M3 Bradley

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
M3 «Бредлі»
Two M-3 Bradleys.jpg
Тип бойова розвідувальна машина
Схема: відділення керування та бойове — всередині, моторно-трансмісійне — попереду, десантне — позаду
Історія використання
На озброєнні 1981 — по т.ч.
Оператори США США
Війни Війна в Перській затоці
Війна в Іраку
Історія виробництва
Розробник США FMC Corporation
Виробник США США, FMC Corporation (пізніше — United Defense)
Виготовлення 1981 (M3)
1987 (M3A1)
1995 (M3A2)
2000 (M3A3)
Характеристики
Вага 22 655 (M3)
22 910 (M3A1)
27 000 (M3A2)
~28 000 (M3A3)
Довжина 6 450 (M3 та M3A1)
6 550 (M3A2 та M3A3)
Ширина 3 200 (M3 та M3A1)
3 280 (M3A2 та M3A3)
Висота 2 970
Обслуга 3 чол. (командир бойової машини + навідник-оператор + водій)
Десант 2 чол.

Калібр 25-мм танкова гармата M242 Bushmaster
Підвищення +59° to −9°
Траверс 360°
Темп вогню 200
Дальність вогню
Ефективна 2 000
Приціл денний/пасивний нічний

Броня Борт: 6,5+6,5 сталева + 25 алюмінієва, верх: 25 алюмінієва
Корма: 6,5+6,5 сталева + 25 алюмінієва
Головне
озброєння
автоматична гармата
боєкомплект: 1 500
Другорядне
озброєння
спарений 7,62-мм кулемет M240C
боєкомплект: 2 200
додатково: 2 × ПТРК «ТОУ»
боєкомплект: 2 × ПТРК «ТОУ»
Двигун
Питома потужність 19,9
Трансмісія General Electric HMPT-500
3 — вперед, 1 — назад
Підвіска індивідуальна торсіонна з гідравлічними амортизаторами
тиск на ґрунт: 0,52-0,66
Дорожній просвіт 460
колія: 240
Паливо дизель
Швидкість шосе: 56-66
бездоріжжя: 40 (7,2 — на плаву)
Прохідність підйом: 60
стінка: 0,9
рів: 2,1-2,5

M3 «Бредлі» (англ. M3 Bradley) — бойова розвідувальна машина американського виробництва, що перебуває на озброєнні розвідувальних підрозділів армії США. Назву отримала на честь славетного воєначальника часів Другої світової війни генерала армії Омара Бредлі.

Історія[ред. | ред. код]

Бойова розвідувальна машина БРМ М3 «Бредлі» почала розроблятися навесні 1972 року американською компанією «Юнайтед дифенс граунд системз Дівіжн». У відповідності до замовлення міністерства армії США роботи по створенню двох машин: IFV (англ. Infantry Fighting Vehicle) — БМП для перевезення піхотного відділення і CFV (англ. Cavalary Fmghting Vehicle) — БРМ з екіпажем 5 чоловіків велися одночасно за об'єднаною програмою FVS (англ. Fighting Vechide System). У результаті були створені дві машини — бойова машина піхоти М2 «Бредлі» і броньована розвідувальна машина М3 «Бредлі», які надійшли на озброєння армії США в 1981 році.

БРМ зовні мало відрізняється від БМП; її головні відмінності — заглушені кришками на клепки амбразури, відсутність оглядових блоків на правому борту і додаткові антени. Збільшено боєкомплект основного озброєння (до 1 500 снарядів, 4 300 набоїв, 10 ракет), прибрано протимінне посилення днища.

Компонування[ред. | ред. код]

Компонування БРМ М3 «Бредлі» виконане з переднім розташуванням моторно-трансмісійного відділення і кормовим розташуванням десантного, в якому розміщені два розвідника-спостерігача, що мають у своєму розпорядженні РЛС наземної розвідки AN/PPS-15 (дальність виявлення людини — 1 500 м, машини — 3 000 м з точністю до 10 м по дальності і ± 1,2° по азимуту), радіостанції AN/VRC-12 і AN/PRC-77, прилади нічного бачення тощо. Також для виконання спеціальних завдань у десантному відділенні знаходиться мотоцикл.

Корпус і башта бойової машини виконані з алюмінієвої броні. Попереду і по бортах корпусу машини рознесене комбіноване бронювання сталь-алюміній з заповненням внутрішнього простору між листами поліуретановою піною.

Озброєння[ред. | ред. код]

На корпусі БРМ М3 «Бредлі» в середній його частині, котра трохи зміщена до правого борту, встановлена ​​двомісна башта з автоматичною 25-мм гарматою М242 «Бушмастер», стабілізованою у двох площинах наведення і спареним з нею 7,62-мм кулеметом М240. У башті ліворуч від гармати розташовується навідник, праворуч — командир. Над ними є люки з відкидними назад кришками. По бортах башти в передній її частині встановлено чотирьохствольні димові гранатомети. На лівій стороні башти БРМ М3 «Бредлі» змонтована пускова установка ПТРК «Тоу».

25-мм гармата М242 «Бушмастер» розробки фірми «Г'юз Гелікоптерз» і «Мак Доннел Дуглас» (проект «Чейні Ган») має зовнішній ланцюговий привід автоматики і двострічкову систему живлення снарядами, що допускає швидкий перехід з одного типу пострілів на іншій. Електродвигун потужністю 1,5 к.с. рушить роликовий ланцюг, пов'язаний з рамою затвора, із затвором та механізмом живлення боєприпасами. Гармата має три режими вогню — поодинокими пострілами і чергами з темпом стрільби 100 або 200 постр./хв., максимальна швидкострільність — 500 постр./хв. Боєкомплект становлять 1 500 унітарних пострілів, з яких 300 (зазвичай 225 з осколково-фугасними й 75 з бронебійними снарядами) споряджені й укладені в башті, а 600 перебувають у боєукладці в корпусі. Маска гармати втоплена в «тілі» башти.

Бронебійний підкаліберний трасуючий снаряд постріл М791 з піддоном, що виділяється, при масі 137 г має початкову швидкість 1 335 м/с і на дистанції 1 000 м пробиває гомогенну броню товщиною до 66 мм, а на дальності до 2 500 м здатний уразити бортову броню радянської БМП-1. Час польоту на 1 000 м — 0,8 с. Пізніше був прийнятий постріл М919 з більшою бронебійністю снаряда.

Осколково-фугасний трасуючий снаряд пострілу М792 має меншу настильну траєкторію, час польоту на дальність 1 000 м — близько 1,2 с.

Для навчання використовується постріл М793 з практичним снарядом; можуть також використовуватися 25-мм постріли швейцарської фірми «Ерлікон».

На стволі гармати кріпиться щілинне дулове гальмо реактивної дії. Кут нахилу гармати до — 10°, піднесення — до + 60°, тобто можлива стрільба по повітряних цілях. Прицільна дальність стрільби до 1800—2000 м.

Силова установка[ред. | ред. код]

У моторно-трансмісійному відділенні встановлений V-подібний 8-циліндровий двигун VTA-903T. БРМ М3 «Бредлі» має можливість подолання водних перешкод уплав зі швидкістю 7 км/год за рахунок прокручування гусениць.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • FM 23-1 Bradley Gunnery. Washington, D.C.: Department of the Army, 18 Mar 1996.
  • Hunnicutt, R.P. Bradley: A History of American Fighting and Support Vehicles. Navato, CA: Presidio Press, 1999.

Примітки[ред. | ред. код]