Eubalaena australis

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Eubalaena australis
Southern right whale.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Китоподібні (Cetacea)
Підряд: Китовиді (Mystacaceti)
Родина: Китові (Balaenidae)
Рід: Eubalaena
Вид: E. australis
Біноміальна назва
Eubalaena australis
(Desmoulins, 1822)
Ареал
Ареал
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Eubalaena australis
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Eubalaena australis
EOL logo.svg EOL: 313009
ITIS logo.svg ITIS: 552771
IUCN logo.svg МСОП: 8153
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 160595
Fossilworks: 67679

Eubalaena australis (Кит південний[1][2][3], Кит південний австралійський[4]) — вид ссавців з родини Китові (Balaenidae) ряду китоподібні.

Опис[ред.ред. код]

Довжина: до 18 м, вага до 80000 кг; довжина дитинчат: 5,50 м, вага дитинчат: 1000—1500 кг.

Має рівномірно темний колір з білими мозолями (наростами важкої шкіри) на і навколо голови, які навіть можуть бути використані для розрізнення особин. Тіло товсте і голова дуже велика, складаючи одну третину від загальної довжини. Незвично для вусатих китів, південний кит не має спинного плавника й рифленого горла. Ласти короткі й широкі, дихальний отвір V-подібний.

Поширення[ред.ред. код]

Південний кит зустрічається тільки в південній півкулі в усіх водах від 30º до 60º південної широти (спаровування відбувається на широтах 20–30°). Південний кит знаходиться у відкритому океані найпівденнішої частини регіону свого ареалу протягом літніх місяців, але мігрує до прибережних районів більш північних частин свого ареалу протягом зими і навесні.

Поведінка[ред.ред. код]

Ці величезні тварини споживають планктон, включаючи личинкової ракоподібними і рачків, фільтруючи воду через довгі й численні пластини китового вуса. Типово годування триває в 10–20 м товщі води. Південні кити видають короткі, низькочастотні звуки. У полоні живе в середньому 70 років.

Відтворення[ред.ред. код]

До восьми самців може сполучатися з однієї самицею в період з липня по серпень, і що незвично для ссавців, агресія між самцями мінімальна. Самиці вагітніють один раз кожні три роки в період між червнем і серпнем; період вагітності становить від 11 до 12 місяців. Вагітні самиці живуть протягом чотирьох зимових місяців без їжі й народжують одне велике біле дитинча вагою до 1500 кг. Діти ростуть зі швидкістю 3 см в день. Самиці виховують і годують своїх дітей на мілині, де вони добре захищені від нападів косаток і великих білих акул. Дитинчата живляться молоком близько року та за цей час набувають чорного кольору[5]. Досягають статевої зрілості у віці від дев'яти до десяти років.

Загрози та охорона[ред.ред. код]

Після серйозної надмірної експлуатації з 1600-х років до 1930 року, чисельність населення південного кита стала небезпечно низького рівня. Міжнародний захист у 1935 році призвів до повільного збільшення населення, але незаконний китобійний промисел тривав до 1960-х років. З тих пір населення зростає швидше. Пошкодження від судів, берегової виробничої діяльності, заплутаності в знаряддях лову та забруднення навколишнього середовища є проблемами нині.

Міжнародний захист Міжнародної китобійної комісії і програми окремих країн справили значні результати. Заходи щодо збереження в даний час включають моніторинг населення і поведінки з використанням посвідчення особи з фотографією особини, оцінка наслідків порушення, а також освітні програми.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]