Lee-Metford

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Lee-Metford
Магазинна гвинтівка «Lee-Metford»
Магазинна гвинтівка «Lee-Metford»
Тип магазинна гвинтівка
Походження Велика Британія Велика Британія
Історія використання
На озброєнні 1888—1926
Оператори Велика Британія Велика Британія
Війни
Історія виробництва
Розробник Джеймс Пейріс Лі
Виробник
  • Королівська збройна фабрика, Енфілд[1]
  • Birmingham Small Arms[1]
  • London Small Arms[1]
Виготовлення 1884—1896
Варіанти
  • MLM Mk I
  • MLM Mk I*
  • MLM Mk II
  • MLM Mk II*
    • MLM cavalry carbine
    • Автоматична гвинтівка Чарльтона
Характеристики
Довжина
  • 1257 мм (гвинтівка)
  • 1010 мм (карабін)[2]
Довжина ствола
  • 767 мм (гвинтівка)
  • 525 мм (карабін)[2]
Набій .303 British
Калібр 7,7
Дія ковзний затвор
Темп вогню 20
Дульна швидкість 621
Дальність вогню
Ефективна 730
Максимальна 1650
Система живлення магазин на 6 (тільки карабін), 8 або 10 набоїв
Приціл ковзка прицільна планка, фіксована мушка
Lee-Metford у Вікісховищі

Гвинтівка Лі-Метфорда (англ. Lee-Metford Magazine Rifle) — британська армійська гвинтівка з поздовжно-ковзним затвором. Перша магазина гвинтівка британської армії. Прийнята на озброєння 22 грудня 1888 року під позначенням Magazine Rifle, Mark I[3], замінивши у військах однозарядну гвинтівку Мартіні-Генрі. Менш ніж за десять років гвинтівка Lee-Metford поступилась гвинтівці Lee-Enfield, яка фактично являла собою гвинтівку Lee-Metford з іншим стволом.

Конструкція[ред. | ред. код]

Затвор гвинтівки Lee-Metford

Магазинна гвинтівка «Lee-Metford» (MLM) поєднувала затворну схему Джеймса Пейріса Лі і конструкцію ствола з сімома нарізами Вільяма Метфорда. Важливим удосконаленням був ковзний затвор Лі. Винесена назад рукоять затвора розташовувалася вище спускового гачка і дозволяла стрільцю швидше справлятися зі зброєю. Кут повороту руків'я скоротився до 60 градусів проти 90 градусів у деяких сучасних французьких і німецьких гвинтівок. Був введений з'ємний коробчастий магазин збільшеної місткості замість невід'ємного за типом Манліхера. Неглибока полігональна нарізка каналу ствола Метфорда перешкоджала утворенню нагару. Кавалерійський карабін Lee-Metford відрізнявся від гвинтівки Lee-Metford зменшеною довжиною та магазином на 6 набоїв.

Заміна на  «Lee-Enfield»[ред. | ред. код]

Незважаючи на прогресивні конструкційні зміни, гвинтівка була розроблена з розрахунком на набої .303, споряджені застарілим димним порохом. Набої, які з'явилися незабаром під бездимний порох (кордит, баллістит, райфлліт), не демаскували стрільця і давали велику початкову швидкість кулі. Однак, як показали випробування «Lee-Metford», для нових набоїв потрібні глибші нарізи через сильний знос ствола, що приходив в непридатність вже після 5 тисяч пострілів. Внаслідок цієї невідповідності конструкції, а також затримки виробництва кордита, військам довелося тимчасово використовувати набої з димним чорним порохом для наявної зброї.

У ході недовгої служби удосконаленням піддалися магазин (збільшений з 8 до 10 патронів), прицільні пристосування і запобіжник.

Гвинтівка, яка прийшла на заміну, «Lee-Enfield» в цілому успадкувала конструкцію попередниці, але була адаптована до набоїв бездимного пороху. З 1895 року гвинтівка «Lee-Metford» стала замінюватися на «Lee-Enfield». Деяка кількість гвинтівок було розточено і приведено до стандарту «Lee-Enfield» модифікації SMLE. Комерційне виробництво спортивної моделі тривало до Другої світової війни.

Варіанти[ред. | ред. код]

Піхотні гвинтівки:

  • Magazine Rifle, Mark I (1888 р.) — набої димного пороху, магазин на 8 набоїв[3][4].
  • Lee-Metford Magazine Rifle, Mark I (1891 р.) — перейменований перший варіант гвинтівки[3].
  • Lee-Metford Magazine Rifle, Mark I* (1892 р.) — набої бездимного пороху[4].
  • Lee-Metford Magazine Rifle, Mark II (1892 р.) — магазин на 10 набоїв[4].
  • Lee-Metford Magazine Rifle, Mark II* (1895 р.) — важіль запобіжника розташований на курку[4].
  • Charger-loading Lee-Metford Magazine Rifle (1907 р.) — гвинтівки Лі-Метфорда перероблені під спорядження магазина за допомогою обойм[3].

Кавалерійські карабіни:

  • Lee-Metford cavalry carbine[2].
  • Magazine Lee-Metford Carbine Mk I[5].

Використання[ред. | ред. код]

Повстання махдистів у Судані[ред. | ред. код]

Технічна перевага британських солдатів, використання скорострільних магазинних гвинтівок і кулеметів Максима забезпечило перемогу при Омдурмані (1898).

Англо-бурська війна[ред. | ред. код]

Група бурських командос[en]. Перші два тримають трофейні Lee-Metford[5].

Заміна гвинтівки на нову модель затягнулася на кілька років, і «Lee-Metford» ще перебувала на озброєнні в деяких полках до початку другої англо-бурської війни (1899). Зіткнення з цивілізованим противником, оснащеним сучасною зброєю (Маузер 1895), виявило слабкі сторони британської тактики і недоліки власне гвинтівки. Британці відчутно програвали в точності на дистанціях понад 360 метрів. Досвід війни був узагальнений в проекті маузероподібної гвинтівки «Pattern 1913 Enfield», який не був реалізований через світової війни.

Церемоніальна зброя[ред. | ред. код]

Зараз «Лі-Метфорд» прийнята як церемоніальна зброя в роті Атхольских шотландських стрільців.

Автоматична гвинтівка Чарльтона[ред. | ред. код]

Деяке число старих екземплярів «Lee-Metford» і «Lee-Enfield» були перероблені в дослідні самозарядні гвинтівки, наприклад, за проектом Хауелла або за проектом Райдера (ПАС, 1940). Більш відома конструкція автоматичної гвинтівки, запропонована новозеландським інженером Філіпом Чарльтоном[6].

Під час Другої Світової війни велика частина новозеландських підрозділів діяла далеко від батьківщини, в північній Африці. Вступ Японії у війну створило загрозу островам і виявило нестачу кулеметів для місцевої оборони. Недолік ручних кулеметів «Bren» змусив шукати способи переробки старого озброєння в автоматичне. З 1942 року для новозеландського уряду було виготовлено понад 1500 одиниць[7], зроблених, зокрема, і з гвинтівок «Lee-Metford».

Невелике число перероблених гвинтівок збереглося в музеях і приватних колекціях.

«Хвилина божевілля»[ред. | ред. код]

Термін «Хвилина божевілля» відноситься до довоєнного нормативу, який вимагає від британських солдатів робити 15 прицільних пострілів за хвилину по 30 см цілі на 270 метрах. Зафіксований в 1914 році рекорд швидкострільності становить 38 пострілів і належить інструктору сержант-майору Сноксхоллу. Під час світових воєн солдати нерідко перекривали норматив «хвилини божевілля».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Pegler, 2012, с. 14.
  2. ↑ а б в Lee Metford cavalry carbine. Imperial War Museums. Процитовано 15 листопада 2023.
  3. ↑ а б в г Melton, 2004, с. 5.
  4. ↑ а б в г Жук, 1993, с. 489.
  5. ↑ а б Pegler, 2012, с. 45.
  6. ↑ Special Service Lee Enfields: Commando and Auto Models by Ian Skennerton. Published by Ian D Skennerton, PO Box 80, Labrador 4215, Australia, 2001. ISBN 0-949749-37-0.
  7. ↑ Skennerton (2007), pp.37–38

Джерела[ред. | ред. код]

  • J. Gordon Melton. British Enfield Rifles. — National Rifle Association of America, 2004.
  • Pegler, Martin. The Lee-Enfield Rifle. — Oxford : Osprey Publishing Ltd., 2012. — (Weapon). — ISBN 978 1 84908 789 6.
  • Skennerton, Ian: Small Arms Identification Series No. 7: .303 Magazine Lee-Metford and Magazine Lee-Enfield Arms & Militaria Press, Gold Coast QLD (Australia), 1997. ISBN 0-949749-25-7.
  • Жук А. Б. Справочник по стрелковому оружию. — М. : Военное издательство, 1993. — ISBN 5-20301660-7.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Lee-Metford&oldid=40925205