Fernsehsender Paul Nipkow

Fernsehsender "Paul Nipkow"
Країна	Третій Рейх
Зона мовлення	Німеччина
Центр керування	Берлін
Дата початку мовлення	18 квітня 1934
Дата кінця мовлення	19 жовтня 1944 (10 років, 184 дні)
Замінено	Nordwestdeutscher Rundfunk (Західна Німеччина, телевізійні трансляції з 1950), Deutscher Fernsehfunk (Східна Німеччина, запущена в 1952), Telewizja Polska (запущена у 1952, обслуговує колишні частини Німеччини), Центральне телебачення СРСР (для Калінінградської області)
Власник(и)	Deutsche Reichspost Міністерство авіації Міністерство пропаганди та громадської просвіти
Керівник(и)	Карл Безе Ганс-Юрген Ніренц Герберт Енглер

Fernsehsender "Paul Nipkow" (Телевізійна станція Пауль Ніпков), також відома як Deutscher Fernseh-Rundfunk (Німецьке телевізійне мовлення), у Берліні, Німеччина — перша у світі регулярна телевізійна служба. Вона була в ефірі з 22 березня 1935 до її закриття в 1944. Станція була названа на честь Пауля Ґотліба Ніпкова, винахідника диска Ніпкова.

Історія

Паралельно з експериментами Джона Логі Берда у Сполученому Королівстві, Герберта Ю. Айвза та Чарльза Френсіса Дженкінса у Сполучених Штатах, а також Кендзіро Такаянагі в Японії, піонери телебачення, такі як Денеш Міхай та Манфред фон Арденне, організовували експериментальні телевізійні трансляції в Берліні з 1928. У тому ж році компанія Telefunken представила прототип телевізора на промисловій виставці Internationale Funkausstellung. З 1929 тестові телевізійні програми регулярно транслювалися з передавача Funkturm Berlin (Rundfunksender Witzleben). Перша публічна трансляція була запроваджена в оперному театрі Кролля 18 квітня 1934.

Спочатку станцію можна було прийняти лише в Берліні та його околицях, пізніше також в інших містах Німеччини за допомогою спеціальних міжміських кабелів Reichspost. Вона стала дуже популярною, коли висвітлювала літні Олімпійські ігри 1936 в Берліні. Близько 160,000 глядачів дивилися Олімпійські ігри по кількох приватних телевізорах та в багатьох громадських телевізійних залах. Телебачення використовувалося радше для розваг, ніж для пропаганди, оскільки Йозеф Геббельс надавав перевагу радіо як засобу масової інформації. Важке та повільне обладнання ускладнювало репортажі, і майже всі програми транслювалися в прямому ефірі. З 1942 по 1944 німці також відновили роботу телевізійної станції в Парижі для трансляції програм німецькою та французькою мовами. У 1944 станцію було закрито, як і більшість інших культурних заходів, через наближення союзних армій у Нормандській кампанії.

Після падіння Східної Німеччини в 1990 було виявлено близько 280 рулонів 35-міліметрової плівки, що використовувалася для програм Fernsehsender Paul Nipkow. У Німеччині повторно знайдені кадри вперше використали в документальному фільмі 1996 Televisionen im Dritten Reich ("Телебачення в Третьому Рейху") знятому WDR та NDR, а також у документальному фільмі Міхаеля Клофта 1999 Das Fernsehen unter dem Hakenkreuz ("Телебачення під Свастикою").

Див. також

• Einheits-Fernseh-Empfänger E1
• Телебачення в Німеччині
• Історія виникнення телебачення
• Історія телебачення в Німеччині
• Haus des Rundfunks