Mitsukurina owstoni
| Акула-гоблін | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
| Mitsukurina owstoni Jordan, 1898 |
||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||
| Odontaspis nasutus Bragança, 1904 Scapanorhynchus dofleini Engelhardt, 1912 Scapanorhynchus jordani Hussakof, 1909, Scapanorhynchus owstoni White, 1937 |
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
Mitsukurina owstoni — єдиний представник монотипичного роду Mistukurina родини Скапаноринхові акули. Можливі назви українською мовою — «акула-гоблін»[1], «акула-домовик», «скапаринх», «акула-носоріг», проте вони не підтверджені авторитетними джерелами. Відома із середнього еоцену (45-37 млн років тому). Вимерлими родами даної родини є Anomotodon, Protoscapanorhynchus, Pseudoscapanorhynchus, Scapanorhynchus, Woellsteinia.
Опис[ред. • ред. код]
Досягає довжини 3,8 м і ваги 210 кг, проте траплялися особини до 6 кг. Спостерігається статевий диморфізм: самиці більші за самців. Свою назву отримала за химерну зовнішність: морда цієї акули закінчується довгим дзьобоподібним виростом (у старих акул він менший), а довгі щелепи рухливі, здатні висуватися назовні. Передні зуби — довгі і гострі, а задні — пристосовані для роздавлювання раковин. на верхній щелепі є 35-53 рядків зубів, а на нижній — 31-62. Виріст на носі містить велику кількість електрочутливих клітин і допомагає акулі знаходити здобич в глибоководній темряві. Очі маленькі без мигальної мембрани. Бризгальця знаходяться позаду очей. тулуб доволі стрункий та м'язистий. Печінка дуже велика — сягає 25 % ваги тіла (як і у деяких інших видів акул, вона замінює плавальний міхур). Плавці мають незвичайну для акул закруглену форму. Анальний плавець і черевні плавці добре розвинені і перевищують розмірами спинний плавець.
Забарвлення також незвичайне: близьке до рожевого, рожево-біле (шкіра напівпрозора, і кровоносні судини просвічують крізь неї). Плавці мають блакитнуватий колір.
Спосіб життя[ред. • ред. код]
Біологія цієї акула слабко вивчена. Досліджено лише 45 особин. Мешкає на глибині від 200 до 1400 м. Живиться донною костистою рибою, головоногими молюсками, ракоподібними. Акула-домовик ловить здобич, висуваючи щелепи і втягуючи в пащу воду разом із здобиччю.
Це яйцеживородна акула. Статева зрілість у самців настає при розмірі у 2,6 м. При цьому для акули характерний внутрішньоматочний канібалізм — більш сильні дитинчата ще до народження з'їдають слабких, і в підсумку на світ з'являється дуже невелика кількість акулят, проте великих (до 82 см) і добре підготовлених до життя.
Розповсюдження[ред. • ред. код]
Зустрічається в теплих і помірних водах всіх океанів. В Атлантиці: від Мексиканської затоки, північної частини південної Америки до островів Зеленого мису, Сенегалу та Мадейри. Трапляється також біля Піренейського півострова, втім не заходить до Середземного моря. В Індійському океані: від південної Африки до Перської затоки та Індії й Шрі-Ланки. У Тихому океані: від Японії (на заході) й Каліфорнії (на сході) до Австралії та Нової Зеландії.
Примітки[ред. • ред. код]
Джерела[ред. • ред. код]
- Ebert, D.A. (2003). Sharks, Rays, and Chimaeras of California. University of California Press. pp. 96-97. ISBN 0-520-22265-2.
- Kurt Fiedler: Lehrbuch der Speziellen Zoologie, Band II, Teil 2: Fische. Gustav Fischer Verlag Jena, 1991, ISBN 3-334-00339-6
