Перейти до вмісту

Fernsehsender Paul Nipkow

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Fernsehsender "Paul Nipkow"
КраїнаТретій Рейх
Зона мовленняНімеччина
Центр керуванняБерлін Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата початку
мовлення
18 квітня 1934
Дата кінця мовлення19 жовтня 1944 (10 років, 184 дні)
ЗаміненоNordwestdeutscher Rundfunk[en] (Західна Німеччина, телевізійні трансляції з 1950), Deutscher Fernsehfunk[en] (Східна Німеччина, запущена в 1952), Telewizja Polska (запущена у 1952, обслуговує колишні частини Німеччини), Центральне телебачення СРСР (для Калінінградської області)
Власник(и)Deutsche Reichspost
Міністерство авіації
Міністерство пропаганди та громадської просвіти
Керівник(и)Карл Безе[en]
Ганс-Юрген Ніренц
Герберт Енглер

Fernsehsender "Paul Nipkow" (Телевізійна станція Пауль Ніпков), також відома як Deutscher Fernseh-Rundfunk (Німецьке телевізійне мовлення), у Берліні, Німеччина — перша у світі регулярна телевізійна служба[en][1][2][3]. Вона була в ефірі з 22 березня 1935 до її закриття в 1944. Станція була названа на честь Пауля Ґотліба Ніпкова, винахідника диска Ніпкова[4].

Історія

[ред. | ред. код]

Паралельно з експериментами Джона Логі Берда у Сполученому Королівстві, Герберта Ю. Айвза[en] та Чарльза Френсіса Дженкінса[en] у Сполучених Штатах, а також Кендзіро Такаянагі[en] в Японії, піонери телебачення, такі як Денеш Міхай[en] та Манфред фон Арденне, організовували експериментальні телевізійні трансляції в Берліні з 1928. У тому ж році компанія Telefunken[en] представила прототип телевізора на промисловій виставці Internationale Funkausstellung. З 1929 тестові телевізійні програми регулярно транслювалися з передавача Funkturm Berlin (Rundfunksender Witzleben). Перша публічна трансляція була запроваджена в оперному театрі Кролля[en] 18 квітня 1934.

Спочатку станцію можна було прийняти лише в Берліні та його околицях, пізніше також в інших містах Німеччини за допомогою спеціальних міжміських кабелів Reichspost. Вона стала дуже популярною, коли висвітлювала літні Олімпійські ігри 1936 в Берліні[1]. Близько 160,000 глядачів дивилися Олімпійські ігри по кількох приватних телевізорах та в багатьох громадських телевізійних залах. Телебачення використовувалося радше для розваг, ніж для пропаганди, оскільки Йозеф Геббельс надавав перевагу радіо як засобу масової інформації. Важке та повільне обладнання ускладнювало репортажі, і майже всі програми транслювалися в прямому ефірі. З 1942 по 1944 німці також відновили роботу телевізійної станції в Парижі для трансляції програм німецькою та французькою мовами. У 1944 станцію було закрито, як і більшість інших культурних заходів, через наближення союзних армій у Нормандській кампанії.

Після падіння Східної Німеччини в 1990 було виявлено близько 280 рулонів 35-міліметрової плівки, що використовувалася для програм Fernsehsender Paul Nipkow. У Німеччині повторно знайдені кадри вперше використали в документальному фільмі 1996 Televisionen im Dritten Reich ("Телебачення в Третьому Рейху") знятому WDR та NDR[en], а також у документальному фільмі Міхаеля Клофта 1999 Das Fernsehen unter dem Hakenkreuz ("Телебачення під Свастикою").

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б 22.3.1935: Erstes Fernsehprogramm der Welt. Deutsche Welle. Архів оригіналу за 6 березня 2023. Процитовано 9 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  2. Es begann in der Fernsehstube: TV wird 80 Jahre alt. Computer Bild. 22 березня 2015. Архів оригіналу за 21 травня 2018. Процитовано 9 березня 2024.
  3. Bewegte Bilder: Die Geschichte des Fernsehens. Norddeutscher Rundfunk. 21 листопада 2023. Процитовано 9 березня 2024.
  4. Das erste deutsche Fernsehpatent von Paul Nipkow. PC Magazin. 30 червня 2015. Процитовано 28 квітня 2017.