Сікорчик чубатий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Leptopoecile elegans)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сікорчик чубатий

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Довгохвостосиницеві (Aegithalidae)
Рід: Сікорчик (Leptopoecile)
Вид: Сікорчик чубатий
Leptopoecile elegans
Prezwalski, 1887
Мапа поширення виду
Мапа поширення виду
Посилання
Вікісховище: Leptopoecile elegans
Віківиди: Leptopoecile elegans
ITIS: 560768
МСОП: 22715190
NCBI: 531875

Сікорчик чубатий[2] (Leptopoecile elegans) — вид горобцеподібних птахів родини довгохвостосиницевих (Aegithalidae).

Поширення[ред. | ред. код]

Вид досить поширений у Центральному Китаї від Внутрішньої Монголії до Тибету. Оскільки птаха спостерігали на самому кордоні з Індією, вважається, що він трапляється також на північному заході штату Аруначал-Прадеш.

Опис[ред. | ред. код]

Дрібний птах завдовжки 10 см, вагою 8 г. Тіло пухке з великою сплющеною головою, коротким конічним дзьобом, короткими загостреними крилами та довгим квадратним хвостом. У самців лоб, маківка, шия та брови сріблясто-сірі; спина, щоки та сторони шиї червонувато-коричневі; горло та груди рожеві; боки та черево — винно-червоні; крила та хвіст — коричневі; крижі — синього кольору. У самиць горло і груди білі, решта забарвлення схоже на забарвлення самців, лише блідіше. В обох статей дзьоб і ноги чорнуваті, а очі темно-карі.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Живе у хвойних лісах з переважанням ялини. Трапляється парами або невеликими сімейними зграями. Проводить більшу частину часу у пошуках поживи серед чагарників. Живиться комахами, павуками та іншими дрібними безхребетними, зрідка ягодами і насінням. Моногамні птахи. Біологія розмноження виду погано вивчена.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2018). Leptopoecile elegans. Процитовано 16 лютого 2020.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.