Northrop Grumman E-2 Hawkeye

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Grumman E-2 Hawkeye)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Northrop Grumman E-2 Hawkeye
E-2C Hawkeye ВМС СШАNorthrop Grumman E-2 Hawkeye
Grumman E-2C Hawkeye
Призначення: Літак дальнього радіолокаційного виявлення і наведення (AEW&C) 
Перший політ: 21 жовтня 1960 
Прийнятий на озброєння: січень 1964 
На озброєнні у: США США
Франція Франція
Японія Японія
Єгипет Єгипет
Тайвань Тайвань
Мексика Мексика
Ізраїль Ізраїль (колишній)
Сінгапур Сінгапур (колишній) 
Виробник: США Grumman/Northrop Grumman 
Всього збудовано: понад 200 одиниць усіх модифікацій 
Вартість одиниці: US$176 млн 
Модифікації: E-2A, E-2B, E-2C, E-2D, E-2T/K, 
Екіпаж: 5 (2+3) осіб
Крейсерська швидкість: 576 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 598 км/год
МШ біля землі: 230 км/год
Бойовий радіус: з 4-годинним бойовим патрулюванням 320 км
Дальність польоту: 2583 км
Практична стеля: 9390 м
Довжина: 17,54 м
Висота: 5,58 м
Розмах крила: 24,56 м
Площа крила: 65,03 м²
Порожній: 17 265 кг
Максимальна злітна: 23 556 кг
Двигуни: 2 × турбовентиляторні Allison/Rolls-Royce T56-A-427 
Тяга (потужність): 2 × 3800 кВт 

E-2 Hawkeye — американський військовий палубний літак дальнього радіолокаційного виявлення і управління. Розроблений компанією Grumman Aerospace Corporation наприкінці 1950-х років. Перший політ здійснив 21 жовтня 1960 року як радіолокаційний літак авіаносного крила[en]. Перебуває на озброєнні ВМС США та інших країн. З початку будівництва і до теперішнього часу постійно вдосконалювався. Випускався в трьох основних моделях E-2A, E-2B і E-2C. E-2C і її модифікації — наймасовіша. З 2014 року здійснюється заміна E-2C на E-2D Advanced Hawkeye.

Історія розробки і виробництва[ред. | ред. код]

E-2A (на передньому плані) і E-1 Tracer

Зі швидким розвитком реактивної авіації після Другої світової війни і зростання її ролі в бойових діях на морі, а також з появою керованих протикорабельних крилатих ракет виникла потреба в ефективному засобі висвітлення повітряної обстановки АУГ з широким радіусом дії. Таку роль міг виконувати літак дальнього радіолокаційного виявлення палубного базування. Першим американським палубним літаком дальнього радіолокаційного виявлення (АВАКС) став E-1 Tracer (Willy Fudd)[en], створений на базі палубного протичовнового літака S-2 Tracker[en]. Втім, у 1956 році військово-морські сили США розробили тактико-технічні вимоги до літального апарата раннього попередження, дані якого могли бути інтегровані в систему тактичних даних автомтизованих систем бойового управління кораблів авіаносного з'єднання. Компанія Grumman запропонувала варіант розробленого спеціально для цієї місії літака. Проект Grumman, який спочатку позначався як W2F-1, а пізніше був перейменований на Hawkeye E-2A, було обрано у березні 1957 року. Літак Grumman був розроблений спеціально для функцій ДРЛВіУ (AEW&C/AWACS). Завдяки своєму попереднику E-2 отримав прізвисько «Super Fudd»[1].

E-2A та E-2B Hawkeye[ред. | ред. код]

Для розміщення на авіаносних кораблях літак виконали максимально компактним. Перший аеродинамічний прототип E-2A «Гокай» піднявся в небо 21 жовтня 1960 року, а перший повністю обладнаний літак здійснив перший зліт 19 квітня 1961 року. З січня 1964 року E-2A «Гокай» прийнятий на озброєння ВМС США[1]. З часу прийняття на озброєння і досі літаки «Гокай» виконують завдання дальнього радіолокаційного патрулювання авіаносних груп і управління діями палубної авіації. Основу комплексу АВАКС E-2A становла потужна багатофункціональна РЛС кругового огляду AN/APS-96. Антена РЛС і системи розпізнавання «свій-чужий», розташована у великому тарілкоподібному обертовому обтічнику на підйомнику над фюзеляжем у хвостовій частині літака є характерною зовнішньою прикметою усіх літаків E-2[2].

Grumman E-2A. Кінець 1960-х

З січня 1964 було побудовано 59 літаків E-2A, 51 з них модернізували до модифікації E-2B з центральним комп'ютером управління елементами систем. E-2B були зняті з озброєння ВМС в середині 1980-х: у січні 1971 року здійснив перший політ варіант значно вдосконаленішого «Гокай» — Е-2С. Роботи з його створення розпочалися ще в липні 1968 і були наслідком уроків, отриманих при застосуванні Е-2А у В'єтнамській війні. Зовні від моделей E-2A і E-2B модифікація E-2C відрізнялася гострішим і довшим на 33 см носом, під яким розташована антена AN/ALR-59, втім внутрішні відмінності між ними набагато істотніші[2].

E-2C Hawkeye і його модифікації[ред. | ред. код]

Дві випробувальні машини E-2A, які були модифіковані як прототипи E-2C, здійснили перший політ 20 січня 1971 року. Випробування виявилися вдалими і E-2C було замовлено у виробництво. Перший новозбудований літак E-2C піднявся в небо 23 вересня 1972 року[3].

В порівнянні з попередниками, Е-2С за складом бортового обладнання і концепції бойового застосування став фактично новим літаком. Новий літак був здатний виявляти повітряні цілі на тлі будь-якої підстильної поверхні, а не тільки водного простору. Крім РЛС AN/APS-120 (замінила AN/APS-96), здатної виявляти маловисотні повітряні цілі на тлі земної поверхні, в тому числі над гірським рельєфом, на Е-2С замінили інерційну навігаційну систему і встановили систему радіотехнічної розвідки AN/ALR-59. Антена ALR-59 встановлена ​​у збільшеному порівняно з попередніми модифікаціями носовому обтічнику. Пасивна система виявлення джерел електромагнітного випромінювання дозволяє засікати джерела випромінювання, пеленгувати їх і ідентифікувати за спектром і параметрами сигналів на відстані приблизно вдвічі більшій, ніж дальність виявлення повітряних цілей AN/APS-120. Завдяки новій оглядовій РЛС і пасивній системі виявлення, Е-2С став і досі залишається одним з найбільш ефективних літаків АВАКС і управління в світі, поступаючись лише набагато більш складним і великогабаритним американському E-3 Sentry і російському А-50[ru][4].

E-2C Hawkeye. 2007 рік

Завдяки новому БРЕО оператори «Гокай» здатні здійснювати до 30 перехоплень одночасно. Додаткові можливості Е-2С з'явилися і при спільній роботі з найбільш досконалими на той час палубними винищувачами-перехоплювачами ВМС США F-14 Tomcat — бортова РЛС «Томкета» AN/AWG-9 мала здатність через канал передачі даних Link 4A[en] здійснювати передачу на «Гокай» інформації в реальному масштабі часу, при цьому екіпаж Е-2С міг не включати свою станцію або використовувати дані радарів винищувачів для уточнення наявної інформації про цілі. Застосування «Гокай» в якості поста спостереження і керування дозволило скоротити на 50 % потрібну кількість винищувачів-перехоплювачів у повітрі — через Link 4A Е-2С автоматично виводив їх в зону візуального виявлення цілі і допомагав зайняти положення, оптимальне для атаки[1]. У процесі виробництва бортове обладнання літака постійно удосконалювалося, але на позначенні моделі доопрацювання не відбивалися. З грудня 1976 року, починаючи з тридцять п'ятого серійного Е-2С, замість AN/APS-120 на них стали встановлювати РЛС AN/APS-125 (до 1984 замінена на усіх раніше збудованих Е-2С), яка дозволяла з висоти 9000 метрів виявляти до 800 повітряних цілей на відстані до 480 кілометрів і наводити винищувачі на 40 цілей одночасно. бортова Аналогова обчислювальна машина була замінена на сучасну цифрову[4].

Модифікація E-2C Group I[ред. | ред. код]

З 1988 року до 1991 року було побудовано вісімнадцять літаків E-2C Group I. Вони відрізнялись від базового E-2C новим радаром AN/APS-139 і більш сучасною бортовою обчислювальною машиною. Крім того, починаючи з Northrop Grumman E-2C Group I встановлювалися більш потужні порівняно з попередниками турбовентиляторні двигуни Allison/Rolls-Royce T56-A-425 потужністю по 4910 к.с.

Антени РЛС APS-120/125, які встановлювались на попередні модифікації літака, мали суттєвий недолік — великий рівень бічних пелюсток діаграми спрямованості. В радарі APS-139 використовувалася нова комбінована антена, — прототип антени з ФАР, — яка складалася з десяти антен типу «хвильовий канал» що дозволило поліпшити характеристики станції щодо селекції цілей. РЛС AN/APS-139 мала режим виявлення і супроводу малошвидкісних повітряних і надводних цілей. Перешкодозахищеність станції була поліпшена за рахунок введення автоматичного перемикання на один з десяти фіксованих частотних радіоканалів у разі застосування противником активних радіозавад. E-2C Group I надійшли на озброєння тільки Атлантичного флоту[4].

Модифікації E-2C Group II і E-2C Group 2+ (Nav Upgrade)[ред. | ред. код]

У червні 1992 року на авіабазі Мірамар[en] розпочала бойову службу перша ескадрилья E-2C в модифікації Group II, оснащених РЛС AN/APS-145, приймачами супутникової навігаційної системи NAVSTAR, новими бортовими обчислювальними машинами, пристроями відображення тактичної інформації та системою радіозв'язку[4].

РЛС AN/APS-145 вважається найбільш досконалою на сьогоднішній день з РЛС, що встановлюються на літаках «Гокай». Удосконалення радара були спрямовані на збільшення дальності роботи і подальше підвищення перешкодозахищеності. Зменшення швидкості обертання антени з 6 об/хв у попередніх моделей до 5 об/хв, а в режимі точного пеленгування до 3 об/хв одночасно зі зменшенням частоти повторення імпульсів[en] у випромінюваному сигналі дозволили збільшити дальність виявлення повітряних цілей типу «бомбардувальник» на 40 % — до 680 км, а цілі типу «винищувач» на тлі землі на дистанції 407 км. Пасивна система виявлення попереджає екіпаж E-2C про опромінення літака радіолокаційною станцією противника на дистанції, яка в два рази перевершує дальність дії радара. Вдосконалене апаратно-програмне забезпечення бортового комп'ютера дозволяють виявляти до 2000 повітряних цілей. До 1997 року усі ескадрильї E-2C ВМС США були пройшли модернізацію за проектом Group II або Group 2+[4].

Ще однією модернізацією Group II став проект Hawkeye 2000, спочатку віднесений до Group 2+. Літаки E-2C Hawkeye 2000 мають той же радар APS-145, але оснащені новим сучасним бортовим комп'ютером місії та робочою станцією CIC (англ. Combat Information Center) — Advanced Control Indicator Set (ACIS) інтегрованоу в єдину систему передачі даних про оперативно-тактичну обстановку ВМС США[5].

E-2D Advanced Hawkeye[ред. | ред. код]

E-2D Advanced Hawkeye. 2014 рік

Останньою версією E-2 є E-2D. Контракт з ВМС США на проведення з розробки літака радіолокаційного далекого спостереження (РЛДС) був укладений в 2001 році. А на початку 2007 компанія Northrop Grumman продемонструвала на своєму підприємстві в Сент-Огастін перший літак E-2D Advanced Hawkeye. Його перший політ відбувся 3 серпня 2007 року[6]. Льотні випробування E-2D завершилися у листопаді того ж року, протягом них машина провела в повітрі близько 600 годин, половина з яких була присвячена перевірці працездатності радіолокаційних систем[7].

Незважаючи на те, що машина має той же планер, що і E-2C та схожий зовнішній вигляд, системи та можливості літака E-2D повністю реконструйовані. E-2D оснащений сучасною багатофункціональною РЛС кругового огляду AN/APY-9 з фазованою решіткою і електронним скануванням виробництва компанії Lockheed Martin. Грибоподібний обертовий обтічник антени РЛС, розроблений фірмою L-3 Communications[en], має можливість безперервного сканування з полем зору 360° одночасно з електронним скануванням ФАР. Система дозволяє операторам зосереджувати РЛС на обраних ділянках сектора огляду, які представляють інтерес. Радар забезпечує розширення можливостей пошуку і бойового застосування як бортова система управління бойовими діями. Бортова система обміну даними Е-2D дозволяє отримувати великий обсяг даних від різних джерел і синтезувати ці дані для радіоелектронної розвідки[8]. На відміну від попередніх модифікацій, новий літак «Едвенст Гокай» може координувати авіаційні удари по повітряних, наземних і морських надводних цілях. Оператори і екіпаж Е-2D матимуть нові робочі станції РЛС, можливості супутникового зв'язку та іншу авіоніку, що забезпечує розширену обізнаність про обстановку. Одна з особливостей «Едвенст Гокай» полягає в тому, що пілоти можуть також виступати в якості операторів систем озброєння[9].

Поставки E-2D Advanced Hawkeye ВМС США розпочалися у 2010 році. 4 лютого 2010 року перший штатний E-2D здійснив посадку на палубу авіаносця «Гаррі Трумен»[10]. 30 червня 2014 ВМС США підписали додатковий контракт з Northrop Grumman на виробництво 25 E-2D, збільшивши загальну контрактну кількість «Едвенст Гокай» у 50 одиниць[11]. Протягом цього десятиріччя E-2D мають повністю замінити у флоті США E-2C — 75 літаків[12].

Особливості конструкції і бортове радіоелектронне обладнання E-2C/D[ред. | ред. код]

E-2C Hawkeye 0014.svg

Планер Е-2 Hawkeye виконаний за схемою двомоторного високоплана з розміщенням двигунів на крилі — по одному турбовентиляторному двигуну під кожним крилом[3].

Фюзеляж — алюмінієвий напівмонокок, круглого поперечного перерізу, з максимальним діаметром 1,98 м. Екіпаж і оператори знаходяться у герметизованих кабіні льотчиків і операційному відсіку. У хвостовій незагерметизованій частини фюзеляжу знаходяться блоки допплерівського радіолокатора і проводки системи управління. Як і у більшості літаків палубної авіації, для здійснення посадки на палубу авіаносця у нижній частині фюзеляжу змонтований гальмівний гак[en], а носовий привід може чіплятися до човника стартової катапульти авіаносця для укроченого зльоту[3].

Крила трапецієвидні трьохлонжеронні з позитивним V у 3 градуси. Центроплан закріплений до верхньої частини фюзеляжа, внутрішні пустоти центроплана використовуються як інтегральні паливні баки. Зовнішні консолі крил (по 7,8 м) для зручності базування на авіаносці за допомогою гідроприводів складаються з поворотом на 90° назад. Силова установка — пара турбовентиляторних двигунів Allison/Rolls-Royce T56-A-427 потужністю по 3800 кВт кожний. Лопатеві гвинти мають діаметр 4,1 метри. У 2004 році чотирилопатеві гвинти були замінені на восьмилопатеві NP2000 виробництва Hamilton Sundstrand[en][13].

Стабілізатор розташовується в хвостовій частині фюзеляжа, має 11-градусне позитивне V. На стабілізаторі є рулі висоти і чотири шайбоподібні кілі. Крайні шайби мають рулі напряму[3].

Триопорне шасі з носовою стійкою забирається: двоколісна носова опора у фюзеляж, одноколісні основні стійки — в гондоли[ru] двигунів. У хвостовій частині фюзеляжу — опускний гальмівний гак і запобіжна опора[3].

Основу комплексу АВАКС становить потужна багатофункціональна РЛС кругового огляду AN/APS-145 (у E-2D AN/APY-9). Саме її антена є основною розрізнювальною ознакою літаків E-2. Це великий тарілкоподібний обертовий обтічник 7,32 м в діаметрі розташований за крилами, над фюзеляжем, на спеціальному 64-сантиметровому підйомнику (при зберіганні на авіаносці він опускається на 0,64 м для зручності стоянки літака в ангарі). В обтічнику знаходяться фазована антенна решітка РЛС дальнього виявлення, системи розпізнавання «свій-чужий», антена системи передачі даних Link 4A[en] / Link 16 (JTIDS[en]), а також гідравлічний привод обертання. Під носовим обтічником розташована антена станції РТР AN/ALR-59[3].

Екіпаж літака — п'ять осіб: два пілоти і три оператори систем; перший оператор стежить за роботою всього бойового інформаційного поста, другий здійснює управління і наведення літаків-перехоплювачів, третій — оператор радіолокаційної станції[3].

Оператори[ред. | ред. код]

E-2C здійснює посадку на палубу атомного авіаносця «Німіц». 2002 рік

Перші E-2 Hawkeye надійшли на озброєння ВМС США у січні 1964 року. До складу авіаносного крила вперше включені у 1965 році на авіаносці «Кітті-Гок»[1].

Починаючи з В'єтнамської війни літаки «Гокай» брали участь в усіх військових конфліктах, в яких була задіяна палубна авіація США. У 1981 році в затоці Сідра два лівійські Су-22 були збиті винищувачами F-14, які наводилися з «Гокай». У 1986 році в ході операції «Каньйон Ельдорадо» в Лівії, E-2C Hawkeye морського базування успішно координували атаки винищувачів F-14 «Томкет», які діяли в складі авіаносної ударної групи. Спільні дії літаків E-2C і крейсерів системи «Іджис» забезпечували авіації США панування в повітрі. У 1989 році Е-2С в тому ж районі попередили екіпажі «Томкетів» про наближення лівійських МіГ-23. В повітряному бою обидва лівійські винищувачі були збиті[14]. В ході війни в Перській затоці у 1990-1991 роках літаки E-2C успішно забезпечували управління системами високоточної зброї. ВМС США використовували дванадцять Е-2С з шести авіаносців. Під час війни в Іраку в 2003 році «Гокай» здійснювали управління повітряним рухом на театрі воєнних дій, здійснювали бойові і патрульні вильоти в повітряний простір Іраку. Завдяки їм були знищені два іракські винищувачі МіГ-21, збитих американськими F/A-18[15].

Крім ескадрилій першої лінії Е-2С палубної авіації мають на озброєнні дві резервні ескадрилій авіації флоту. По два літаки «Гокай» орендуються у ВМС Береговою охороною і Агентством боротьби з наркотиками США. Е-2С залучається цивільною службою управління повітряним рухом для здійснення контролю повітряного простору біля мису Канаверал під час запусків орбітальних кораблів[3].

Федеральний уряд США в рамках програми FMS[en] передавав літаки «Гокай» в експлуатацію збройним силам Франції, Ізраїлю, Єгипту, Японії, Сінгапуру та Тайваню. Єдиною моделлю E-2 Hawkeye, яка продавалась на експорт була E-2C (або її модифікації). Усі країни, крім США і Франції, що мають на озброєнні «Гокай», використовують їх у якості «сухопутного» літака АВАКС з базуванням на «звичайних» аеродромах[16].

Першим іноземним імпортером E-2 став Ізраїль. У 1977-1978 роках для ВПС Ізраїлю було закуплено у США чотири E-2C Group 0, які надійшли на озброєння у 1981 році[16]. Літаки брали участь у Ліванській війні, у повітряних боях 1982 року літаки АВАКС над Ліваном багаторазово успішно наводили ізраїльські F-15 і «Фантоми». У грудні 1983 року один з ізраїльських Е-2С був збитий радянським розрахунком ЗРК С-200[4]. Ізраїль став першою країною, яка обладнала свої Е-2С системою дозаправлення у повітрі[16]. З 1996 року літаки знаходились на зберіганні, а у 2002 році, після модернізації власними силами усі три ізраїльські літаки «Гокай» були перепродані Мексиці. У 2004 році три Е-2С увійшли до складу Військово-морських сил Мексики[en], де виконують завдання спостереження за морською акваторією і узбережжям[16].

E-2C Повітряних сил самооборони Японії. 1994 рік
E-2C ВМС Франції в Сарагосі, Іспанія. 2016 рік

У 1984 році повітряні сили самооборони Японії також отримали чотири «Гокаї» аналогічної комплектації. У 1991 році японці під керівництвом американських фахівців встановили на свої літаки АВАКС РЛС AN/APS-145, а у 1992 закупили в США два літаки E-2C Group II та в 1995 — ще три. Усі японські літаки АВАКС доопрацьовані до рівня Group II. 21 листопада 2014 року Міністерство оборони Японії офіційно вирішило придбати E-2D Advanced Hawkeye[17], а у червні 2015 року японський уряд оголосив про бажання придбати у США чотири E-2D[18]. У вересні 2018 року Агентство співпраці з оборонної безпеки США повідомило Конгресу про можливість продажу до дев'яти E-2D Японії[19].

Для своїх ВПС[en] літаки «Гокай» придбав і Єгипет. У 1987 році було закуплено п'ять E-2C базової комплектації (Group 0), а у 1993 ще один E-2C Group II. Пізніше, з 2003 по 2008 рік усі вони пройшли у США модернізацію за проектом Hawkeye 2000. У 2010 році Єгипет придбав ще два літаки E-2C[20].

ВПС Сінгапуру[en] у 1987 році також придбали чотири E-2C Hawkeye для використання в якості літаків раннього попередження. У квітні 2007 року було оголошено про те, що вони будуть замінені чотирма Gulfstream G550 AEW[en], які стали основним літаком раннього попередження Сінгапурських ВПС з квітня 2012 року[21][22][23].

Збройні сили Тайваню 22 листопада 1995 року придбали чотири літаки типу E-2T (спеціальний проект E-2B модернізований до E-2C Group II з РЛС AN/APS-138). 15 квітня 2006 року було прийнято від США ще два нові Hawkeye E-2K (E-2B модернізований до Hawkeye 2000, РЛС AN/APS-145)[24][25]. Придбані у 1995 році E-2T протягом 2010—2013 років також були модернізовані до стандарту Hawkeye 2000[26].

Військово-морські сили Франції придбали три літаки «Гокай» для нового атомного авіаносця «Шарль де Голь», перший літак прибув до Франції 14 грудня 1998. У квітні 2007 року Франція звернулася до США з проханням продати ще один E-2C Hawkeye[3].

У серпні 2009 року Northrop Grumman повідомила, що зацікавленість у придбанні до шести E-2D Advanced Hawkeye проявили Військово-морські сили Індії[en][27].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Godfrey David W. H. Hawkeye: A New Dimension in Tactical Warfare // Air International. — 1977. — Т. 12, вип. 1 (1 січня). — С. 7–13, 42–44. (англ.)
  2. а б Grumman E-2A Hawkeye. Авиационная энциклопедия «Уголок неба». Процитовано 17 жовтня 2018.  (рос.)
  3. а б в г д е ж и к Пётр Улякин (4 февраля 2013). Американский палубный самолет ДРЛО E-2C Hawkeye. Военное обозрение. Процитовано 17 жовтня 2018.  (рос.)
  4. а б в г д е Grumman E-2C Hawkeye. Авиационная энциклопедия «Уголок неба». Процитовано 17 жовтня 2018.  (рос.)
  5. E-2C Hawkeye 2000. northropgrumman.com. Процитовано 7 листопада 2018.  (англ.)
  6. Northrop Grumman E-2D Advanced Hawkeye Completes First Flight. Northrop Grumman Corporation. 27 September, 2007. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 16 жовтня 2018.  (англ.)
  7. Pike, John. Integrated Live-Fire Test Demonstrates Future Weapons System Capability. globalsecurity.org. Процитовано 16 жовтня 2018.  (англ.)
  8. Northrop E-2D Advanced Hawkeye. Авиационная энциклопедия «Уголок неба». Процитовано 17 жовтня 2018.  (рос.)
  9. Majumdar, Dave (2014-10-16). Navy Declares IOC For E-2D Advanced Hawkeye. US Naval Institute. Процитовано 16 жовтня 2018.  (англ.)
  10. NGC's E-2D Advanced Hawkeye Completes 1st Carrier Landing. asdnews.com. Процитовано 16 жовтня 2018.  (англ.)
  11. US Navy orders additional E-2D AEW&C aircraft. Shephardmedia.com. 1 July 2014. Процитовано 16 жовтня 2018.  (англ.)
  12. Valerie Insinna (11 April 2018). Northrop to begin cutting in aerial refueling capability in E-2D Advanced Hawkeye production this year. Defense News. Процитовано 16 жовтня 2018.  (англ.)
  13. Denise Deon Wilson, NAVAIR Public Affairs. Navy's NP2000 Propeller Completes Flight Testing. navy.mil. Процитовано 17 жовтня 2018.  (англ.)
  14. Самолет Грумман Е-2 «Хокай». Военное оружие и армии мира. Процитовано 17 жовтня 2018.  (рос.)
  15. Grumman E-2 Hawkeye Самолет раннего обнаружения и летающий командный пункт. Military Informant. Процитовано 17 жовтня 2018.  (рос.)
  16. а б в г Paul Eden. Northrop Grumman E-2 Hawkeye, Eyes of the fleet // Encyclopedia of Modern Military Aircraft. — Phoenix, Arizona : Amber Books, Ltd, 2004. — ISBN 1904687083. (англ.)
  17. Japan Officially Selects Osprey, Global Hawk, E-2D. Defensenews.com. 21 November, 2014. Процитовано 16 жовтня 2018.  (англ.)
  18. Japan raises E-2D acquisition to four aircraft. Flightglobal.com. 2 June, 2015. Процитовано 16 жовтня 2018.  (англ.)
  19. Japan – E-2D Advanced Hawkeye Airborne Early Warning and Control Aircraft. Defense Security Cooperation Agency. 10 September, 2018. Процитовано 16 жовтня 2018.  (англ.)
  20. Egypt to Procure Additional E-2C Hawkeye. Defense-aerospace. 20 October, 2015. Процитовано 17 жовтня 2018.  (англ.)
  21. Singaporean Ministry of Defence (23 April 2007). "Planned replacement for AEW E-2C". Прес-реліз. Переглянутий 13 червня 2011. (англ.)
  22. Singaporean Ministry of Defence (19 February 2009). "RSAF's First Gulfstream 550 Airborne Early Warning Aircraft Returns to Singapore". Прес-реліз. Переглянутий 4 жовтня 2010. (англ.)
  23. Singaporean Ministry of Defence (13 April 2012). "RSAF's Gulfstream 550 Airborne Early Warning Aircraft is Fully Operational". Прес-реліз. Переглянутий 10 червня 2012. (англ.)
  24. ROCAF Northrop Grumman E-2T. Taiwanairpower.org. Процитовано 1 серпня 2016.  (англ.)
  25. Defense Security Cooperation Agency News Release. October 3, 2008, retrieved Sept. 14, 2009. osd.mil. Архів оригіналу за 21 липня 2011. Процитовано 1 серпня 2016.  (англ.)
  26. Chen, Pei-haung; Kao Y.L. (09.03.2013). Taiwan receives upgraded E-2K early warning aircraft. Focus Taiwan. Процитовано 2 червня 2013.  (англ.)
  27. US clears Hawkeye E-2D aircraft for India. Times of India. 14 September, 2009. Архів оригіналу за 22 вересня 20079. Процитовано 16 жовтня 2018.  (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]