Mos maiorum
Мос майорум (лат. mos maiorum «звичай предків») це неписаний, але обов'язковий кодекс, який регулював життя на території його поширення. Фундаментальне поняття в римській культурі, що означає довгу традицію соціальних норм та правил поведінки римлян. Це вважається основним прикладом римського традиціоналізму.
Mos з латинської як звичай, мораль, традиція. Етимологія якого походить з індоєвропейського корня meh — встановлювати норму[1]
Maiorum з латинської як предок.[2]
Термін mos maiorum не виник в один момент, це було результатом довгих історичних та соціальних процесів. А саме, усвідомлення римлянами ваги прикладів їх попередників — предків.[3]
В архаїчному Римі не існувало письмових законів, все передавалося усно, усними звичаями.[4] В них входили релігійні обряди, сімейні ролі, обов'язки громад. Тоді ці звичаї не мали назви, пізніше вже закріпилось як mos, і після як mos maiorum.
У 5 ст. до н.е. римляни вперше кодифікували закони в Законах Дванадцяти таблиць. Але навіть тоді значна частина норм спиралася на ці традиції.
Термін починає з'являтися в письмових джерелах приблизно з 3 ст. до н. е., коли Рим уже імперська держава. Тоді суспільство переживало кризу ідентичності та зіткнення з елліністичним впливом. Повернення до традиції предків було на часі. Тому як відповідь на кризи, з'являється успадкований та вже устаткований термін mos maiorum.[5]
Цицерон перший, хто почав широко вживати цей термін у політичному контексті.
« Mos maiorum — це те, що не було записано, але чого дотримувалися великі люди до нас». — Цицерон, De Re Publica[6]
Вже в Імперський період термін стає частиною державної ідеології. Як Октавіан Август, який обгрунтував свою владу та видав закони про мораль (lex lulia)[7], які посилалися на mos maiorum. Також в епоху Траяна, Адріана та Марка Аврелія термін вкорінився як еталон поведінки.[8]
Проте після остаточного розпаду Західної Римської імперії в 476 році нашої ери та піднесення різних варварських королівств, старі римські звичаї були або витіснені, або поєднані з традиціями германської еліти та наступними цінностями майбутніх систем.
- Фідес
Латинською слово fides, що означає віру, чесність та вірність. Тобто це моральне зобов'язання дотримуватись цього слова, це було важливим при усних договорах, коли не було як письмово засвідчити.[9]
Fides було дуже важливим. Поняття уособлювала богиня Фідес та її храм, який розташовувався на Капітолійському пагорбі.
- П'єтас
Від латинського pius — відданість, побожність. Це було моральне почуття відданості до головних 3 стовпів: боги, батьки (особливо батько paterfamilias), держава.[10] Пієтас також культивувався як богиня та мав храм.
- Релігія та культи
Від латинського religare, означає зв'язувати, тобто зв'язок між людиною та богами. Охайне поводження з ними та старанне виконання практик.
- Дисципліна
Від латинського discere — вчитись. Римське суспільство мало військовий характер, тому дисципліна була надважливою.
- Гравітас та констанція
Від латинського gravis — серйозний, важкий. Від constare — залишатися незмінним, стійким. Тобто це стоїчна філософія римлян як бути сталим у важких ситуаціях та як у вирі почуттів залишатися незмінним. Це була важлива якість для кожного римлянина.
- Віртус
Від латинського vir — людина. Слово virtus означало ідеал чоловіка, яким він має бути, щоб бути шанованим та гідним, незалежно від статусу та багатства.
- Гідність та влада
Dignitas, від латинського dignus — гідний. Dignitas означало гідність, честь та повагу. Auctoritas це престиж та повага в Римі. Це заключне, оскільки римлян, який має попередні цінності, може заслужити гідність, яку він накопичує. А після владу — вплив, яку він отримує.[11]
- Karl-J. Hölkeskamp, Reconstructing the Roman Republic: An Ancient Political Culture and Modern Research (Princeton University Press, 2010), p. 17
- Tradition and Power in The Roman Republic, Sven Betjes, Olivier Hekster and Erika Mander
- The Oxford Classical Dictionary, Fourth edition by Simon Hornblower, Antony Spawforth and Esther Eidinow
- Dictionary of Roman Religion, Adkins, L. & Adkins, R. (Oxford University Press, 2000)
- Augustan Culture: An Interpretive Introduction (Princeton University Press 1996)
- The Constituition of the Roman Republic, Lintott, Andrew (Oxford University Press, 1999)
- De Re Publica, Cicero
- Res Gestae Divi Augusti, Octavian Augustus
- Plutarch, Lives
- Segal, Erich. 1976. «O tempora, o mos maiorum.» In The Conflict of Generations in Ancient Greece and Rome, Edited by Bertman, Stephen S., 135—142. Amsterdam: Grüne
- ↑ global.oup.com https://global.oup.com/academic/product/the-oxford-classical-dictionary-9780199545568?cc=ua&lang=en&. Процитовано 17 травня 2025.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ global.oup.com https://global.oup.com/academic/product/the-oxford-classical-dictionary-9780199545568?cc=ua&lang=en&. Процитовано 17 травня 2025.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ Lewis, Charlton T. (1879). A Latin Dictionary Lewis And Short.
- ↑ Internet Archive, Tim (1995). The beginnings of Rome : Italy and Rome from the Bronze Age to the Punic Wars (c. 1000-264 BC). London ; New York : Routledge. ISBN 978-1-136-75496-8.
- ↑ Flower, Harriet I. (2010). Roman Republics. Princeton University Press. ISBN 978-0-691-15258-5.
- ↑ Internet Archive, Marcus Tullius (1928). De re publica, De legibus. Cambridge, Mass., Harvard University Press; London, Heinemann. ISBN 978-0-674-99235-1.
- ↑ Internet Archive, Karl (1996). Augustan culture : an interpretive introduction. Princeton : Princeton University Press. ISBN 978-0-691-04435-4.
- ↑ Internet Archive (2012). The Romans : from village to empire. New York : Oxford University Press. ISBN 978-0-19-973057-5.
- ↑ Religions of Rome Volume 1. Cambridge University Press & Assessment (англ.). Процитовано 22 травня 2025.
- ↑ The Family in ancient Rome : new perspectives | WorldCat.org. search.worldcat.org (англ.). Процитовано 22 травня 2025.
- ↑ Internet Archive, Lesley (2000). Dictionary of Roman religion. New York : Oxford University Press. ISBN 978-0-19-514233-4.