Гісоп лікарський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Hyssopus officinalis)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гісоп лікарський
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Айстериди (Asterids)
Порядок: Губоцвіті (Lamiales)
Родина: Глухокропивові (Lamiaceae)
Рід: Гісоп (Hyssopus)
Вид:
Гісоп лікарський (H. officinalis)
Біноміальна назва
Hyssopus officinalis
L., 1753

Гісоп лікарський (Hyssopus officinalis L.) — багаторічна трав'яниста дрібно-запушена рослина родини губоцвітих (Lamiaceae). Походить з Південної Європи.[1] В Україні вирощують у садах і на городах як ефіроолійну рослину.

Особливості біології[ред. | ред. код]

Насіння гісопу лікарського проростає при температурі 6-8 °С. Рослини другого і наступних років життя навесні відростають при температурі 5-6 °С. Оптимальна температура для росту й розвитку 18-25 °С. Високі температури в літні місяці знижують продуктивність рослин. В перший місяць після з'явлення сходів рослини гісопу лікарського ростуть повільно і дуже потерпають через затінення бур'янами, що ростуть швидко. Через 45-60 днів ріст рослин підсилюється і до кінця вегетації вони утворюють розетку листя, 20-40% рослин зацвітають.

Строк продуктивного використання плантації понад 20 років, але максимальна продуктивність культури становить 7 — 9 років.

Умови зростання[ред. | ред. код]

Мало вибаглива до умов росту рослина, але найкраще росте і розвивається на добре освітлених, родючих ґрунтах з нейтральною кислотністю. До ґрунтів гісоп лікарський невимогливий. Добре росте на ґрунтах легкого або середнього механічного складу. Непридатні заболочені з підвищеною кислотністю і близьким заляганням ґрунтових вод та засолені ґрунти. Гісоп лікарський невибагливий до тепла. Це світло — та вологолюбна рослина довгого дня. В умовах затінення його пагони витягуються, зменшується розмір квіток, знижується вміст ефірної олії в них. Рослина посухостійка, а на півдні України вільно зимує на відкритому ґрунті.

Використання[ред. | ред. код]

Використовують траву (верхівки стебла до 20 см завдовжки), зібрану під час цвітіння рослини. Сушать при температурі 30-40 °C. Сухої сировини виходить 18-20%. Вологість не вище 13%. Строк придатності — 1 рік. Містить летку олію складної суміші, олеанолову і урсолову кислоти, дубильні та інші речовини. Ефірну олію гісопу широко використовують у медицині, парфумерно-косметичній та харчовій промисловості, для ароматизації вин та напоїв. Настойки або настої гісопу з лікувальною метою вживають при катарах верхніх дихальних шляхів, кашлі, бронхіті, бронхіальній астмі, запаленні і туберкульозі легень, стенокардії, неврозах, ревматизмі, поліартриті та ін.

У вигляді настою або настойки його вживають як відхаркувальний засіб при хронічних катарах верхніх дихальних шляхів (бронхіти, трахеїти, ларингіти), при бронхіальній астмі, поганому травленні, хронічних колітах, метеоризмі й запорах, як глистогінний засіб, а також при анемії, неврозах, стенокардії, ревматизмі та гіпер-гідрозі. Місцево Гісоп лікарський використовують при запаленні очей, при стоматитах, охриплості голосу, захворюваннях горлянки, для лікування забитих місць, синців, ран та екзем.

У харчуванні[ред. | ред. код]

Усі частини рослини їстівні та мають приємний аромат. Свіжі та сухі листки мають приємний аромат та гірко-пряний смак. Якщо жувати свіже листя гісопу, в роті виникає відчуття тепла. У країнах Сходу та деяких європейських країнах (Франція, Італія, Іспанія) траву гісопу використовуються як пахучу присмаку. Використовують в кулінарії як відмінну приправу до салатів, борщу, підливок, м'ясних та овочевих страв, а також для надання кращого аромату та смаку лікам і при консервуванні овочів, соління огірків, помідорів, маслин. Особливо поліпшує трава гісопу страви з квасолі, бобів, гороху. Як харчову рослину (пряно-смакова) вживають подібно до материнки (орегано). Входить до суміші трав, з яких роблять лікер "Шартрез".[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Kew World Checklist of Selected Plant Families
  2. М. Л. Рева, Н. Н. Рева. Дикі їстівні рослини України / Київ: Наукова думка, 1976. — 168 с. — С.148

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]