Madoqua kirkii

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Madoqua kirkii
Самець Madoqua kirkii, Етоша, Намібія
Самка Madoqua kirkii, там само
Самка Madoqua kirkii, там само
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Родина: Бикові (Bovidae)
Підродина: Антилопові (Antilopinae)
Триба: Карликові антилопи (Neotragini)
Рід: Дікдік (Madoqua)
Вид: Madoqua kirkii
Madoqua kirkii
Günther, 1880
Поширення виду
Поширення виду
Підвиди

M. k. kirkii Günther, 1880
M. k. cavendishi Thomas, 1898
M. k. damarensis Günther, 1880
M. k. hindei Thomas, 1898

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Madoqua kirkii
EOL logo.svg EOL: 311498
ITIS logo.svg ITIS: 625105
IUCN logo.svg МСОП: 12670
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 66434
Fossilworks: 149585

Madoqua kirkii або Дікдік Кірка — маленька антилопа, що мешкає в Східній Африці, і належить до родини Бикові, підродини справжніх антилоп і є одним з чотирьох представників роду Дікдік.[1] Виділяють від чотирьох до семи підвидів.[2] Живуть близько п'яти років, але в неволі можуть доживати і до сімнадцяти.

Етимологія[ред. | ред. код]

Дікдік Кірка названий на честь шотландського натураліста і дослідника Джона Керка.

Опис[ред. | ред. код]

Дікдік Кірка є найбільшим в роді дікдіків, одних із найменших антилоп світу. Висотою від 36 до 46 см; важить не більше 7,2 кг. Це витончені істоти із загостерною, рухливою мордочною , великими очима і вухами, значними передочними залозами, довгими задніми кінцівками (значно довшими за передні), рудиментарним хвостом. Колір шерсті варіююється в межах ареалу проживання виду від сірого до світло- коричневого, з темнішими боками і кінцівками і світлим черевом. На голові мають помітний гребінець. Самці мають роги довжиною біля 8 см, гвинтоподібні ( від 7 до 9 кілець) і направлені назад. Їм притаманний статевий диморфізми: самки більші і безрогі, тоді як в самців більша мордочка, довший гребінь і вони, як правило, світлішого забарвлення.[3] Дікдік Кірка схожий на дікдіка Гюнтера, його можна відрізнити за довжим носом та передщелепами і коротшим хоботком, що надає голові більш клиноподібний вид.[4]

Адаптації[ред. | ред. код]

Дікдіки Кірка пристосовані до виживання в посушливих регіонах Східної Африки. Вони мають волохатий хоботок з крихітними, схожими на щілину ніздрями.[5] Цей хоботок містить збільшену носову камеру, в які потрапляє велика кількість крові, що охолоджується внаслідок швидкого дихання через ніс.[5] Це дихання створює потік повітря і випаровування, що охолоджує кров. Цей процес є ефективним ще й тому, що дозволяє максимально зменшити втрату води через випаровування. Методи економії води і енергії, такі як коливання температури тіла, знижена швидкість обміну речовин, концентрована сеча і сухий кал - все це сприяє дікдіку в його здатності переживати посуху. Вони також економлять рідину[6], злизуючи росу з носа і споживаючи кал. Порівняно з великою рогатою худобою, дікдіки мають набагато меншу щільність потових залоз. псприяє здатності дик-діка переживати суворий посушливий клімат. Далі, [7] вони також економлять рідину, вилизуючи росу з носа і всмоктуючи воду з калу. [4] У порівнянні з великою рогатою худобою, дик-дики мають значно нижчу щільність потових залоз.[4]

Дікдіки ведуть нічкий спосіб життя, а вдень шукають тінь, щоб відпочивати найгаряшими годинами. Це додатково допомагає уникнути втрати дорогоцінної рідини.[5] Дікдіки вибагливі у виборі сукулентних рослин, зі споживанням яких вони відновлюють рідину в організму. Також адаптацією можна назвати структуру їх кінцівок. Задні ноги дікдіка Кірка довші, ніж передні.[4] Дослідники припускають, що такі кінцівки допомагають дікдікам пересуватся по нерівній, кам'янистій місцевості, а на рівнині розвивати швидкість до 85 км/год.[4]

Середовище проживання і територіальність[ред. | ред. код]

Дікдіки Кірка є ендеміками саван сходу та південного сходу Африки.[4] Їх популяції часто не мають сполучення між собою. У Намібії дікдік Кірка мешкає в ізольованих районах уздовж Фіш-Рівер, але не проживають в пустелі Наміб. Хоча вони можуть перетинати пустелі, пересуваючись вздовж джелел води, вони віддають перевагу місцевостям з достатньою кількістю невисокої рослинності. Ідеальні середовища для проживання дікдіків містять різноманітні оглядові ділянки, тінисті місця і невисокий підлісок. Якщо трава виростає занадто високо, перешкоджаючи огляду, дікдіки можуть мігрувати на іншу ділянку.

Як зазначалося дослідниками, типові місця проживання дікдіка Кірка представляють собою мозаїку із чагарників з надзвичайно невисоким трав'яним покривом.[4] Дікдіки живуть парами на територіях від 1 до 25 га, залежно від доступної рослинності. Якщо не відбувається несприятливих подій, пара дікдіків Кірка можуть проживати на одній території довічно. [8] Самці захищають сімейну територію.

Дієта[ред. | ред. код]

Дікдіки рослиноїдні, і їх дієта складаються в основному з листя, фруктів, пагонів та ягід.[5] Завдяки своїй пристосованості, дікдіки не залежать від води і покладаються на рослинність як джерело вологи.[5] Дікдіки Кірка вибірково живляться дводольними рослинами, які можуть швидко ферментуватися та перетравлюватися. Сюди входять листя та фрукти з високим вмістом поживних речовин та води, але з низьким вмістом клітковини та целюлози. Траву вживають лише щойно пророслу. Шлунок дікдіків складає від 2,2% до 10,0% від маси тіла. Вони щодня споживають до 3,8% від маси тіла.[4]

Розмноження та поведінка[ред. | ред. код]

Подібно до інших карликових антилоп, дікдіки Кірка живуть територіальними моногамними парами. Території маркуються виділеннями тварин, а також секретом із передочних залоз. Вагітність дікдіків Кірка триває від 5 до 6 місяців, вони можуть народжувати двічі на рік. Самки досягають статевої зрілості у віці 6-8 місяців, самці між 8 і 9 місяцем.[8] Завзвичай. малеча народжується в травні, під час періоду дощів.

Взаємодія з людиною[ред. | ред. код]

Люди є найбільшою загрозою для дікдіків, на яких іноді полюють заради шкур та кісток, часто використовуючи пастки. [9] Дослідники стверджували. що місцеві мисливці не люблять дікдіків, оскільки вони попереджають дичину про присутність людей. Дікдіки також отримують вигоду від знищення рослинності через підсічно-вогневе землеробство, оскільки внаслідок цього утворюються вторинний чагарниковий ландшафт, придатний для життя дікдіків. МСОП вважає дікдіків Кірка такими, що не потребують особливого захисту.[10]

Підвиди[ред. | ред. код]

Зазвичай виділяють чотири основних підвиди, але деякі дослідники можуть вважати їх окремими видами:

  • M. k. kirkii Günther, 1880
  • M. k. cavendishi Thomas, 1898 – Cavendish's dik-dik
  • M. k. damarensis Günther, 1880 – Damara dik-dik
  • M. k. hindei Thomas, 1898

Галерея[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. IUCN SSC Antelope Specialist Group (2008). Madoqua kirkii. Архів оригіналу за 13 листопада 2012. Процитовано 4 березня 2010. 
  2. Kirk's dik-dik. Архів оригіналу за 25 листопада 2015. Процитовано 29 квітня 2015. 
  3. Archived copy. Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 29 квітня 2015. 
  4. а б в г д е ж и ADW: Madoqua kirkii: INFORMATION. Animal Diversity Web. Архів оригіналу за 16 грудня 2014. Процитовано 22 квітня 2021. 
  5. а б в г д Sarah Zielinski. What In The World Is A Dik-dik?. Smithsonian. Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2021. 
  6. Hoppe 1977b, Kamau 1988, and Maloiy et al., 1988,
  7. Hoppe 1977b, Kamau 1988, і Maloiy et al., 1988,
  8. а б Kirk's dik-dik. www.ultimateungulate.com. Архів оригіналу за 18 жовтня 2003. Процитовано 22 квітня 2021. 
  9. Dik-Dik. African Wildlife Foundation. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2021. 
  10. Madoqua kirkii (Kirk's Dik-dik). Архів оригіналу за 18 вересня 2018. Процитовано 22 квітня 2021.