Fairey Seafox

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Fairey Seafox
Fairey Seafox.jpg
Призначення: гідроплан-розвідувальний літак
Перший політ: 27 травня 1936
Прийнятий на озброєння: 23 квітня 1937
Знятий з озброєння: квітень 1943
Період використання: 19371942
На озброєнні у: RAF Lowvis Army roundel.svg Військово-повітряні сили флоту Великої Британії
Розробник: Fairey Aviation Company[d]
Виробник: Велика Британія Fairey Aviation Company
Всього збудовано: 66
Екіпаж: 2 особи
Крейсерська швидкість: 171 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 200 км/год
Бойовий радіус: 710 км
Бойова стеля: 2 960 м
Довжина: 10,19 м
Висота: 3,71 м
Розмах крила: 12,20 м
Площа крила: 40,3 м²
Порожній: 1 730 кг
Споряджений: 2 464 кг
Двигуни: 1 × H-подібний 16-циліндровий поршневий авіаційний двигун повітряного охолодження Napier Rapier VI
Тяга (потужність): 395 к.с. (295 кВт)
Кулеметне озброєння: 1 × 7,7-мм авіаційний кулемет М1919
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Схематичне зображення палубного літака-розвідника «Фері Сіфокс»

Фері Сіфокс (англ. Fairey Seafox) — британський палубний поплавковий гідролітак — морський розвідник, розроблений компанією Fairey Aviation для військово-повітряних сил ВМФ Британії в другій половині 1930-тих років. Брав обмежену участь у Другій світовій війні.

Історія[ред. | ред. код]

У 1933 році Британське Адміралтейство видало замовлення за специфікацією S.11/32 на розробку морського розвідувального гідролітака, що мав запускатися з катапульти[а 1]. Фактично завдання видавалося тільки фірмі Fairey, фахівці якої на базі легкого бомбардувальника «Фокс», що вперше піднявся в небо 3 січня 1923 року, розробили проект компактного біплана, що отримав назву «Seafox» («Морський лис»).

Літак мав суцільнометалеву конструкцію, однак крила обшивалися полотном. У фюзеляжі типу монокок розміщувалися кабіни для пілота (відкритого типу) і стрільця-спостерігача (закрита плексигласовим ліхтарем). Шасі використовувалося тільки поплавкове. На озброєнні розвідувального літака був тільки один 7,7-мм кулемет на турелі у стрільця, що вів вогонь у задній напівсфері. Споконвічно в проекті передбачалася установка радіального двигуна Bristol «Aquila» потужністю 500 к.с., однак згодом його змінили на мотор фірми «Napier» меншої потужності.

У 1935 році завершилося проектування «Seafox», однак на думку замовників, його тактико-технічні характеристики були вочевидь посередніми. Тим не менш, флот потребував саме таких літаків і в січні 1936 року з компанією був підписаний контракт на постачання 49 «Сіфоксів», який у вересні збільшили ще на 15 машин.

27 травня 1936 року дослідний зразок «Сіфокс», оснащений H-подібним двигуном Napier Rapier VI (395 к.с.), здійснив свій перший політ. Другий прототип, що злетів 5 листопада 1936, був спочатку поставлений на колісне шасі, але в процесі випробувань його переробили на поплавковий гідролітак.

Серійні поставляння почалися з квітня 1937 року і вже в 1938 році завершилися. Перший «Seafox», відразу після випробувань в авіаційному науково-дослідному інституті Великої Британії, перекинули на легкий крейсер «Нептун» у район Гібралтарської протоки. Випробувальний цикл корабельних іспитів був пройдений успішно й з другої половини 1937 гідролітаки стали поставлятися на інші великі кораблі ВМФ Великої Британії. Зокрема, «Seafox» поступили на озброєння на крейсери «Емеральд», «Орайон», «Аякс», «Аретьюза» і «Пінелопі». Крім того, після початку війни, одиничні гідролітаки відправили на допоміжні крейсери «Преторія Касл», «Астурія» і «Алькантара».

Спочатку «Seafox» лічився у складі 702-ї, 713-ї, 718-ї і 718-ї ескадрилей палубної авіації флоту, але в січні 1940 року їх звели до складу єдиної 700-ї ескадрильї (англ. No.700 Naval Air Squadron FAA).

Бойова кар'єра «Seafox» склалася досить погідно. На початковій фазі Другої світової війни ці гідролітаки в основному виконували завдання з розвідки і спостереження за кораблями противника. Єдиним істотним успіхом «Seafox» стала операція з «полювання» групи британських крейсерів за німецьким лінкором «Адмірал граф Шпеє» у грудні 1939 року. Лінкор вдалося загнати в гирло річки Ла-Плата, де завдяки коригуванню артилерійського вогню з борту «Seafox» крейсери завдали йому низку серйозних ушкоджень. Не маючи змоги втекти або відремонтувати свій корабель, екіпаж затопив «Адмірал граф Шпеє» на рейді уругвайської столиці Монтевідео.

З першої половини 1942 «Seafox» стали замінюватися на американські гідролітаки OS2U «Кінгфішер», проте окремі машини літали аж до липня 1943 року. До теперішнього часу жодного зразку «Сіфокс» не збереглося.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Mondey, David. The Hamlyn Concise Guide to British Aircraft of World War II. London; New York: Aerospace Publishing Ltd., 1982. P.87. ISBN 0-600-34951-9, ISBN 0-600-34967-5.
  • Taylor, H.A. Fairey Aircraft since 1915. London: Putnam, 1974. ISBN 0-370-00065-X.
  • Дениэл Дж. Марч «Английские военные самолёты Второй Мировой войны». Москва. АСТ\Астрель. 2002

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
  1. Специфікація S.11/32 позначає, що це літак-розвідник із запуском з катапульти для базування на крейсерах і лінкорах
Джерела