Metallica (також відомий як «Чорний альбом»;англ.The Black Album[комм. 1])— п'ятий студійний альбомтреш-металколективуMetallica, виданий 12 серпня 1991 року. Перший альбом гурту, записаний з продюсеромБобом Роком, який прийшов на зміну Флеммінгу Расмуссену, який займався створенням трьох попередніх дисків колективу. Рок, який до цього продюсував такі глем-метал команди, як Bon Jovi та Mötley Crüe, підштовхував групу до музичних експериментів, за рахунок чого звучання Metallica разюче відрізнялося від чотирьох попередніх альбомів - пісні стали повільнішими і коротшими[ком. 1].
Альбом дебютував на верхньому рядку американського чарту Billboard 200 з 598 000 проданими копіями за перший тиждень[ком. 2], загалом відзначившись у першій десятці чартів ще близько 15 країн, включаючи перші місця у хіт-парадах: Великої Британії, Німеччини, Франції та Австралії. Всього продано близько 31 мільйона копій Чорного альбому по всьому світу, що робить його одним з найбільш продаваних релізів в історії металу[3]. За даними організації Nielsen SoundScan, диск фігурував у чарті Billboard протягом 560 тижнів - він займає 4-е місце за цим показником, більший результат продемонстрували лише The Dark Side of The Moon - Pink Floyd, Legend - Боба Марлі та Greatest HitsJourney. У 2009 році Metallica був визнаний найбільш продаваним альбомом за весь час моніторингу системи SoundScan. У його підтримку було випущено п'ять синглів: «Enter Sandman», «The Unforgiven», «Nothing Else Matters», «Wherever I May Roam» і «Sad but True», кожен з яких відзначився в чарті Billboard Hot 100. Особливо успішною була пісня «Enter Sandman», що потрапила до першої двадцятки і отримала широку ротацію на MTV[ком. 3].
Metallica вважається одним із найвпливовіших альбомів в історії металу, а також у дискографії самої групи, що «не поступається навіть "Master of Puppets"». У 1992 році диск став лауреатом премії «Греммі» за «Найкраще метал-виконання», випередивши записи Anthrax, Megadeth, Motörhead і Soundgarden[5]. У 2002 році він посів 13-е місце у списку «100 найкращих рок-альбомів усіх часів» за версією журналу Classic Rock.[6] У 2003-му потрапив на 255-й рядок рейтингу «500 найкращих альбомів усіх часів» від Rolling Stone, а також на 25-у в їхньому списку «100 найкращих метал-альбомів усіх часів» (2017)[7][8]. У 2013 році він фігурував на 309-му місці в аналогічному списку журналу NME «найкращих дисків в історії»[9]. А також включений до списку «200 найкращих альбомів» за версією Metal Hammer
Нині альбом розглядається як поворотний момент у музичному напрямку гурту, оскільки саме він «відкрив мільйонам непосвячених, що таке хеві-метал»[2][10], залучив широкі маси до металу[11][12] і спонукав ряд метал колективів застосувати подібний підхід до своїх майбутніх записів[13]<. Згідно з іншою точкою зору, цей «переоцінений альбом» став початком «творчого занепаду» гурту, оскільки два наступні диски Metallica - Load і ReLoad (також продюсовані Роком) отримали ще більш неоднозначні оцінки з боку музичної преси та фанатів[11][14][15][16].
Matthew Longfellow. (6 листопада 2001). Classic Albums (Документальний фільм) (англ.). Eagle Rock Entertainment. Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 9 серпня 2015.
США, One on One Recording Studios[en] (Лос-Анджелес)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
