LauncherOne

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
LauncherOne
Призначення ракета-носій з повітряним стартом
Виробник Virgin Orbit
Країна США
вартість запуску () $10-12 млн.
Розміри
Висота 17[1] м
Ступенів 2
Вантаж
Вантаж на
ССО 500 км
300 кг
Вантаж на
ССО 230 
500 кг
Споріднені ракети
Аналоги Firefly Alpha, Electron
Історія запусків
Статус у розробці
Космодроми Mojave Air and Space Port[en]
Перший запуск 2018 (планується)
ступінь - Перший
Діаметр 1,6[2] м
Двигуни NewtonThree (N3)
Тяга вакуум: 327 кН
Тривалість горіння ~180 с
Паливо гас/рідкий кисень
ступінь - Другий
Діаметр 1,3[2] м
Двигуни NewtonFour (N4)
Тяга вакуум: 22 кН
Тривалість горіння 360 с
Паливо гас/рідкий кисень

LauncherOne (ЗапускальникОдин, фото із встановленим обтікачем корисного вантажу[3] і без[4]) — ракета-носій з повітряним стартом, яку розробляє американська компанія Virgin Orbit[5] (походить від Virgin Galactic). Спроектована для запуску малих супутників. Деякі компанії почали заключати контракти на запуск цією ракетою ще з 2012 року, а виробники супутників, такі як Sierra Nevada Corporation та Surrey Satellite Technology[en] оптимізовують під неї свої вироби.[6][7] Обтікачі КВ існують трьох різних діаметрах: 1262 мм, 2123 мм та 3543 мм.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Virgin Galactic почала працювати над концептом LauncherOne у 2007 році, а технічні специфікації були складені у 2009 році. Конфігурація ракети-носія передбачала, що вона буде витратною (використовуватиметься лише раз), двоступеневою, рідиннопаливною і запускатиметься літаком-носієм White Knight Two. Це робило її схожою на Пегас від Orbital Sciences Corporation чи на зменшений варіант Stratolaunch Systems.

У 2015 році Virgin Galactic спорудила Центр дослідження, розробки та виготовлення LauncherOne (площею 14 тис.  м²) у Long Beach Airport[en].

25 червня 2015 року було підписано контракт із телекомунікаційною компанією на запуск 36 супутників для їхнього сузір'я OneWeb із можливістю додаткових 100 запусків.

Прагнучи збільшити масу КВ, компанія відмовилася від використання літака-носія White Knight Two на користь більш потужного Boeing 747-400, якому дали назву «Cosmic Girl» (зображення із встановленою ракетою[8]).

2 березня 2017 року Virgin Galactic повідомила про створення Virgin Orbit, куди перейде команда із 200 працівників.

Початково, у 2012 році, планувалося другий ступінь ракети оснастити двигуном NewtonOne із тягою в 16 кН, а перший ступінь — двигуном NewtonTwo із тягою в 211 кН.[9] У 2015 році плани змінилися, і на перший та другий ступені вирішено встановлювати двигуни NewtonThree із тягою 327 кН та NewtonFour із тягою 22 кН відповідно.

Запуск[ред. | ред. код]

Установка КВ відбуватиметься у штаб-квартирі Virgin Orbit у Лонг-Біч. Відправною точкою для літака-носія Cosmic Girl[en] буде Mojave Air and Space Port у пустелі Мохаве. LauncherOne летітиме під його лівим крилом, прикріплений до спеціального тримача. Разом вони пролетять над Каліфорнією, і коли будуть над Тихим океаном на висоті ~11 км у точці, розрахованій відповідно до необхідного нахилу орбіти, відбудеться від'єднання ракети, вона увімкне двигун першого ступеню і попрямує на орбіту. Повітряний старт дозволяє уникати деяких типових проблем із запуском, таких як погана погода чи сильні вітри на значній висоті.

Для покращення можливостей для запуску Virgin Orbit планує домовитися про співпрацю із аеропортами у Флориді, Пуерто-Рико та на Гаваях.

Дата Місце запуску КВ Орбіта Замовник
перш. пол. 2018 Cosmic Girl,
Мохаве
Virgin Galactic
Тестовий політ
серпень 2018[10] Cosmic Girl[en],
аеропорт у пустелі Мохаве
ALBus
CACTUS-1
CAPE-3
ExoCube-2
INCA
MicroMAS-2b
MiTEE-1
PICS 1, 2
PolarCube
Q-PACE
RadFxSat-2
TechEdSat-7
ННО НАСА
Запуск CubeSat для програми НАСА по залученню студентів до наукових дослідів
2018 Cosmic Girl,
Мохаве
ННО Sky and Space Global
2019 Cosmic Girl,
Мохаве
STP ННО Повітряні сили США
Технологічна демонстрація
2019 Cosmic Girl,
Мохаве
супутники GomSpace ННО GomSpace
Супутники для АІС
2019 Cosmic Girl,
Мохаве
SpaceBelt-1 ННО Cloud Constellation
Супутники для хмарного сховища

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Virgin Orbit (7 серпня 2017). LauncherOne (pdf). Архів оригіналу за 28 березень 2018. Процитовано 11 квітня 2018. (англ.)
  2. а б Специфікація LauncherOne від Virgin Orbit. spacelaunchreport.com. 4 квітня 2017. (англ.)
  3. Зображення LauncherOne із обтікачем. res.cloudinary.com. Процитовано 12 квітня 2018. 
  4. Зображення двох ступенів LauncherOne. static1.squarespace.com. Архів оригіналу за 15 квітень 2018. Процитовано 12 квітня 2018. 
  5. Ми - Virgin Orbital. virginorbit.com. Процитовано 13 квітня 2018. (англ.)
  6. Virgin Galactic перезапускає свій бізнес по запуск у космос малих супутників. NewSpace Journal. 12 липня 2012. Процитовано 15 квітня 2018. (англ.)
  7. Amos, Jonathan (11 липня 2012). Richard Branson із Virgin Galactic запускатиме малі супутники. BBC News. Процитовано 15 квітня 2018. (англ.)
  8. Зображення Cosmic Girl із ракетою. static1.squarespace.com. Архів оригіналу за 15 квітень 2018. Процитовано 12 квітня 2018. 
  9. Boyle, Alan (23 січня 2014). Привіт, Newton: Virgin Galactic оприлюднила свій "інший" ракетний двигун. NBC News. Процитовано 15 квітня 2018. (англ.)
  10. Розклад запусків. rocketlaunch.live. Процитовано 15 квітня 2018. (англ.)