GBU-10 Paveway II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
GBU-10 xxl.jpg
GBU-10 Paveway II
Тип: авіаційна бомба з лазерним наведенням
Вага: 1163 кг
Довжина: 4,34 м
Діаметр: 0,46 м
КВВ: 9 м
Дальність: 14,8 км
Вартість: $27,000[1]
Одиниць вироблено: понад 125,000[1]

GBU-10 Paveway II — американська авіаційна бомба з лазерним наведенням, створена на базі Mk 84, від неї відрізняється наявністю лазерної системи наведення та крилами для коригування траєкторії польоту. Уведена в експлуатацію у 1976 році, нині стоїть на озброєнні в США та ряді країн НАТО.

Історія створення[ред.ред. код]

Під час війни у В'єтнамі американці вперше в історії застосували бомби з лазерним наведенням Paveway. Війна показала високу ефективність таких боєприпасів і вони почали масово поступати на озброєння військово-повітряних сил США. Але до початку 1970-х років авіабомби Paveway І застаріли і уже не відповідали вимогам часу, тому для їх заміни була розроблена серія авіабомб Paveway ІІ. Перші випробування нових боєприпасів відбулися у 1974 році, за їх результатами в 1976-у Paveway ІІ були прийняті на озброєння. Серійне виробництво нових авіабомб розпочалося у 1977 році на заводах компанії Raytheon.[2]

Опис[ред.ред. код]

GBU-10 створена на основі 2000-фунтової авіабомби Мk 84 з використанням системи лазерного наведення та крил для коригування траєкторії польоту. У порівнянні із боєприпасами серії Paveway I, нова авіабомба має ряд вдосконалень. У першу чергу значно збільшено чутливість головки самонаведення та збільшено кут її огляду на 30%, а оптика ГСН і обтічник виконані з пластику, що дозволило знизити їх масу та здешевило виробництво.[3] Захищеність каналу наведення була збільшена шляхом кодування лазерного випромінення. У GBU-10 менший час виходу батареї на робочий режим та більші кути відхилення рулів. Крім того вона має складні крила, що полегшує її транспортування.[3]

Лазерна система наведення допомогла GBU-10 добитися високої точності влучання у ціль: максимальне відхилення від точки прицілювання не перевищує 6 метрів.[2] Але вона може бути неефективна при несприятливих погодних умовах, як низька хмарність або туман, також наведення на ціль можна збити за допомогою димової завіси. Тому в листопаді 2005 року компанія Lockheed Martin почала модернізацію авіабомб серії Paveway IІ шляхом установки нової системи наведення DMLGB (Dual-Mode Laser Guided Bomb), яка поєднує наведення по лазерному променю із супутнико-інерціальною системою наведення.[2] Ця модернізація дозволила GBU-10 вражати цілі за будь-яких погодних умов. Нова модифікація авіабомби отримала назву GBU-50/B.

Варіанти[ред.ред. код]

GBU-10 може використовувати три різні типи бойових частин:

Mk 84 — стандартна боєголовка вагою 925 кг, маса вибухової речовини — 429 кг.

BLU-109/B — боєголовка проникного типу, призначена для знищення високозахищених наземних цілей, як бункери або підземні командні пункти. Основні відмінності — 240 кг бризантної вибухової речовини та міцна сталева оболонка вагою 874 кг.[4]

BLU-117/B — в цілому аналогічна Mk 84, але відрізняється від неї більш товстими стінками та використанням термічно нечутливої вибухівки PBXN-109. Єдиний її користувач — американські військово-морські сили.[5]

Модифікація GBU-10, в якій наведення по лазерному променю доповнене супутнико-інерціальною системою наведення має позначення GBU-50/B, але більш відомою є неофіційна назва EGBU-10.[3]

Історія експлуатації[ред.ред. код]

Перше застосування. Війна в Перській затоці[ред.ред. код]

Уперше авіабомби GBU-10 були застосовані в ніч з 14 на 15 квітня 1986 року під час американського авіаудару по Лівії. Ними були озброєні 12 бомбардувальників F-111F, які успішно знищили казарми лівійської армії і тренувальний табір терористів.[6]

Першим масштабним конфліктом, де широко застосовувалися GBU-10 стала війна в Перській затоці. Основними цілями для неї були мости, тактичні ракетні установки, бункери та вузли зв'язку.[3] Всього під час конфлікту літаки американських військово-повітряних сил застосували 2637 GBU-10, при цьому 78% із них успішно вразили цілі.[1] Найчастіше GBU-10 несли бомбардувальники F-111 (1/3 скинутих бомб), також досить часто їх застосовували багатоцільові винищувачі F-15E.[3] Саме екіпажу F-15E вдалося за допомогою GBU-10 знищити в повітрі іракський Мі-24. Це трапилося 14 лютого 1991 року, коли пара "ударних орлів" із 335-ї винищувальної ескадрильї була направлена на допомогу групі спецпризначення. Після прибуття на місце, вони помітили 5 іракських вертольотів, які атакували спецназівців. Ведучий екіпаж взяв на приціл Мі-24, що приземлився для висадки десанту і випустив по ньому GBU-10. У той же час вертоліт почав злітати, але коли він уже перебував на висоті 240 м бомба все ж таки влучила і знищила Мі-24.[7]

Югославія[ред.ред. код]

GBU-10 активно застосовувалися американськими ВПС під час операції "Обдумана сила" в 1995 році. Серед усіх боєприпасів, які використовували союзники, вони застосовувалися найчастіше.[8] Всього протягом операції було скинуто 303 GBU-10, із них на позиції боснійських сербів —252. Інші авіабомби були скинуті екіпажами F-16-тих в Адріатичне море через те, що погодні умови в районі цілі не давали можливості їх застосувати.[9] Основними носіями GBU-10 під час конфлікту були F-15E та багатоцільові винищувачі F-16C.

Активно використовувались GBU-10 і під час іншої конфлікту на Балканах, а саме — військової кампанії НАТО проти Югославії. Застосування GBU-10 ускладнювалося через часті тумани та низьку хмарність: під час операції тільки 24 із 78 днів мали сприятливі для нанесення авіаударів погодні умови.[10] Через це основною високоточною зброєю американської авіації в конфлікті стали бомби класу JDAM, яким на відміну від боєприпасів з лазерним наведенням не заважали ні туман, ні низька хмарність.[11] Якщо під час операції в Боснії GBU-10 використовували тільки американці, то тепер і їх союзники по НАТО, у першу чергу бельгійці та голландці.[12] Наприклад, за час конфлікту бельгійські F-16 за допомогою бомб GBU-10 та GBU-12 знищили на землі три югославських винищувача МіГ-29, при цьому підсвічування цілей для них здійснювали голландські літаки.[12]

Війна в Афганістані[ред.ред. код]

Ще одним конфліктом де застосовувалися GBU-10 стала війна в Афганістані. Але на відміну від попередніх військових кампаній, які проводили США, GBU-10 стала використовувались значно рідше. Так, під час операції проти режиму талібів американські ВПС скинули на цілі противника тільки 13 GBU-10, для порівняння за той же період вони використали 4592 високоточних авіабомби GBU-31.[13] Таліби часто розміщували свої бази у гірських печерах, що значно утруднювало їх знищення. Наприклад під час однієї із операцій проти сил талібів на кордоні з Пакистаном у грудні 2001 року, скинуті GBU-10 так і не змогли завдати шкоди об'єктам противника, що знаходилися в печерах. Для їх знищення американцям довелося застосувати спеціальні авіабомби GBU-28. Після повалення Талібану і переходу до партизанської війни, GBU-10 використовувалися для нанесення точкових авіаударів по терористах та об'єктах їхньої інфраструктури. Але через недостовірність розвідувальних даних та помилки пілотів такі авіаудари нерідко ставали причиною жертв серед мирного населення.

Війни в Іраку та Лівії. Інші епізоди[ред.ред. код]

Під час операції "Іракська свобода" весною 2003 року американські літаки скинули 236 авіабомб GBU-10, що склало 1,2% від загальної кількості високоточних боєприпасів використаних американською авіацією.[14] GBU-10 застосовувались, переважно, для знищення укріплених наземних і підземних цілей.

GBU-10 широко використовувалася канадськими військово-повітряними силами під час операції в Лівії.[15] Основними цілями для них були бронетехніка, позиції артилерії, склади постачання та ракетні установки військ Каддафі.[16]

У вересні 2013 року американські ВПС у Мексиканські затоці провели випробування GBU-10 проти швидкісних катерів, які часто використовуються морськими піратами. Бомба скинута з бомбардувальника В-1В змогла успішно знищити невеликий моторний човен, що рухався з високою швидкістю.

Літаки-носії[ред.ред. код]

Бомбардувальники:

Винищувачі та винищувачі-бомбардувальники:

Штурмовики:

На озброєнні[ред.ред. код]

Австралія Австралія 

Бахрейн Бахрейн 

Бельгія Бельгія 

Велика Британія Велика Британія 

Єгипет Єгипет 

Греція Греція 

Ізраїль Ізраїль 

Іран Іран 

Іспанія Іспанія 

Нідерланди Нідерланди 

Норвегія Норвегія 

Марокко Марокко 

Flag of the United Arab Emirates.svg ОАЕ 

Оман Оман 

Пакистан Пакистан 

Південна Корея Південна Корея 

Польща Польща 

Саудівська Аравія Саудівська Аравія 

Сінгапур Сінгапур 

Flag of the Republic of China.svg Тайвань 

Flag of the United States.svg США 

Туреччина Туреччина 

Характеристики[ред.ред. код]

  • Довжина: 4,368 м
  • Діаметр: 0,457
  • Вага: 1163 кг
  • Бойова частина: Mk.84 або BLU-109
  • Детонатор: FMU-81N/T
  • КВВ: 9 м
  • Дальність: 14,8 км при висоті скидання 9450 м

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в "GBU-10 Paveway I/II" www.harpoondatabases.com
  2. а б в "Raytheon Paveway II" Designation-Systems
  3. а б в г д "GBU-10/10I PAVEWAY I/II" www.airwar.ru
  4. "Paveway II – IV." Defense Update
  5. "BLU-117/B Penetrator" Global Security
  6. This day in Aviation: 14 April 1986
  7. Davies, Steve (2005). F-15E Strike Eagle Units In Combat 1990–2005. London: Osprey Publishing. p. 29-30. ISBN 1-84176-909-6
  8. "Operation Deliberate Force." Global Security
  9. Owen, Robert (2000). Deliberate Force: a case study in effective air campaigning. DIANE Publishing, pp. 259-260. ISBN 1-58566-076-0
  10. "Report to Congress Kosovo Operation Allied Force after-action report." р.60.
  11. "The Emergence of Smart Bombs." Air Force Magazine
  12. а б "OPERATION ALLIED FORCE." www.510fs.org
  13. Anthony H. Cordesman (2002). The Lessons of Afghanistan: War Fighting, Intelligence, and Force Transformation. p.7.
  14. https://www.hrw.org/reports/2003/usa1203/10.htm
  15. "Canada’s Role in Operation Unified Protector." www.frontline-defence.com, July 2011.
  16. "Canadian fighter jets attack Libyan targets." Toronto Sun, 21 April 2011.

Посилання[ред.ред. код]