Mitsubishi G3M

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Mitsubishi G3M
G3M-37.jpg
Призначення: бомбардувальник
Перший політ: липень 1935
Прийнятий на озброєння: 1935
Знятий з озброєння: 1945
Період використання: 1935-1945
На озброєнні у: Naval Ensign of Japan.svg Імперський флот Японії
Розробник: Mitsubishi Heavy Industriesd
Всього збудовано: 1048
Конструктор: Mitsubishi
Екіпаж: 7 осіб
Крейсерська швидкість: 280 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 375 км/год
Дальність польоту: 4 400 км
Практична стеля: 9 200 м
Довжина: 16,45 м
Висота: 3,68 м
Розмах крила: 25,00 м
Площа крила: 75,00 м²
Споряджений: 8 000 кг
Двигуни: 2 x Mitsubishi Kinsei
Гарматне озброєння: 1 x 20-мм гармата «Тип 99»
Внутрішнє бомбове навантаження: 1 x 800-кт торпеда або
1 x 800-кг бомба кг
Кулеметне озброєння: 4 x 7,7-кулемети «Тип 92»

Mitsubishi G3M (яп. 九六式陸上攻撃機 - Морський бомбардувальник наземного базування Тип 96) — серійний бомбардувальник-торпедоносець Імперського флоту Японії періоду 1930-х років та Другої світової війни.

Кодова назва союзників — «Нел» (англ. Nell). Радянська кодова назва - «СБ-96».

Історія створення[ред. | ред. код]

У 1933 році контр-адмірал Ісороку Ямамото, який очолив технічний відділ Імперського флоту Японії, зумів переконати командування у необхідності створення на додачу до палубної авіації також літаків наземного базування далекого радіусу дії. Було сформоване технічне завдання «8-Сі» на розробку двомоторного розвідника, який отримав заводське позначення Ka-9 та флотське G1M1.

Результати випробувань G1M1 були обнадійливими: незважаючи на те, що літак, який був спроектований як розвідник, не міг нести достатнього бомбового навантаження і у серію не пішов, проте він міг бути використаний для подальших розробок. За результатами цих випробувань було сформоване технічне завдання «9-Сі» на двомоторний бомбардувальник. Льотні характеристики нового літака мали бути на рівні G1M1, а захисне озброєння мало складатись з трьох 7,7-мм кулеметів. Також літак повинен був нести торпеду або бомбове навантаження масою до 800 кг.

Відповідно до специфікації «9-Сі» на фірмі Mitsubishi, під керівництвом конструктора Кіро Хоне, на базі Ka-9 був розроблений літак із заводським позначенням Ka-15. Він нагадував свого попередника, але мав хвостове оперення більшої площі, ширший фюзеляж, обшивка крила була не гофрованою, а гладкою. Також було посилено шасі, щоб витримувати більшу масу літака. Крім того, були встановлені 3 стрілецькі башти - дві зверху та одна знизу, оснащені 7,7-мм кулеметами. Літак був оснащений двома двигунами Hiro 91 потужністю 750 к.с. кожен. Оскільки літак мав застосовуватись для підтримки морських операцій, основним озброєнням мали стати торпеди, які розміщувались на зовнішній підвісці - у вузькому фюзеляжі бомбового відсіку передбачено не було.

Перший прототип був готовий у червні 1935 року, а вже в липні відбувся перший політ. Випробування повністю виправдали сподівання флоту. Літак не тільки задовольняв вимогам технічного завдання, а й переважав більшість літаків такого ж класу, які існували у світі на той момент. Протягом наступного року фірма Mitsubishi побудувала ще 20 дослідних взірців, на яких випробовувались різні конструктивні рішення та двигуни. Зокрема випробовувались двигуни Mitsubishi Kinsei 2 (потужністю 830 к.с) і Kinsei 3 (потужністю 910 к.с.), засклення носової частини для полегшення роботи навіднику, на одному з літаків шасі було замінене на лижі.

Експериментальні літаки пройшли інтенсивні випробування у флотських частинах, і у червні 1936 року літак був прийнятий на озброєння під назвою «Морський бомбардувальник наземного базування Тип 96 Модель 1» (або G3M1). При цьому вже існуючі модифікації отримали неформальну нумерацію: G3M1a - варіант з двигуном Hiro 91, G3M1b - варіант з двигуном Mitsubishi Kinsei (обидвох моделей) і G3M1с - з заскленною носовою частиною. В серію пішов варіант з незаскленою носовою частиною та двигунами Mitsubishi Kinsei 3, від передсерійних варіантів він відрізнявся зміненою кабіною. Було випущено 34 літаки цієї модифікації.

Незабаром з'явились нові двигуни Mitsubishi Kinsei 41 або 42 потужністю 1 075 к.с. і у виробництво була запущена наймасовіша модифікація «Морський бомбардувальник наземного базування Тип 96 Модель 21» (або G3M2). Окрім значно потужніших двигунів, ця модифікація мала дещо збільшені паливні баки і змінену верхню стрілецьку башту. Останні серійні варіанти G3M2 оснащувались двигунами Mitsubishi Kinsei 45.

Досвід використання G3M2 в Китаї продемонстрував недостатність захисного озброєння літака (через велику дальність дії бомбардувальника не існувало винищувачів, здатних прикривати G3M). Спроби розмістити більше захисного озброєння у вузькому фюзеляжі успіху не принесли, і було сформульоване технічне завдання «12-Сі» на розробку нового бомбардувальника, якому було присвоєне позначення G4M.

Проте конструкторське бюро не мало змоги одночасно вести два проекти, тому було вирішено модернізувати G3M2. На літак була встановлена башта з 20-мм гарматою «Тип 99», а нижня башта, яка створювала великий аеродинамічний опір, була замінена двома блістерами з 7,7-мм кулеметами. Випробування пройшли успішно, і починаючи з 399-го екземпляра, літак випускався у варіанті «Морський бомбардувальник наземного базування Тип 96 Модель 22». Окрім змін в озброєнні, модифікація отримала автопілот.

Поки командування флоту вирішувало, як використовувати G4M - як винищувач чи бомбардувальник, фірма Mitsubishi продовжувала випускати G3M2. Але після невдачі з G6M та запуском у виробництво G4M фірма Mitsubishi отримала вказівку передати виробництво G3M2 на фірму Nakajima. Випустивши у лютому 1941 року свій останній G3M2, Mitsubishi зосередилась на новому літаку.

Фірма Nakajima випускала G3M2 протягом декількох місяців, після чого випустила нову модифікацію G3M3. Цей варіант, який отримав позначення «Морський бомбардувальник наземного базування Тип 96 Модель 23» (або G3M3), був оснащений двигунами Mitsubishi Kinsei 51 потужністю 1 300 к.с. та мав паливні баки збільшеної ємності. Фірма Nakajima випускала G3M до лютого 1943 року. В останні роки війни G3M використовувались, як буксири для планерів, а також для навчання і розвідки. В останньому варіанті на літак встановлювався радар.

В 1937 році декілька застарілих G3M1 були переобладнані в транспортний варіант, який отримав позначення G3M1d або G3M-L. Окрім функціональних змін, на цих літаки двигуни були замінені на Kinsei 45. З 1938 року G3M2 теж почали переоблануватись в пасажирські для авіакомпанії «Велика Японія», а також в рекордні літаки.

На арсеналі флоту в Йокосуці G3M1 та G3M2 перебудовувались в транспортні та пасажирські літаки Yokosuka L3Y (L3Y1 та L3Y2 відповідно).[1]

Всього було випущено 1 048 літаків G3M усіх модифікацій.

Тактико-технічні характеристики[ред. | ред. код]

G3M Type 96 Attack Bomber Nell G3M-8s.jpg

Технічні характеристики[ред. | ред. код]

Ka-15
(1-ий прототип)
G3M1 G3M2
«Модель 22»
G3M3
Екіпаж 5 осіб 5 осіб 7 осіб 7 осіб
Довжина 16,45 м 16,45 м 16,45 м 16,45 м
Висота 3,68 м 3,68 м 3,68 м 3,68 м
Розмах крил 25 м 25 м 25 м 25 м
Площа крил 75 м² 75 м² 75 м² 75 м²
Маса пустого 4 400 кг 4 770 кг 4 965 кг 5 243 кг
Маса спорядженого 7 250 кг 7 642 кг 8 000 кг 8 000 кг
Навантаження на крило 96.7 кг/м² 101.9 кг/м² 106.7 кг/м² 106.7 кг/м²
Двигуни 2 × Hiro Type 91 2 × Mitsubishi Kinsei 3 2 × Mitsubishi Kinsei 45 2 × Mitsubishi Kinsei 51
Потужність 2 × 750 к. с. 2 × 910 к. с. 2 × 1 075 к. с. 2 × 1 200 к. с.
Питома потужність 4.8 кг/к.с. 3.6 кг/к.с. 3.7 кг/к.с. 3.1 кг/к.с.
Максимальна швидкість 315 км/г
(на висоті 1500 м)
350 км/г
(на висоті 2000 м)
375 км/г
(на висоті 4180 м)
415 км/г
(на висоті 5900 м)
Крейсерська швидкість - - 280 км/г 295 км/г
Операційна дальність - - 4 400 км 6 230 км
Практична стеля - 7 480 м 9 130 м 10 280 м
Час набору висоти 3000 м за 9 хв. 40 с. 3000 м за 9 хв. 47 с. 3000 м за 8 хв. 19 с. 3000 м за 5 хв. 29 с.

Озброєння[ред. | ред. код]

G3M в польоті. Помітно чотири ряди бомб на зовнішній підвісці.
  • G3M1, G3M2 «модель 21»:
  • G3M2 «модель 22», G3M3:
    • Гарматне: 1 × 20-мм гармата «Тип 99»
    • Кулеметне: 3 × 7,7-мм кулемети «Тип 92»
  • Бомбове навантаження:

Модифікації[ред. | ред. код]

  • Ka-15 — прототип з двигунами Hiro Type 91 (750 к.с.), Mitsubishi Kinsei 2 (830 к.с.), і Mitsubishi Kinsei 3 (910 к.с.) та різними варіантами засклення (21 екз.)
  • G3M1a/c — прототипи з двигунами Hiro Type 91 або Mitsubishi Kinsei та заскленою носовою частиною
  • G3M1 Модель 11 — перший серійний варіант (34 екз.)
    • G3M1-L — транспортний варіант; конвертація G3M1
  • G3M2 Модель 21 — серійний варіант з двигунами Mitsubishi Kinsei 41
    • G3M2-K — навчальний варіант
  • G3M2 Модель 22 — варіант з 20-мм гарматою та кулеметами в блістерах (238 екз.)
    • G3M2-Kai — розвідувальний варіант
  • G3M3 Модель 23 — варіант з потужнішими двигунами на збільшеною ємністю паливних баків
  • L3Y1 Модель 11 — транспортний варіант, конвертація G3M1
  • L3Y2 Модель 12 — транспортний варіант, конвертація G3M2

Історія використання[ред. | ред. код]

Війна в Китаї[ред. | ред. код]

G3M над Чунціном

Літаки G3M почали надходити у бойові частини влітку 1937 року. З початком японсько-китайської війни вони стали залучатись до бойових дій. 14 серпня G3M авіазагону Каноя, злетіли з аеродромів на Тайвані та подолавши більше 600 км, завдали удару по Ханчжоу, але втратили 6 з 18 літаків. 15 серпня літаки злетіли з аеродрому в Омурі на острові Кюсю, пролетіли над Східнокитайським морем та завдали ударів по Шанхаю та Нанкіну - тогочасній столиці Китаю. Японська преса назвала цю операцію «Трансокеанським бомбардуванням», що спричинило сенсацію у світі. Проте втрати літаків з непротектованими паливними баками та недостатнім захисним озброєнням були досить значні і незабаром ці трансокеанські бомбардування припинились, що спричинило зупинку японського наступу на Шанхай. Тільки з появою винищувачів Mitsubishi A5M, які прикривали японські бомбардувальники, вдалось переломити ситуацію. Перевага японців у повітрі стала повною.[1]

12 грудня 1937 року японські літаки, в тому числі G3M, потопили американський канонерський човен «Панай» (англ. Panay), який евакуював з Нанкіну працівників посольства США. Проте дипломатичними заходами конфлікт вдалось владнати.

Після падіння Нанкіна у 1938 році літаки G3M розпочали рейди вглиб китайської території. Але китайська авіація була підсилена поставками з Радянського Союзу нових літаків І-16. Японські ж винищувачі не мали змогу прикривати бомбардувальники на такій дальності, внаслідок чого японські втрати знову зросли. Японці почали оснащувати винищувачі A5M підвісними паливними баками, що дало змогу, хоча й на межі дальності польоту, прикривати бомбардувальники та частково зменшити втрати.

Влітку 1938 року японці розпочали бомбардування Кантону, що призводило до численних жертв серед мирного населення. 21 жовтня був захоплений Кантон, 25 жовтня - Ханькоу. Проте Чан Кайші переніс столицю далі на схід, в Чунцін. Бомбардувальники G3M з початку 1939 року розпочали бомбардування нової столиці, знову діючи на межі дальності без супроводу винищувачів.

У 1940 році, коли відновився наступ на Чунцін, до бомбардувань стали залучати нові літаки Mitsubishi G4M у супроводі нових винищувачів Mitsubishi A6M. Ближче до кінця року більшість частин, на озброєнні яких були G3M, були виведені в Японію для переформування.

Підготовка до війни на Тихому океані[ред. | ред. код]

Розуміючи неминучість війни, командування ВПС флоту вивело більшу частину бомбардувальників з Китаю для перепідготовки, розміщуючи бойові частини в Індокитаї, Японії та Тайвані. Крім того, були випущені спеціальні модифікації літака G3M.

Декілька пошкоджених літаків G3M2 були відремонтовані та модифіковані як навчальні G3M3-K. Ці літаки надійшли до частин підвищеної підготовки льотчиків та використовувались до кінця 1943 року.

На базі модифікації G3M2 Модель 22 був розроблений розвідувальний літак G3M2-Kai. На місці бомбардира розміщувалась 50-см автоматична фотокамера з ширококутним об'єктивом. Стеля літака становила 9 000 м, таким чином вн був практично недосяжним для винищувачів. З квітня 1941 року ці літаки, які пофарбовані у сірий колір без розпізнавальних знаків, діючи з аеродромів Палау, Трука, Хайнаню та Формози, розпочали аерофотозйомки Філіппін, французького Індокитаю, Рабаула, Гуаму, Нової Британії. Ці розвідувальні літаки жодного разу не були перехоплені, але двічі були виявлені за допомогою радарів.

Війна на Тихому океані[ред. | ред. код]

Літаки G3M в польоті

Бомбардувальники G3M взяли участь у війні на Тихому океані з першого ж дня. На момент початку війни в передових загонах налічувалось 204 G3M2/3, ще 44 були на озброєнні в тилових частинах. 7 грудня 1941 року вони завдали ударів по американських аеродромах та базах на Філіппінах, острову Вейк (знищивши більшість з розміщених на ньому винищувачів F4F-3), Таїланду, Гуаму, Гонконгу та Сінгапуру.

10 серпня 1941 року 60 бомбардувальників G3M та 26 G4M здобули свою найяскравішу перемогу - потопили біля Куантана британські лінкор «Prince of Wales» та лінійний крейсер «Repulse». Ця атака була навіть приголомшливішою, ніж напад на Перл-Гарбор, оскільки вперше потужні кораблі, які рухались та оборонялись, були потоплені авіацією у відкритому морі, а не у тісній гавані, де вони були заскочені зненацька та не могли маневрувати.[1]

Надалі G3M брали участь в захопленні голландської Ост-Індії та Сінгапура. У лютому 1942 року літаки G3M прибули на захоплений японцями Рабаул. Вони взяли активну участь у битві в Кораловому морі, атакуючи американські кораблі.

Літаки G3M, які розміщувались на території Японії, мали задачу обороняти метрополію. 18 квітня 1942 року 29 бомбардувальників вилетіли на перехоплення американського авіаносного з'єднання, яке рухалось у напрямку Японії. Але японські літаки не змогли знайти американські кораблі та повернулись на свої аеродроми у другій половині дня. Через годину розпочався перший американський наліт на Японію.

З осені 1942 року G3M, розміщені на Рабаулі та Тиморі, брали участь в битві за Гуадалканал, де зазнали серйозних втрат.

З початку 1943 року G3M, які були слабо захищеними та зазнавали значних втрат, вже були застарілими і не відповідали поточним вимогам. Тому поступово почали виводитись з бойових частин першої лінії. Вони використовувались як транспортні та навчальні літаки.

У зв'язку з активізацією діяльності американських підводних човнів були створені спеціальні патрульні та протичовнові частини, озброєні літаками G3M2 та G3M3. Ці літаки були оснащені локаторами та магнітними детекторами. Вони розташовувались на Суматрі, Окінаві, в Сінгапурі, Сайгоні, Манілі та на аеродромах Китаю, і прикривали стратегічні японські комунікації між Сінгапуром та метрополією. За японськими даними, було потоплено близько 20 підводних човнів.

Із погіршенням військово-стратегічного становища G3M знову почали залучатись до бойових дій. Вони брали активну участь в обороні Філіппін.

Наприкінці війни G3M залучались до атак камікадзе.

Післявоєнне використання[ред. | ред. код]

Після закінчення Другої світової війни декілька захоплених літаків G3M використовувались індонезійськими повстанцями проти голландських військ, а також ВПС Китаю.

Цивільне використання[ред. | ред. код]

Літаки G3M, зважаючи на їх вантажопідйомність та дальність польоту, перероблялись у пасажирські літаки. На їх базі були розроблені літаки Yokosuka L3Y. Вони використовувались на авіалініях компанії «Велика Японія».

Також ці літаки залучались до здійснення рекордних польотів. Найзнаменитішим став навколосвітній переліт літака з бортовим номером J-BACI, який у серпні-вересні 1939 року за 194 польотні години пролетів 52 860 км.

Оператори[ред. | ред. код]

G3M авіазагону Кісаразу над мавзолеєм Сунь Ятсена. Нанкін, 1938.
Японія Японська імперія[1]
  • Авіація імперського флоту Японії
    • Авіазагін Чітосе
    • Авіазагін Ґензан
    • Авіазагін Каноя
    • Авіазагін Кісаразу
    • Авіазагін Мацушіма
    • Авіазагін Міхоро
    • Авіазагін Місава
    • Авіазагін Омінато
    • Авіазагін Такао
    • 762-ий авіазагін
    • 1001-ий авіазагін
Flag of the People's Republic of China.svg КНР
Індонезія Індонезія

Характеристика проекту[ред. | ред. код]

До початку 1930-х років японська авіаційна промисловість в основному копіювала західні літаки. Розробка G3M продемонструвала новий рівень японського літакобудування - це була власна розробка, яка за деякими параметрами переважала світовий рівень.

Літак, початково розроблений для ударів по ворожих кораблях, виявився непоганим стратегічним бомбардувальником. Він мав достатньо сильне та ефективне захисне озброєння і велику дальність польоту, необхідну для дій над океанськими просторами. Але за це довелось пожертвувати бомбовим навантаженням, яке не перевищувало аналогічний показник одномоторних літаків.

У популярній культурі[ред. | ред. код]

Літаки G3M були показані у аніме-фільмі cтудії Джіблі «Здійнявся вітер».

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • О. Дорошкевич Самолеты Японии второй мировой войны.-Минск, Харвест, 2004
  • Козырев М., Козырев В. Авиация стран Оси во Второй мировой войне. - М.: ЗАО Центрполиграф, 2010.-431 с. ISBN 978-5-9524-4896-4
  • Серия: История авиационной техники. Авиация Японии во Второй мировой войне. Часть вторая: Каваниси-Мицубиси. - Издательский отдел ЦАГИ, 1996
  • М. Шарп. Самолеты Второй Мировой/М. АСТ, 2000-352 с. ISBN 5-17-002174-7
  • Tadeusz Januszewski, Krzysztof Zalewski. Japońskie samoloty marynarki 1912-1945 ISBN 83-86776-50-1
  • Francillon, Rene (1970). Japanese Aircraft of the Pacific War. TBS The Book Service Ltd. с. 583pp. ISBN 978-0370000336.  (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Mitsubishi G3M

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Francillon, 1970, с. 350-357