HMS Wilton (L128)
| HMS «Вілтон» (L128) | ||
|---|---|---|
| HMS Wilton (L128) | ||
 | ||
| Британський ескортний міноносець «Вілтон» поблизу Бізерти | ||
| Служба | ||
| Тип/клас | ескортний міноносець типу «Хант» | |
| Держава прапора | .svg){kind=small} Велика Британія
| |
| Належність |  Військово-морські сили Великої Британії
| |
| Корабельня | Yarrow Shipbuilders, Скотстон | |
| Замовлено | 4 вересня 1939 | |
| Закладено | 7 вересня 1940 | |
| Спущено на воду | 17 жовтня 1941 | |
| Введено в експлуатацію | 18 лютого 1942 | |
| На службі | 1942–1945 | |
| Виведений зі складу флоту | 19 червня 1945 | |
| Статус | 30 листопада 1959 року розібраний на брухт | |
| Нагороди | 8 бойових відзнак[Прим. 1][1] | |
| Бойовий досвід | Друга світова війна Битва за Атлантику Середземномор'я Операція «П'єдестал» Арктичні конвої *Конвой PQ 14 *Конвой PQ 17 *Конвой PQ 18 Операція «Смолоскип» Операція «Ретрібьюшн» Операція «Шінгл» | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 1 050 тонн (стандартна) 1 430 тонн (повна) | |
| Довжина | 85,3 м | |
| Ширина | 9,6 м | |
| Висота | 2,51 м | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | 2 × парових турбіни Parsons 2 × парових котли Admiralty | |
| Гвинти | 2 | |
| Потужність | 19 000 к.с. | |
| Швидкість | 27 вузлів (50 км/год) | |
| Дальність плавання | 3 600 миль (6 700 км) на швидкості 14 вузлів | |
| Екіпаж | 164 офіцери та матроси | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 6 (3 × 2) × 102-мм універсальних гармат QF 4 inch Mk XVI | |
| Торпедно-мінне озброєння | 110 глибинних бомб | |
| Зенітне озброєння | 16 × (4 × 4) × 40-мм автоматичних зенітних гармат Vickers QF 2 pounder Mark II 2 × 20-мм зенітні гармати «Ерлікон» | |
«Вілтон» (L128) (англ. HMS Wilton (L128) — військовий корабель, ескортний міноносець типу «Хант» «II» підтипу Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни.
«Вілтон» закладений 30 травня 1940 року на верфі компанії Yarrow Shipbuilders, у Скотстоні, Глазго. 17 жовтня 1941 року він був спущений на воду, а 3 листопада 1941 року увійшов до складу Королівських ВМС Великої Британії.
Ескортний міноносець брав активну участь у бойових діях на морі в Другій світовій війні; бився у Північній Атлантиці, на Середземному морі, супроводжував арктичні конвої. За проявлену мужність та стійкість у боях нагороджений вісьмома бойовими відзнаками.
Історія[ред. | ред. код]
1942[ред. | ред. код]
4 квітня 1942 року «Вілтон» увійшов до ескорту конвою PQ 14, який очолювали лінкори «Кінг Джордж V» та «Герцог Йоркський»[Прим. 2], який прямував до Радянської Росії зі стратегічно важливими вантажами. Однак, через 12 квітня через технічні несправності міноносець повернувся до Скапа-Флоу, звідкіля був направлений на ремонт. Тільки 19 травня корабель повернувся до строю.
26 червня «Вілтон» включений до сил безпосередньої охорони конвою PQ 17[Прим. 3][2], який прямував з Ісландії до Архангельська, а згодом повертався з конвоєм QP 13 до Рейк'явіка. 4 липня Адміралтейство отримало повідомлення про вихід у море лінкора «Тірпіц» і перший морський лорд адмірал флоту Д. Паунд віддав наказ «Конвою розсіятися!», а супроводжуючі конвой бойові кораблі відкликали для перехоплення «Тірпіца», усі транспортні судна кинули напризволяще. Як з'ясувалося згодом, інформація про вихід німецького лінкора виявилася неточною, тоді як конвой, залишений без захисту, став легкою здобиччю німецьких підводних човнів і торпедоносців. Як наслідок, 22 транспорти та 2 допоміжних судна із складу конвою були потоплені.
29 липня корабель з «Бремгем» здійснив перехід Атлантикою до Гібралтару на посилення конвою WS 21.
2 серпня 1942 року «Вілтон» вийшов до Гібралтару, де був включений до складу угруповання британського флоту, що забезпечувало перехід транспортного конвою до обложеної Мальти.
З 2 по 15 серпня 1942 року ескортний міноносець брав участь у супроводі сумнозвісного конвою WS 21S, який йшов з Гібралтару до обложеної Мальти. До складу ескортної групи конвою під командуванням віцеадмірала Едварда Сіфрета входили 2 лінкори, 4 ескадрених авіаносці, 7 крейсерів і 32 есмінці[Прим. 4]. Ескортне з'єднання вважалося найпотужнішим за всю війну, що виділялося на супровід конвою. Британське адміралтейство повністю усвідомлювало, що доля острова залежить від того, скільки транспортів добереться до острова. Особливо важливим був американський танкер «Огайо», зафрахтований міністерством військових перевезень і укомплектований британською командою.
Під постійними атаками німецьких та італійських кораблів, підводних човнів, торпедоносців та бомбардувальників конвой втратив один авіаносець, 2 легких крейсери, ескадрений міноносець та дев'ять торговельних суден з чотирнадцяти. Ще 1 авіаносець і 2 легких крейсери були пошкоджені внаслідок безперервних нападів.
12 серпня 1942 року «Вілтон» з однотипними «Бічестер» і «Дервент» забезпечували охорону пошкодженого внаслідок атаки італійського підводного човна «Аксум» крейсера «Найджеріа» до Гібралтара.
17 серпня 1942 року група есмінців повернулась до Англії, де «Вілтон» продовжував виконувати завдання поблизу англійських берегів.
9 вересня разом з есмінцем «Вітленд» він охороняв ескортний авіаносець «Евенджер», котрий забезпечував протиповітряний захист транспортного конвою PQ 18[Прим. 5]
16 вересня есмінець входив до головних сил флоту для супроводження конвою QP 14, що повертався з СРСР до Лох Ю у Шотландії. 65 бойових кораблів супроводжували невеличкий транспортний конвой з 17 суден[Прим. 6].
Після повернення до Англії ніс службу в лавах Домашнього флоту. Наприкінці жовтня переведений разом з «Вітленд» до Гібралтару, де включений до сил вторгнення, що готували висадку союзних військ у Французькій Північній Африці. 2 листопада увійшов до складу сил 57-ї дивізії есмінців.
8 листопада 1942 року брав участь у прикритті з моря морського десанту, що висаджувався в Алжирі.
1943[ред. | ред. код]
З грудня 1942 року «Вілтон» виконував бойові завдання з патрулювання західної частини Середземного моря.
У лютому 1943 року конвоював конвої KMF10A. Брав участь в операції «Ретрібьюшн» з перехоплення та знищення транспортних суден і кораблів противника, що мали намір прорватись з обложеного Тунісу до Італії.
У липні 1943 року «Вілтон» разом з однотипним ескортним міноносцем «Вітленд» входив до ескортної групи Східних сил підтримки висадки союзників на Сицилію. Надалі виходив на супроводження конвоїв, патрулювання, виконання протичовнових заходів у центральному Середземномор'ї, обстрілів італійських позицій. Восени продовжував супровід конвоїв поблизу берегів Італії та Африки.
1944[ред. | ред. код]
З січня до лютого 1944 року брав участь у підтримці морського десанту союзників біля Анціо. Діяв разом із «Бофорт» і «Брекон» у Північній штурмовій групі флоту.
З березня до кінця 1944 року «Вілтон» виконував завдання з супроводу конвою в центральному Середземномор'ї, з базуванням на Неаполь. Також підтримував військові операції в Албанії, дії союзних військ на грецькому острові Корфу та албанській Саранді.
1945[ред. | ред. код]
У січні-лютому 1945 року продовжував службу в акваторіях Адріатичного та Егейського морів.
У березні корабель повернувся до Ширнесса, де увійшов до 21-ї флотилії есмінців Командування Нор. У червні відправлений для подальшого проходження служби до Ост-Індії. Визначений на етап модернізації в Саймонстауні в Південно-Африканському Союзі; у липні відплив до Південної Африки.
Див. також[ред. | ред. код]
- HMS Quentin (G78)
- HMS Valentine (L69)
- HMS Tyrian (R67)
- HMS Malcolm (D19)
- Ескадрені міноносці типу «Маестрале»
- Ескадрені міноносці типу V та W
Посилання[ред. | ред. код]
- HMS Wilton (L 128). на uboat.net. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 1 січня 2018. (англ.)
- HMS WILTON (L 128) - Type II, Hunt-class Escort Destroyer. на naval-history.net. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 січня 2018. (англ.)
Література[ред. | ред. код]
- Colledge, J. J. & Warlow, Ben: Ships of the Royal Navy — The Complete Record of all Fighting Ships of the Royal Navy from the 15th Century to the Present. Newbury, UK: Casemate, 2010. ISBN 978-1-935149-07-1.
- English, John (2001). Obdurate to Daring: British Fleet Destroyers 1941–45. Windsor, UK: World Ship Society. ISBN 978-0-9560769-0-8.
- Whitley, M. J. (1988). Destroyers of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-326-1.
Примітки[ред. | ред. код]
- Виноски
- ↑ 8 бойових відзнак за участь у кампаніях та битвах: за арктичні конвої (1942), за мальтійські конвої (1942), За кампанію в Північній Африці (1942-43), за висадку на Сицилії (1943), за бої в Егейському морі (1943), за бої в Середземномор'ї (1944), за бої в Адріатичному морі (1944), за дії в Північному морі (1945).
- ↑ Ескорт конвою PQ 14: лінкори «Кінг Джордж V» та «Герцог Йоркський», авіаносець «Вікторіос», важкі крейсери «Кент» і «Норфолк», легкі крейсери «Найджеріа» та «Единбург», есмінці: «Амазон», «Бігл», «Бедуїн», «Біве», «Беверлі», «Бульдог», «Ескімо», «Ескапейд», «Фокнор», «Форсайт», «Форестер», «Ледбарі», «Матчлес», «Міддлтон», «Онслоу», «Оффа», «Сомалі», «Вітланд», «Вілтон», тральщики, корвети та інші кораблі супроводження й забезпечення.
- ↑ До складу безпосередньої охорони входили 17 бойових кораблів: 6 есмінців: «Кеппель», «Ф'юрі», «Оффа», «Вілтон», «Ледбарі», «Лемінгтон»; 4 протичовнові траулери; 4 сторожові кораблі; 3 тральщики; 2 кораблі ППО; 2 підводних човни: P614 і P615; 3 рятувальних судна та танкер.
- ↑ 2 лінкори «Нельсон» і «Родні», 4 ескадрених авіаносці «Ф'юріос», «Вікторіос», «Індомітебл» та «Ігл», 7 крейсерів «Каїр», «Кеніа», «Манчестер», «Найджеріа», «Карібдіс», «Фібі» та «Сіріус» і 32 есмінці «Ескімо», «Сомалі», «Тартар», «Антілоуп», «Ітуріель», «Лафорей», «Лайтнінг», «Лукаут», «Квентін», «Вансітарт», «Вішарт», «Зетланд», «Ашанті», «Форсайт», «Фьюрі», «Ікарус», «Інтрепід», «Патфайндер», «Пенн», «Бічестер», «Бремгем», «Дервент», «Ледбарі», «Вілтон», «Амазон», «Кеппель», «Малькольм», «Веномоус», «Відет», «Весткотт», «Волверін» і «Ресле».
- ↑ До складу далекого ескорту конвою PQ 18 входили: крейсер «Сцилла» і 16 есмінців «Ашанті», «Онслот», «Онслоу», «Опорт'юн», «Оффа», «Ескімо», «Сомалі», «Тартар», «Марна», «Мартин», «Мілн», «Метеор», «Фокнор», «Фьюрї», «Інтрепід», «Імпульсів».
- ↑ До складу ескорту входили: 2 лінкори «Дюк оф Йорк» і «Енсон», ескортний авіаносець «Евенджер», 4 важкі крейсери: «Камберленд», «Лондон», «Норфолк», «Саффолк», 3 легкі крейсери: «Джамайка», «Сцилла», «Шеффілд», 32 есмінці: «Ашанті», «Амазон», «Бланкні», «Брахам», «Бульдог», «Ковдрей», «Еко», «Екліпс», «Ескімо», «Фокнор», «Фьюрі», «Інтрепід», «Імпульсів», «Кеппель», «Маккей», «Марна», «Міддлтон», «Мілн», «Метеор», «Монтроз», «Оклі», «Онслот», «Онслоу», «Опорт'юн», «Оффа», «Сомалі», «Тартар», «Вітленд», «Веномос», «Вілтон», «Віндзор», «Ворчестер».
- Джерела
- ↑ Close Escort. Архів оригіналу за 20 травня 2012. Процитовано 2 січня 2018.
