Innuendo

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
InnuendoM:
Innuendo album.jpg
Студійний альбом
Виконавець Queen
Дата випуску 5 лютого 1991
Записаний березень 1989—
листопад 1990
(«Metropolis Studios»,
Лондон, Велика Британія;
«Mountain Studios»
Монтре, Швейцарія)[1]
Жанр хард-рок
прогресивний рок
глем-рок
хеві-метал
Тривалість 53:44 (CD)
46:55 (LP)
Мова англійська
Лейбл Parlophone Records
Велика Британія
Hollywood Records
США
Продюсер «Queen»
Девід Річардс
Хронологія Queen
Попередній
←
The Miracle
(1989)
Made in Heaven
(1995)
Наступний
→
Сингли з Innuendo
  1. «Innuendo»
    Випущений: 14 січня 1991
  2. «I'm Going Slightly Mad»
    Випущений: 4 березня 1991 (тільки Європа)
  3. «Headlong»
    Випущений: 13 травня 1991
  4. «I Can't Live with You»
    Випущений: 1991 (тільки США)
  5. «These Are the Days of Our Lives»
    Випущений: 5 вересня 1991
  6. «The Show Must Go On»
    Випущений: 14 жовтня 1991
  7. «Ride the Wild Wind»
    Випущений: 1992 (тільки Польща)
  8. «Delilah»
    Випущений: 14 грудня 1992 (тільки Таїланд)

«Innuendo» (укр. «Інсинуація») — чотирнадцятий студійний альбом британського рок-гурту «Queen», випущений 5 лютого 1991 року на лейблом «Parlophone Records» у Великій Британії і «Hollywood Records» в США. Спродюсований Девідом Річардсом і гуртом, це був останній студійний альбом гурту з вокалістом Фредді Мерк'юрі перед його смертю у 1991 році і басистом Джоном Діконом перед його відходом на пенсію у 1997 році. Він досяг № 1 в чартах альбомів Великої Британії і залишався на цій позиції протягом двох тижнів, а також досяг № 1 в Італії, Нідерландах, Німеччині, Швейцарії, залишаючись на № 1 протягом трьох тижнів, чотирьох тижнів, шести тижнів і восьми тижнів відповідно. Це був перший альбом «Queen», який став «золотим» в США після його виходу з часів «The Works» 1984 року.

Альбом був записаний в період з березня 1989 року по листопад 1990 року.[2] Навесні 1987 року, у Мерк'юрі був діагностований СНІД, хоча він тримав свою хворобу в секреті від громадськості і заперечував численні повідомлення ЗМІ про те, що він серйозно хворий. Гурт і продюсери планували випустити альбом в листопаді або грудні, щоб встигнути його викласти на найважливіший різдвяний ринок, але погіршення здоров'я Мерк'юрі означало, що реліз альбому відбудеться лише в лютому 1991 року. Стилістично, «Innuendo» — це в певному сенсі повернення до «коріння» «Queen» з їхнім більш жорстким рок-звучанням, складною музичною композицією (титульний трек), психоделічними ефектами («I'm Going Slightly Mad») і кілька ослабленим вокалом Мерк'юрі в межах трьох октав (Фа великої октави-Ля другої октави).[3][4] Через дев'ять місяців після виходу альбому Мерк'юрі помер від бронхіальної пневмонії, викликаної СНІДом.

Обкладинку альбому розробили «Queen» і Річард Грей. Зображення буклетів та обкладинок синглів до альбому належать Гранвіллю або натхненні його ілюстраціями. «Innuendo» був визнаний 94-м найкращим альбомом всіх часів в національному опитуванні «BBC» 2006 року.[5]

Про альбом[ред. | ред. код]

У травні 1989 року «Queen» випустили свій тринадцятий альбом «The Miracle», але на відміну від своїх попередніх альбомів вони не проводили концертний тур. Фредді Мерк'юрі провів інтерв'ю з «BBC Radio 1», де сказав, що хоче вийти з рутини «альбом-тур-альбом-тур». За цей час йому був поставлений діагноз СНІД (у 1987 році у нього був діагностований позитивний ВІЛ), який ще не був опублікований і був відомий тільки решті гурту, однак з 1988 року почали поширюватися чутки про здоров'я Мерк'юрі і про можливість того, що він хворий на цю хворобу, причому припущення про його здоров'я підживлювалися явним фізичним занепадом його зовнішності, особливо втратою ваги.[6][7] Хоча він мовчав через своє особисте правило не розмовляти зі ЗМІ, інші учасники гурту заперечували чутки; в одному місці член гурту Роджер Тейлор заявив журналістам, що «він здоровий і працює».[7] У лютому 1990 року «Queen» отримали премію «Brit» за видатний внесок в британську музику.[8] У той час як Мерк'юрі прийняв нагороду за гурт в театрі «Домініон», Браян Мей виступив за гурт. Поява на церемонії зі все більше виснаженою зовнішністю Мерк'юрі на церемонії викликала подальші спекуляції з боку громадськості щодо його стану здоров'я, які зберігалися протягом 1990 року.[7] Нагородження «Brit» у 1990 році стане останнім публічним виступом Мерк'юрі.[9]

Мерк'юрі не став публічно говорити про своє здоров'я, заявивши, що не хоче продавати свою музику за співчуття народу. Він був сповнений рішучості продовжувати працювати над музикою з «Queen» так довго, як він міг, сказавши, що він буде «продовжувати працювати, поки у біса не впаду».[7][10] Мерк'юрі постійно турбували репортери в його лондонському будинку, що ускладнювало гурту запис музики. В результаті гурт переїхав в «Mountain Studios» в Монтре, де більш безпечна і спокійна атмосфера дозволила йому сконцентруватися.[6] На початку запису «Innuendo» гурт знову вирішив, що всі твори будуть зараховані до спільної творчості «Queen», а не окремим учасникам; Мей сказав, що рішення справило значний вплив на процес запису, у той час як Тейлор сказав, що це допомогло усунути більшу частину егоїстичної боротьби, яка зазвичай змушувала гурти розпадатися.[11]

В спробі привернути більше уваги до альбому в США, його там випустив новий лейбл гурту «Hollywood Records», що належить «The Disney»[12] «Hollywood» також отримав права на видання творів «Queen», які мали до цього «Elektra Records» та «Capitol Records» і почав перевидання альбомів на початку 1991 року, відзначаючи 20-річчя «Queen».

Композиції[ред. | ред. код]

Innuendo

Докладніше: Innuendo (пісня)

Створення «Innuendo» бере початок з джем-сесії у Швейцарії між Браяном Меєм, Роджером Тейлором і Джоном Діконом навесні 1989 року. Фредді Мерк'юрі на другому поверсі, коли почув, як вони грають ритм, і перетворив його в пісню, створивши мелодію і почавши текст. З тих пір всі четверо працювали над «шліфуванням» треку, а Тейлор взяв на себе лірику (яка була написана як данина гурту «Led Zeppelin» і їх пісні «Kashmir»). Середня частина пісні, написана Мерк'юрі, була включена пізніше, вона зображувала синтезаторний оркестр, запрограмований продюсером Девідом Річардсом, і інтерлюдію фламенко, яку грав гітарист «Yes» Стів Гау, що прийшов до них в гості і був запрошений зіграти.[13] «Innuendo» був випущений як сингл в січні 1991 року, його дебют супроводжувався потраплянням на № 1 у чарті Великої Британії.[14]

I'm Going Slightly Mad

Докладніше: I'm Going Slightly Mad

Створення «I'm Going Slightly Mad» було розпочато в лондонському будинку Мерк'юрі, після того, як у нього з'явилася ідея написати пісню про божевілля, натхненну віршами в один рядок, які належили перу Ноела Коварда. Більша частина текстів (наприклад, «бананове дерево» або «одна голка») належала йому і його другові Пітеру Стрейкеру, який провів безсонну ніч на кухні Мерк'юрі, придумуючи все більш дивовижні рядки. Музика також належить Мерк'юрі, це одна з найбільш ранніх пісень, над якими гурт працював в Монтре, коли у студію прийшов Стів Гау. У відеокліпі до пісні, знятим в чорно-білому кольорі, Мерк'юрі був одягнений в костюм з дикорослим волоссям, білі рукавички, гостроносі черевики і з надзвичайно густим макіяжем. У той час як прихильники «Queen» були дуже здивовані гуртом у відеокліпі, в документальному фільмі «Чемпіони світу», Тейлор зізнався, що з точки зору гурту, відео було затьмарене зовнішнім виглядом Мерк'юрі, який був замаскований костюмом і макіяжем, оскільки Тейлор визнавав, що Мерк'юрі виглядав «дуже хворим».[15]

Headlong

Докладніше: Headlong

«Headlong» — пісня Мея, яку він створив у швейцарській студії. Спочатку він записав її для свого сольного альбому, над яким він тоді працював, але почувши, як її співає Мерк'юрі, він вирішив, що для «Queen» вона підходить краще.

I Can't Live with You

Докладніше: I Can't Live with You

«I Can't Live with You» була також написана для сольного альбому Мея. Він передав її гурту, тому що Тейлор, Дікон і Мерк'юрі дуже полюбили цей трек. Ударні були запрограмовані на синтезаторі Меєм, а клавішне доповнення було додане продюсером. Альтернативна версія цієї пісні з'явилася в альбомі-збірці «Queen Rocks» 1997 року, яка була названа як «'97 Rocks Retake». Було сказано, що це більше схоже на те, як Мей і Тейлор спочатку хотіли, щоб трек мав більш жорстке гітарне рок-звучання. Мей стверджував в інтерв'ю, що більша частина початкового демо-запису пісні потрапило на платівку, тому що її «неможливо було мікшувати».

Don't Try So Hard

Ідея створення «Don't Try So Hard» була Мерк'юрі.[16] Вступні ноти пісні — це фактично технічно заданий звук синтезатора «Korg M1», який з'являється при включенні режиму «00: Universe». Мерк'юрі співає більшу частину пісні у фальцеті, досягаючи Ре другої октави при повному голосі у приспіві.

Ride the Wild Wind

Докладніше: Ride the Wild Wind

«Ride the Wild Wind» була складена Тейлором, який записав демо-запис зі своїм власним вокалом. Остаточний варіант пісні виконується Мерк'юрі на головному вокалі і Тейлором на бек-вокалі. Пісня є своєрідним продовження композиції Тейлора «I'm in Love with My Car» з альбому «A Night at the Opera», у якому основна увага приділена пристрасті Тейлора до автомобілів і гонки. Цього разу в пісні брала участь решта учасників гурту, що призвело до створення швидкої пісні з «биткими» барабанами і ритмічною бас-лінією, яка майже нота-в-ноту схожа на композицію «Shakespeare's Sister» гурту «The Smiths», в результаті цього її ритм створює відчуття швидкості і реву двигуна. В середині пісні присутнє гітарне соло Мея, яке підкреслює відчуття «високої швидкості», а також надає пісні більш «важке» звучання. У деяких частинах пісні можна почути звук гоночного автомобіля. Пісня вийшла як сингл в Польщі, який досяг № 1.

All God's People

«All god's People» спочатку створювалася як частина альбому-проекту Мерк'юрі «Barcelona» під назвою «Africa by Night» (крім Мерк'юрі, її було зараховано до творчості Майка Морана). Спочаку Мерк'юрі попросив Мея зіграти пісню на гітарі, до чого приєдналася решта гурту, в результаті пісня потрапила до альбому. Партії клавішних були записані Мораном.

These Are the Days of Our Lives

Докладніше: These Are the Days of Our Lives

«These Are the Days of Our Lives» була написана Тейлором. Гармонійно і конструктивно це одна з найбільш простих пісень у каталозі творів гурту. Клавішні були запрограмовані усіма учасниками гурту в студії, а перкусія конги була записана Девідом Річардсом. Музичне відео до цієї пісні стало останнім виступом Мерк'юрі на камеру, усвідомлюючи це, під час прощального погляду, він прямо на камеру прошепотів: «Я все ще люблю тебе» в кінці пісні.[17][18] На той час, коли було створене відео, стало неможливо приховати, що Мерк'юрі серйозно хворий. Спочатку створене кольоровим, відео було перетворене на чорно-біле, щоб звести до мінімуму хворобливий зовнішній вигляд Мерк'юрі. Пізніше, були випущені кольорові кадри, які показували гурт під час зйомки відеокліпу, які продемонстрували, наскільки хворим був Мерк'юрі на той час.

Delilah

«Delilah» — пісня Мерк'юрі, присвячена його улюбленій черепаховій кішці на ім'я Делайла. Мей записав гітарне соло за допомогою ток-боксу. Тейлор пізніше зізнався, що йому не подобається ця пісня, заявивши: «Я ненавиджу „Делайлу“. Це не для мене».[19] Хоча у Мерк'юрі було близько 11 кішок, Делайла була його улюбленицею.

The Hitman

Створення дуже швидкої «рокової» пісні «The Hitman» теж розпочав Мерк'юрі. Початкова версія пісні, вочевидь, була створена на клавішних й у іншому ключі. Мей узяв риф Мерк'юрі (що не було дивиною), змінив ключ й записав демо з «важкою» версією пісні. Далі Дікон переаранжував структуру мелодії, й всі музиканти разом заповнили прогалини в словах і записали пісню. Увесь фоновий спів виконав Мей. У демо-версії співав Мей, а Мерк'юрі додав слова (на кшталт «Bite the bullet baby!» («Вкуси кулю, лялечко!»)). В остаточній версії пісні весь вокал виконав Мерк'юрі, досягаючи ноти Мі другої октави.

Bijou

«Bijou» була створена за ідеєю Мерк'юрі та Мея зробити пісню «навиворіт» (щоб гітара «співала», а вокал вклинювався у паузи). Мерк'юрі придумав акорди, назву й слова, а потім він з Меєм почав працювали над партією гітари. Мерк'юрі проспівав перший рядок, після чого Мей переніс мелодію на свою гітару «Red Special». Пісню було закінчено без жодного внеску Тейлора чи Дікона. Ідея не була новою, гурт «Yes» вже використовував її в пісні «Soon». Пізніше Мей називав пісню 1989 року «Where Were You» Джеффа Бека джерелом натхненння для «Bijou». У 2008 році «Queen + Пол Роджерс» виконували пісню під час «Rock the Cosmos Tour» — Мей грав гітарну частину наживо, потім вмикали студійний вокал Мерк'юрі, а на екрані йшли кадри зі знаменитого концерту гурту на стадіоні «Вемблі» 1986 року, відеоряд було синхронізовано зі стрічкою.

The Show Must Go On

Докладніше: The Show Must Go On

«The Show Must Go On» була написана в першу чергу Меєм. Первісною ідеєю була послідовність акордів, над якою працювали Тейлор і Дікон. Ритм приспіву пісні був схожий на пісню «Queen» «I Want It All» 1989 року. Мей вирішив використати послідовність, вони з Мерк'юрі придумали тему тексту і написали разом перший куплет. Після цього Мей дописав текст, доповнив вокальну мелодію і написав перехід, натхненний «Каноном Пахельбеля». Деякі ключі та ідеї були запропоновані продюсером. Пісня розповідає про те, як Мерк'юрі продовжував виступати, незважаючи на наближення кінця свого життя.[20] Пісня спочатку не була випущена як сингл в рамках просування альбому «Innuendo», вона вийшла в жовтні 1991 року, коли гурт випустив збірку «Greatest Hits II». Музичне відео до пісні містило добірку кадрів з усіх відеокліпів гурту, починаючи з 1982 року, воно вийшло для просування «Greatest Hits II». Через критично швидке згасання здоров'я Мерк'юрі на момент створення відеокліпу, нова поява гурту у ньому була неможлива. «The Show Must Go On» стала улюбленою піснею британського співака Елтона Джона, який виконав її під час Концерту пам'яті Фредді Мерк'юрі" з іншими учасниками «Queen», і Тоні Айоммі, який грав на ритм-гітарі.[21] Друга концертна версія пісні, з Джоном на вокалі, пізніше з'явилася у збірці «Queen» «Greatest Hits III».

Сингли[ред. | ред. код]

«Innuendo» стала головним синглом альбому в більшості країн, крім США, де спочатку на радіо була випущена «Headlong» як промо-сингл перед випуском альбому. Сингл був випущений 14 січня 1991 року в Європі, а потым в березні 1991 року в США як промо-сингл, ставши дванадцятим синглом «Queen», який № 1 в чартах цієї країни. Пісня мала ще один невеликий успіх в США, посівши № 17 в чарті «Billboard Mainstream Rock Tracks». Довжина і стиль треку обмежили інтерес публіки до нього, він провів лише один тиждень під № 1 у Великій Британії і швидко став втрачати свої позиції, провівши всього шість тижнів у «топ-75». Б-стороною на 7-дюймовому релізі синглу була пісня «Bijou».

«I'm Going Slightly Mad» була випущена як сингл 4 березня 1991 року, який досяг № 22 в чартах Великої Британії. В деяких країнах Б-стороною на 7-дюймовому релізі синглу була пісня «The Hitman», а в інших — «Lost Opportunity», яка була неальбомною. Пісня досягла № 1 в Гонконзі.

«Headlong» була випущена як промо-сингл у січні 1991 року в США та як сингл 13 травня 1991 року у Великій Британії. Сингл потрапив до чартів Великої Британії під № 14 і досяг № 3 в чарті США «Billboard Mainstream Rock Tracks». В деяких країнах Б-стороною 12-дюймового релізу була «All God's People» , а в інших — «Lost Opportunity», і в незначній кількості «The Hitman». 12-дюймові релізи і CD також містили «Mad The Swine».

«I Can't Live with You» була випущена як промо-сингл для радіостанцій США. У цьому двохтрековому промо-синглі, реміксованому Браяном Мелафом, були представлені дещо інші треки з провідним вокалом Мерк'юрі, гучніші і «жорсткіші» гармонійні треки, і перепрограмовані синтезаторні ударні, в результаті чого вийшла набагато більш «енергійна» і «надмірно попсова» версія, ніж в альбомі. Сингл досяг № 28 в чарті США «Mainstream Rock Tracks».

«Ride the Wild Wind» була випущена як сингл тільки в Польщі.

«These Are the Days of Our Lives» була вперше випущена в США в день народження Мерк'юрі, 5 вересня 1991 року на касеті і на радіо. У Великій Британії сингл був випущений в грудні 1991 року після смерті Мерк'юрі, як подвійна А-сторона з «Bohemian Rhapsody». Сингл став британським різдвяним «номером один» в чарті 1991 року.

«The Show Must Go On» була випущена 14 жовтня 1991 року у Великій Британії. Сингл був взятий з альбому, хоча він не був випущений як сингл від «Innuendo», а випущений для просування збірки «Greatest Hits II» («Classic Queen» в США/Канаді), досягнувши № 16 в чартах Великої Британії. Після смерті Мерк'юрі в листопаді, пісня повторно потрапила до британських чартів і провела кілька тижнів у «топ-75», як це було під час її першого виходу. Цей сингл був випущений всього за шість тижнів до смерті Мерк'юрі. У 1992 році пісня була випущена на подвійній А-стороні з «Bohemian Rhapsody» в США, досягнувши № 2 в американському чарті (оригінальна Б-сторона синглу випущеного в жовтні 1991 року містила «Keep Yourself Alive»).

«Delilah» була випущена як сингл тільки в Таїланді, де вона досягла № 1 в чарті синглів.

Оцінки критиків[ред. | ред. код]

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
Allmusic 3/5 зірок[22]
Rolling Stone 3/5 зірок[23]
The Times (unfavourable)[24]
The Orlando Sentinel (favourable)[24]
The Cincinnati Post 3/5 зірок[24]
Los Angeles Times (mixed)[24]
The San Francisco Chronicle (unfavourable)[24]
St. Petersburg Times 4/5 зірок[24]
St. Louis Post-Dispatch (unfavourable)[24]
Entertainment Weekly (C-)[25]

У 1991 році Чак Едді з «Rolling Stone» написав, що «Innuendo» був «найбільш грайливою купою на всі смаки з часів „The Game“» і «ремесло нового альбому ніяк не обійти», що на його думку означає, що гурт «нарешті вдовольнилися своїм жеребом у житті», але додав, що «„Innuendo“ настільки легкий, що ви забудете його, як лише він закінчиться — що стосовно цього гурту повинно бути в будь-якому разі».[26] Однак у 2016 році, написавши для тієї ж публікації, Рон Харт назвав його «останнім шедевром „Queen“» і альбомом, який «сміливо протистояв смертності», порівнюючи його з останнім альбомом Девіда Бові «Blackstar».[27]

«People» писали: «Якщо це мультиплікаційний рок-н-рол, то, принаймні, він хороший і нахабно мультяшний».[28] В «Orange County Register» зазначалося, що «„Queen“ обходиться без будь-яких стилістичних варіацій або флірту з танцювальною музикою і пропонує своє основне звучання: багато вокальних стрибків Мерк'юрі, пухнасту гітару Мея, хорові накладення і почуття оркестрової важливості, змішане з простим хард-роком», стверджуючи, що це була «змішана сумка».[29] «LA Times» були вражені, дізнавшись, що «Innuendo» «зроблений з м'якого, солодкого, липкого, сентиментального слизу», але додали: «Вариво насправді йде добре» і «„Queen“ не забули як грати рок».[30]

Багато років потому «AllMusic» написав: «„Innuendo“ був підходящим способом закінчити одну з найбільш успішних кар'єр року».[22] Було продано понад 5,5 мільйонів копій.[31]

Трек-лист[ред. | ред. код]

Всі треки приписують «Queen», за винятком «All God's People», який приписують «Queen» і Майку Морану.

Весь провідний вокал виконав Фредді Мерк'юрі.

CD[ред. | ред. код]

# НазваАвтор(и) Тривалість
1. «Innuendo»   6:29
2. «I'm Going Slightly Mad»  Фредді Мерк'юрі 4:22
3. «Headlong»  Браян Мей 4:39
4. «I Can't Live with You»  Браян Мей 4:35
5. «Don't Try So Hard»  Фредді Мерк'юрі 3:39
6. «Ride the Wild Wind»  Роджер Тейлор 4:41
7. «All God's People»  
4:19
8. «These Are the Days of Our Lives»  Роджер Тейлор 4:12
9. «Delilah»  Фредді Мерк'юрі 3:32
10. «The Hitman»  
4:52
11. «Bijou»  
  • Фредді Мерк'юрі
  • Браян Мей
3:37
12. «The Show Must Go On»  Браян Мей 4:34
53:44

1991 LP[ред. | ред. код]

Автор музики і слів «Queen», якщо не зазначено інше. Через довжину оригінального альбому кілька треків довелося скоротити, щоб поміститися на диску без надмірного шумозаглушення або стиснення. Трек-лист також трохи відрізняється від CD-версії: «Don't Try So Hard» перемістилася на Б-сторону, між «Delilah» і «The Hitman». Деякі зі скорочених треків можна знайти на Б-стороні супутніх 12-дюймових синглів і подвійного LP «Greatest Hits II».. 

Сторона «А»
# Назва Тривалість
1. «Innuendo»   6:29
2. «I'm Going Slightly Mad*»   4:04
3. «Headlong»   4:31
4. «I Can't Live with You»   4:04
5. «Ride the Wild Wind»   4:41
23:49
Сторона «Б»
# Назва Тривалість
1. «All God's People»   3:53
2. «These Are the Days of Our Lives*»   3:55
3. «Delilah»   3:32
4. «Don't Try So Hard*»   3:32
5. «The Hitman*»   3:43
6. «Bijou*»   1:19
7. «The Show Must Go On»   4:31
23:06

(*) Відредаговані версії для вінілу

2015 LP[ред. | ред. код]

«Innuendo» був перевиданий на вінілі 25 вересня 2015 року разом з усіма іншими студійними альбомами «Queen». Це перший раз, коли альбом був представлений на вінілі в повному обсязі, поширеному на 2 платівки; однак, «These Are the Days of Our Lives» і «I Can't Live with You» помінялися місцями — перший тепер четвертий трек на альбомі, останній тепер восьмий.

Сторона «А»
# Назва Тривалість
1. «Innuendo»   6:32
2. «I'm Going Slightly Mad» (Queen, Пітер Стрейкер) 4:22
3. «Headlong»   4:38
15:32
Сторона «Б»
# Назва Тривалість
1. «These Are the Days of Our Lives»   4:13
2. «Don't Try So Hard»   3:39
3. «Ride the Wild Wind»   4:42
12:34
Сторона «А»
# Назва Тривалість
1. «All God's People» (Queen, Майк Моран) 4:19
2. «I Can't Live with You»   4:33
3. «Delilah»   3:32
12:24
Сторона «Б»
# Назва Тривалість
1. «The Hitman»   4:56
2. «Bijou»   3:37
3. «The Show Must Go On»   4:31
13:04

Кліпи до альбому[ред. | ред. код]

  1. «Innuendo» — кліп складається з різноманітних візуальних ефектів (анімаційні замальовки, пластилінові чоловічки, і кадри військової хроніки). Всі зйомки музикантів в «Innuendo» були взяті з інших кліпів.
  2. «I'm Going Slightly Mad» — кліп являє собою пантоміму. Мерк'юрі переодягнений в клоуна, з великою кількістю гриму на обличчі, щоб приховати зовнішні ознаки своєї хвороби. Зйомки постійно переривалися. Щоб приховати худорлявість, Фредді надів на себе кілька шарів одягу.
  3. «Headlong» — кліп міг стати останнім для гурту, оскільки ніхто з музикантів не був упевнений у завтрашньому дні. Мерк'юрі знімався майже без гриму, тому видно, наскільки змінилося його обличчя і фігура.
  4. «These Are the Days of Our Lives» — останній кліп Фредді Мерк'юрі; знятий на чорно-білу плівку. Існує також версія з анімаційними вставками студії Діснея. Кліп не сюжетний — Фредді просто співає перед камерою. Останні слова кліпу стали посланням співака своїм фанатам: «Я все ще люблю тебе».
  5. «The Show Must Go On» — кліп складається з кадрів хроніки, інтерв'ю та інших кліпів. Фредді вже не міг зніматися, тому замість нових зйомок було вирішено використовувати наявний матеріал. Відеоряд являє собою не хаотичний набір плівки, а цілком закінчений і самостійний кліп, який ідеально ліг на пісню.

Учасники запису[ред. | ред. код]

Queen

  • Фредді Мерк'юрі — головний вокал (всі треки), бек-вокал (1-4, 6-9), клавішні (1, 2, 5, 6, 8-11), драм-машина (2, 9)
  • Браян Мей — електрогітара (всі треки), бек-вокал (2-4, 10, 12), клавішні (3, 4, 12), драм-машина (3, 4), акустична гітара (1)
  • Роджер Тейлор — ударні (1-3, 5-8, 10, 12), бек-вокал (3-4, 6, 12), перкусія (1, 7, 8), клавішні (6, 8), драм-машина (2)
  • Джон Дікон — бас-гітара (всі, крім 11)

Додатковий персонал

  • Стів Гау — акустична гітара (1)
  • Майкл Моран — клавішні (7)
  • Девід Річардс — продюсування, інженерінг, клавішні (4, 8)
  • Ноель Харріс — асистент інженера
  • Джастін Ширлі-Сміт — асистент інженера
  • Річард Грей — дизайн конверта
  • Жан Гранвіль (1803–47) — ілюстрації
  • Анджела Ламлі — додаткові ілюстрації
  • Саймон Фолер — фотографування

Чарти[ред. | ред. код]

Тижневі чарти[ред. | ред. код]

Чарт (1991) Позиція
Австралія (ARIA Charts)[32] 6
Австрія (Австрійський чарт альбомів)[33] 2
Канада (RPM)[34] 16
Нідерланди (MegaCharts)[35] 1
Франція (SNEP)[36] 9
Німеччина (Media Control Charts)[37] 1
Італія (Італійський чарт альбомів)[38] 1
Японія (Oricon)[39] 17
Нова Зеландія (Official New Zealand Music Chart)[40] 6
Норвегія (VG-lista)[41] 8
Іспанія (PROMUSICAE)[42] 3
Швеція (Sverigetopplistan)[43] 9
Швейцарія (Schweizer Hitparade)[44] 1
Велика Британія (UK Albums Charts)[14] 1
США (Billboard 200)[45] 30

Чарти на кінець року[ред. | ред. код]

Чарт (1991) Позиція
Австрія (Австрійський чарт альбомів)[46] 33
Канада (RPM)[47] 60
Італія (Італійський чарт альбомів)[38] 9
Швейцарія (Schweizer Hitparade)[48] 7
Велика Британія (UK Albums Charts[49] 31

Сертифікації[ред. | ред. код]

Країна Сертифікація Продано
Австрія (IFPI) Платина 50,000*
Канада (Music Canada) Золото 50,000^
Фінляндія (Musiikkituottajat) Золото 38,221
Франція (SNEP) Платина 324,600
Німеччина (BVMI) Платина 500,000^
Нідерланди (NVPI) 2×Платина 200,000^
Мексика (AMPROFON) 2×Платина 200,000^
Польща (ZPAV)
перевидання лейблу Agora SA 2009 року
Платина 20,000*
Іспанія (PROMUSICAE) Платина 100,000^
Швейцарія (IFPI) 2×Платина 100,000^
Велика Британія (BPI) Платина 300,000^
США (RIAA) Золото 500,000^
* Дані про продажі, засновані тільки на сертифікації
^ Дані про постачання, засновані тільки на сертифікації

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Innuendo queenonline.com Процитовано 27 вересня 2014
  2. Queen, official, Freddie Mercury, Brian May, Roger Taylor, John Deacon. Innuendo. queenonline.com. 
  3. Archived copy. Архів оригіналу за 8 квітня 2014. Процитовано 2009-07-08. 
  4. LG (4 лютого 1991). Queen Songs – Album Analysis: Innuendo (Cs). Queensongs.info. Архів оригіналу за 2014-02-22. Процитовано 10 серпня 2011. 
  5. Top 100 Albums. BBC Radio 2. Broadcast 28 серпня 2006. Archived at rocklistmusic.co.uk Архівовано 17 January 2010[Дата не збігається] у WebCite
  6. а б John Deacon, Roger Taylor, Brian May. Queen: Days Of Our Lives. BBC.
  7. а б в г Queen 40th anniversary: The Freddie Mercury story. The Daily Telegraph (UK). 24 вересня 2011. Архів оригіналу за 2011-10-19. Процитовано 10 жовтня 2011. 
  8. Queen, Freddie Mercury, Roger Taylor, Brian May, BRITS 1990. BRIT Awards. Архів оригіналу за 8 квітня 2014. Процитовано 10 жовтня 2011. 
  9. In pictures: Freddie Mercury and Queen. The Daily Telegraph (UK). 5 вересня 2011. Архів оригіналу за 2013-12-28. Процитовано 10 жовтня 2011. 
  10. Prato, Greg. Innuendo – Review. AllMusic. Архів оригіналу за 2012-01-05. Процитовано 10 жовтня 2011. 
  11. Freddie Mercury, John Deacon, Brian May, Roger Taylor (hosted by Axl Rose). Queen: The Days Of Our Lives Documentary.
  12. John Deacon, Roger Taylor, Brian May. 1991 Queen Fan Club Message. Подія відбулася 3:51. “May: I've been spending some time going into Hollywood Records, because finally we have a record company here who ... uh ... doing a very good job for us, selling lots of records, and making to make it happen I think again...”
  13. Innuendo (Track 1) UltimateQueen. Процитовано 25 червня 2011 Архівовано 5 October 2012[Дата не збігається] у Wayback Machine.
  14. а б http://www.officialcharts.com/artist/21275/queen/
  15. Champions of the World (1995). Hollywood Pictures. Процитовано 25 червня 2011
  16. Stone Cold Crazy. Q Classic, березень 2005. (interview with Brian May)
  17. Final Freddie Mercury performance discovered The Independent. Процитовано 25 червня 2011 Архівовано 30 September 2013[Дата не збігається] у Wayback Machine.
  18. Queen: The Ultimate Illustrated History of the Crown Kings of Rock. p.224. Voyageur Press, 2009
  19. Elliot, Paul (Вересень 2013). The show must go on. Classic Rock (188): 35. 
  20. Donald A. Guarisco. Queen — The Show Must Go On AllMusic. Процитовано 26 червня 2011 Архівовано 4 September 2011[Дата не збігається] у Wayback Machine.
  21. The Freddie Mercury Tribute Concert: The Show Must Go On. Процитовано 26 червня 2011 Архівовано 17 July 2012[Дата не збігається] у Wayback Machine.
  22. а б Prato, Greg (5 лютого 1991). [Innuendo на сайті Allmusic. (англ.) Innuendo — Queen]. AllMusic. Процитовано 10 серпня 2011. 
  23. Eddy, Chuck (7 березня 1991). Innuendo. Rolling Stone. Архів оригіналу за 2014-04-08. Процитовано 11 червня 2012. 
  24. а б в г д е ж Queen Interviews – Queen – 02-01-1991 – Innuendo – The Times – Queen Archives: Freddie Mercury, Brian May, Roger Taylor, John Deacon, Interviews, Articles, Reviews. Queen Archives. Архів оригіналу за 08-04-2014. Процитовано 10 серпня 2011. 
  25. Farber, Jim (15 лютого 1991). Innuendo Review. Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 2010-01-17. Процитовано 11 червня 2012. 
  26. Eddy, Chuck (7 березня 1991). Innuendo – Queen. Rolling Stone. 
  27. Hart, Ron (5 лютого 2016). Remembering Queen's Last Masterpiece, 'Innuendo'. Rolling Stone. 
  28. Tomashoff, Craig; Shea, Lisa; Kaufman, Joanne; Hiltbrand, David (1 квітня 1991). Picks and Pans Review: Innuendo. People 35 (12). 
  29. http://www.queenarchives.com/index.php?title=Queen_-_02-01-1991_-_Innuendo_-_The_Orange_County_Register. Процитовано 30 квітня 2018.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  30. . 15 лютого 1991 http://www.queenarchives.com/index.php?title=Queen_-_02-15-1991_-_Innuendo_-_LA_Times. Процитовано 30 квітня 2018.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  31. Queen Popularity Analysis. 26 жовтня 2017. Процитовано 26 жовтня 2017. 
  32. Steffen Hung. Queen – Innuendo. australian-charts.com. Архів оригіналу за 2012-10-24. Процитовано 10 серпня 2011. 
  33. Steffen Hung. Queen – Innuendo. austriancharts.at. Архів оригіналу за 2013-11-10. Процитовано 10 серпня 2011. 
  34. Results – RPM – Library and Archives Canada. Collectionscanada.gc.ca. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 10 серпня 2011. 
  35. Steffen Hung. Queen – Innuendo. dutchcharts.nl. Архів оригіналу за 2013-12-12. Процитовано 10 серпня 2011. 
  36. InfoDisc: Tous les Albums classés par Artiste Архівовано 30 March 2014[Дата не збігається] у Wayback Machine.
  37. Queen, Innuendo. charts.de. 15 травня 2009. Процитовано 10 серпня 2011. 
  38. а б Hit Parade Italia – Gli album più venduti del 1991 (Italian). hitparadeitalia.it. Архів оригіналу за 2013-10-29. Процитовано 3 жовтня 2011. 
  39. Highest position and charting weeks of Innuendo by Queen. Oricon Style (Japanese). oricon.co.jp. Архів クイーン-リリース-ORICON STYLE-ミュージック оригіналу за 2014-03-08. Процитовано 31 серпня 2011. 
  40. Steffen Hung. Queen – Innuendo. charts.org.nz. Архів оригіналу за 2013-12-20. Процитовано 10 серпня 2011. 
  41. Steffen Hung. Queen – Innuendo. norwegiancharts.com. Архів оригіналу за 2013-11-15. Процитовано 10 серпня 2011. 
  42. Salaverri, Fernando (Вересень 2005). Sólo éxitos: año a año, 1959-2002 (вид. 1st). Spain: Fundación Autor-SGAE. ISBN 84-8048-639-2. 
  43. Steffen Hung. Queen – Innuendo. swedishcharts.com. Архів оригіналу за 2014-02-03. Процитовано 10 серпня 2011. 
  44. Steffen Hung. Queen – Innuendo. hitparade.ch. Архів оригіналу за 2012-11-12. Процитовано 10 серпня 2011. 
  45. Queen — Innuendo. Billboard. Процитовано 10 серпня 2011. 
  46. Austriancharts.at – Jahreshitparade 1991. Hung Medien. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 1 серпня 2010. 
  47. RPM Top 100 Albums of 1991. RPM. Архів оригіналу за 2014-04-08. Процитовано 3 жовтня 2011. 
  48. Hitparade.ch – Schweizer Jahreshitparade 1991. Hung Medien. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 17 жовтня 2011. 
  49. Complete UK Year-End Album Charts. Архів оригіналу за 29 серпня 2012. Процитовано 3 жовтня 2011. 

Посилання[ред. | ред. код]