Це був перший повний склад групи, який давав концерти. Для ударних і перкусії, була використана електронна драм-машина, що належила Роудс. Коллі покинув групу перед приходом до групи Енді Тейлора. Гурт влаштовував прослуховування гітаристів (здебільшого, безуспішно), а також для вокалістів після того, як Даффі залишив Duran Duran на початку 1979 року[2]. Серед небагатьох вокалістів яких вони мали до Саймона Ле Бона, був Енді Вікетт, який був одним з авторів ранньої версії пісні «Girls on Film», під час його перебування в групі, як вокаліста, згідно автобіографії Енді Тейлора. Вікет також фігурує на деяких з демозаписів групи, які були представлені EMI. Відповідно до обох сайтів Вікетта і Джона Тейлора, Вікетт був співавтором пісні «See Me, Repeat Me», яка стала знана як рання версія пісні «Rio». Після Коллі і від'їзду Вікетта, в гурт приходить співак Джефф Томас і гітарист Алан Кертіс, кожен з яких буде в групі протягом відносно короткого періоду, перш ніж остаточно зупинитися на Енді Тейлорі, як провідному гітариста і Ле Боні, як вокаліста в 1980 році.

Зустріч барабанщика Роджера Тейлора в 1979 році з Джоном Тейлором, Роудсом і Уікеттом на вечірці, а також догляд Коллі, привели до того, що Джон Тейлор переключився на бас-гітару. Роджер Тейлор потім став їх основним барабанщиком. Саме цей склад (Джон Тейлор на бас-гітарі разом з Роудсом, Уікеттом і Роджером Тейлором), який зробив перший демозапис гурту. У квітні 1980 року гітарист Енді Тейлор приїхав з Ньюкасла прослуховуватися по відгуку на рекламу в «Melody Maker». У травні 1980 року в Лондоні вокаліст Саймон Ле Бон був рекомендований гурту екс-подругою Саймона, яка працювала в «Rum Runner». Власники клубу, брати Пол і Майкл Берроу, став менеджерами групи, сплачуючи їм за роботу швейцарів, диск-жокеїв і басбоів, коли вони не проводили репетиції[3]. Тожі-ж вони записали дві демо-касети і виступали в клубах по всьому Бірмінгему і Лондону. Наприкінці 1980-го, гастролюючи, вони виступили на розігріві в Хейзел О'Коннор, таким чином, гурт привернув увагу і, в результаті, вони опинилися метою для конкуруючих компаній звукозапису: EMI і Phonogramm Records. В грудні Duran Duran підписали контракт з «EMI».

Стиль[ред. | ред. код]

Гурт, як правило, розглядають як частину «нової романтичної сцени», з оригінальним стилем і хореографією, на зразок «Spandau Ballet», «Japan» і «Visage». Duran Duran були одним з перших гуртів, які почали працювали над власними реміксами. Такі версії пісень були доступні лише на вінілі.

Від початку спільної роботи всі члени групи мали гостре відчуття візуального стилю. Вони працювали з стилістом Перрі Хейнсом та дизайнерами моди, як-от Kahn & Bell і Antony Price, щоб створити чіткий і елегантний образ. У 1990-х роках вони працювали з Вів'єн Вествуд, а в 2000-х роках з Джорджо Армані. Гурт тісно співпрацював з графічним дизайнером Малкольмом Гарреттом та багатьма іншими протягом багатьох років, щоб створити обкладинки альбомів, туристичні програми та інші матеріали[4].

Склад групи[ред. | ред. код]

Тейлори в цій групі не є родичами.

Колишні члени гурту:

Дискографія[ред. | ред. код]

Живі альбоми[ред. | ред. код]

Збірки[ред. | ред. код]

Міні-альбом[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Історія гурту Duran Duran. duran-music.ru. Архів оригіналу за 6 серпня 2017. Процитовано 2 лютого 2019. 
  2. Odell, Michael (June–July 2003). Fame Had Its Way With Us!. Blender (Dennis Publishing). Архів оригіналу за 26 June 2007. 
  3. Duran Duran » DURAN DURAN Timeline – 1980 – 1995. Архів оригіналу за 5 січня 2019. Процитовано 2 лютого 2019. 
  4. De Graaf, Kaspar (1982). Duran Duran: Their Story (англ.). Велика Британія: Cherry Lane Books. с. 14. 

Література[ред. | ред. код]

  • Ярослав Степаненко. Duran Duran // «Галас» (Київ). — 1997. — №9-10. — С. 47-51.
  • Федір Терпиловський. Постаріли «романтики» // «Молода гвардія» (Київ). — 1987. — 17 жовтня. — Стор. 4 (рубрика «Кумири без гриму»).

Посилання[ред. | ред. код]