Opus Dei

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Opus Dei
Діло Боже
Opus Dei cross.svg
Печать Прелатури Святого Хреста і Опус Деі
Засновано 2 жовтня 1928 р.
Тип Персональна прелатура
Мета Поширення універсального заклику до святості у звичайному житті
Штаб-квартира Chiesa di Santa Maria della Pace ai Parioli, Viale Bruno Buozzi, 73, 00197, Рим, Італія
Координати 41°55′18″ пн. ш. 12°29′02″ сх. д. / 41.921778° пн. ш. 12.484056° сх. д. / 41.921778; 12.484056Координати: 41°55′18″ пн. ш. 12°29′02″ сх. д. / 41.921778° пн. ш. 12.484056° сх. д. / 41.921778; 12.484056
Місце діяльності світовий
Членство 92 667[1];
священиків — 2109 (у 2016 р.)[1]
Офіційні мови іспанська, італійська, латинська
Прелат Фернандо Окаріс Бранья
Генеральний вікарій Маріано Фазіо
Материнські організації Католицька церква
Веб-сайт opusdei.org

CMNS: Opus Dei на Вікісховищі

Опус Деі, Діло Боже (лат. Opus Dei, Praelatura Sanctae Crucis et Operis Dei, повна назва Прелатура Святого хреста і Діло Боже) — світська католицька організація консервативного спрямування. Є інститутом Римо-Католицької Церкви, яка навчає, що кожну людину покликано до святості, а звичайне життя — це шлях до святості[2][3]. Більшість її членів — миряни, зі світськими священиками під управлінням прелату, обраного окремими членами й призначеного Папою[4]. «Opus Dei» латинською означає «Діло Бога»; отже, організація часто згадуються членами та прихильниками як «Робота»[5][6].

Організація була заснована в м. Мадриді 2 жовтня 1928 року іспанським священиком Хосе Марія Ескріва й одержала папське благословення від Пія XII[7] в 1950 році[8]. В 1982 р. лат. Opus Dei стала персональною прелатурою[en][9][7].

На момент 2016 р. налічувалося 94776 членів Прелатури: 92 667 мирян і 2099 священиків (94 776)[10]. Ці цифри не включають єпархіальних священиків священичого товариства Святого Хреста «Opus Dei», які за підрахунками склали 2000 у 2005 р.[11]. Члени входять у понад 90 країн[12]. Близько 70 % членів «Opus Dei» проживають у своїх приватних будинках, провідні традиційні сім'ї католиків живуть світською кар'єрою[13][14], а інші 30 % — у целібаті, з яких більшість проживає в центрах «Opus Dei». Окрім власної благодійності та соціальної праці, учасники «Opus Dei» організовують тренінги з католицької духовності, що застосовуються до повсякденного життя; члени залучені до роботи університетів, шкіл, видавництв, лікарень, а також технічних і сільськогосподарських навчальних центрів.

Доктрина[ред.ред. код]

Центральний офіс «Opus Dei» у м. Римі

Opus Dei — це організація Католицької Церкви. Поділяє вчення Католицької Церкви[15].

Опус Деі підкреслює деякі аспекти католицької доктрини. Центральною рисою її теології є спрямованість на життя звичайних католиків, які не є священиками чи ченцями[16][17][18]. Опус Деі підкреслює «загальний заклик до святості»: віра в те, що кожна людина має прагнути бути святим згідно з заповіддю Ісуса «Любити Бога всім своїм серцем» (Матвія 22:37) і «Будьте досконалі, як ваш небесний Отць». (Матвія 5:48). Також вчить, що святість знаходиться в межах досяжності кожного, а не лише у кількох особливих осіб, з огляду на вчення Ісуса про те, що його вимоги є «легкими», оскільки забезпечена Його божественною допомогою (Матвій 11:28-30)[19][20].

У Opus Dei немає ченців або черниць, і лише меншість її членів є священиками[21]. Opus Dei підкреслює об'єднання духовного життя з професійним, соціальним та сімейним життям. Члени Opus Dei ведуть звичайне життя в традиційних сім'ях та мають світську кар'єру[22] і прагнуть «освятити звичайне життя». Дійсно, Папа Іван Павло II назвав Ескріву «святим звичайного життя»[23].

Наголошує на важливості праці та професійної компетентності[24][25]. Хоча деякі релігійні інститути заохочують своїх членів відійти від матеріального світу, Опус Деі закликає своїх членів і всіх католиків «знайти Бога в повсякденному житті» і виконувати свою роботу добре як службу суспільству та гідну пропозицію Богові[26][27]. Опус Деі вчить, що робота не лише сприяє соціальному прогресу, а й є «шляхом до святості»[28][29], а його засновник порадив людям: «Освятити свою роботу, освятити себе своєю працею, освятити інших через свою роботу»[30].

Біблійні корені цієї католицької доктрини, за словами засновника, містяться у фразі «Бог створив людину для праці» (Буття 2:15) і було довге життя Ісуса як звичайного теслі у маленькому містечку[31]. Засновник наголосив на обов'язку християн слідувати за прикладом Христа, що вказує на євангельську думку Ісуса «зробити все добре» (Мк. 7:37)[32].

Основою християнського життя, підкреслював Ескріва, є думка, що християни є дітьми Божими, ототоженими з життям і місією Христа. Іншими основними рисами Opus Dei (згідно з їх офіційною літературою) є: свобода, повага до вибору та особиста відповідальність; і благодійність, любов Божа насамперед і любов до інших[22].

Далі, Ескріва розумів «загальний заклик до святості», і що є два виміри, суб'єктивний та об'єктивний, згідно з Фернандо Окарісом, католицьким богословом і Прелатом в Opus Dei з 2017 року. Коли кожна людина може стати святою, незалежно від його місця в суспільстві. Мета — це те, що Ескріва називав християнським матеріалізмом: все творіння, навіть найбільш матеріальна, є місцем зустрічі з Богом і веде до з'єднання з Ним[11].

Членство[ред.ред. код]

Країни, в яких «Opus Dei» діяло у 1928—2009 роках
  • у 2010 році — бл. 90 000[33]
  • у 2016 р. — 92 667[1]

Хронологія початку діяльності в країнах світу[ред.ред. код]

  • 1945 — Португалія;
  • 1946 — Італія, Велика Британія;
  • 1947 — Франція, Ірландія;
  • 1949 — Мексика, США;
  • 1950 — Чилі, Аргентина;
  • 1951 — Колумбія, Венесуела;
  • 1952 — Німеччина;
  • 1953 — Гватемала, Перу;
  • 1954 — Еквадор;
  • 1956 — Уругвай, Швейцарія;
  • 1957 — Бразилія, Австрія, Канада;
  • 1958 — Японія, Кенія, Сальвадор;
  • 1959 — Голандія, Коста-Рика;
  • 1962 — Парагвай;
  • 1963 — Австралія;
  • 1964 — Філіппіни;
  • 1965 — Бельгія, Нігерія;
  • 1969 — Пуерто-Рико;
  • 1978 — Болівія;
  • 1980 — Заїр (Демократична Республіка Конго), Кот-д'Івуар, Гондурас;
  • 1981 — Гонконг;
  • 1982 — Сингапур, Тринідад-і-Тобаго;
  • 1984 — Швеція;
  • 1985 — Тайвань;
  • 1987 — Фінляндія;
  • 1988 — Камерун, Домініканська Республіка;
  • 1989 — Макао, Нова Зеландія, Польща;
  • 1990 — Угорщина, Чехія;
  • 1992 — Нікарагуа;
  • 1993 — Індія, Ізраїль;
  • 1994 — Литва;
  • 1996 — Естонія, Уганда, Панама, Словаччина, Ліван;
  • 1997 — Казахстан;
  • 1998 — Південно-Африканська Республіка;
  • 2003 — Словенія, Хорватія;
  • 2004 — Латвія;
  • 2007 — Росія;
  • 2009 — Румунія, Південна Корея, Індонезія[34]
  • 2011 — Шрі-Ланка[35]

Відомі керівники[ред.ред. код]

Ім'я Титул Період
1 Святий Хосемарія Ескріва де Балаґер Засновник «Опус Деі» 2 жовтня 1928 — 26 червня 1975
2 Блаженний Альваро дель Портільо[it] 1º Наступник святого Хосемарія

Єпископ прелат «Опус Деі»

15 вересня 1975 — 23 березня 1994
3 Монсеньор Хавьєр Ечєварія Родрігес[it] 2º Наступник святого Хосемарія

Єпископ прелат «Опус Деі»

20 квітня 1994 — 12 грудня 2016
4 Монсеньор Фернандо Окаріс Бранья[es] 3º Наступник святого Хосемарія

Прелат «Опус Деі»

23 січня 2017 — до нині

Відомі члени[ред.ред. код]

Структура[ред.ред. код]

  • Священиче Товариство Святого Хреста (клірики);
  • Партнери вірні «Опус Деі»;
  • Асистенти (жіноче відділення[en]);
  • Співпрацівники «Опус Деі» (можуть бути і не християнами)[36].

Навчальні заклади[ред.ред. код]

Храми[ред.ред. код]

Практики[ред.ред. код]

Металевий ланцюг з вістрями для власяниці

«Опус Деі» вважається бастіоном консерватизму та так званого інтегралізму в Католицькій Церкві. Він відкидає надмірно ліберальне неправильне тлумачення Другого Ватиканського Собору, і дуже рішуче заохочує дотримання принципів суворого християнського життя. Великий акцент робиться на аскетизмі (дотримання посту), на подружній вірності та практиці регулярних молитов; священики й ченці повинні одягатися як належить їм[37].

Засіб для самобичування

У практиці «Opus Dei» так званого «умертвіння тіла» (умертвіння) використовують власяницю з металевим ланцюжком, що має гострі краї «викликаючі дискомфорт», щоб допомогти цим упокорити егоїзм і зміцнити любов до Бога та ближніх[38]. Як правило такий металевий ланцюг використовується щоби навчитися контролювати біль й упокорення; для чого також може використовуватися самобичування, виконання епітимії (див. ілюстрацію).

Критика[ред.ред. код]

До критиків Opus Dei увійшов Маріа дель Кармен Тапіа, колишній член, який вже багато років був високопоставленим офіцером Opus Dei[39], ліберальний католицький богослов як напр. о. Джеймс Мартін, письменник і редактор єзуїтів та прихильник «теології визволення» як напр. журналістка Пенні Лерну і Майкл Уолш письменник з релігійних питань та колишній єзуїт[40][41].

Критики стверджують, що «Opus Dei» є «надзвичайно закритою» організацією — наприклад, члени загалом не розголошують публічно інформацію про свою приналежність до «Opus Dei». Крім того, згідно конституції 1950 року, членам було чітко заборонено розкривати себе без дозволу їх начальства[42]. Ця практика призвела до численних спекуляцій щодо того, хто може бути членом[42]. З-за своєї секретності, журнал «Єзуїтська Америка» називав цю організацію «найбільш суперечлива група сьогодні в Католицькій Церкві»[43].

«Опус Деі» звинувачували в оманливих та агресивних методах набору персоналу[43], вплив на потенційних учасників з інтенсивною увагою (застосування «любовного бомбардування[en]»)[44][45] та наказування чисельним особам формувати дружні стосунки, відвідувати соціальні збори безпосередньо для рекрутингу[46].

Критики стверджують, що «Opus Dei» підтримує надзвичайно високий ступінь контролю над своїми членами, наприклад, колишні правила вимагали від численних членів подавати свою вхідну та вихідну пошту своїм начальникам для перевірки, і членам забороняється читати певні книги без дозволу своїх начальників[44]. Критики стверджують, що «Opus Dei» тисне на членів з метою розірвання контактів з тими, хто не є членами, включаючи їх сім'ї[44]. Консультант з виїзду Девід Кларк описав «Opus Dei» як «дуже культову» організацію[44].

Критики стверджують, що Ескріва та ним створена організація підтримали радикальні праві уряди, такі, як Франко, Августо Піночета і Альберто Фухіморі в 1990-х роках[47]. Відомі члени «Opus Dei» в партіях виступали проти урядів. Крім того, серед членів «Opus Dei» були також шахраї, такі як Антоніо Фонтан[en]. Є також твердження, що Ескріва вислював симпатію до Адольфа Гітлера[48][49]. Один із колишніх священиків Opus Dei Володимир Фельзман став критиком «Opus Dei», і казав що Ескріва одного разу зауважив, що Гітлер «погано ставився до світу», і він також заявив, що «Гітлер не міг бути такою поганою людиною», не міг вбити шість мільйонів [євреїв]"[50][51][52].

«Опус Деі» також звинувачували в елітизмі[en] через націлювання на «інтелектуальну еліту, на заможних та на соціально видатних»[53].

Членами Opus Dei є католиками, і Opus Dei піддавався критиці, яка була спрямована на католицизм взагалі. Наприклад, позиція «Опус Деі» полягає в тому, «щоб протидіяти сексуальним свободам та сприяти консервативній моралі», — йдеться у звіті про розслідування, зроблене адвокатською групою «Католики за вибір[en]»[54]. У доповіді також наведено дослідження соціолога Марко Бургоса про те, що втручання «Опус Деі» в програми сексуального розвитку в Гондурасі суперечать католицькій вірі[55].

Після проведення критичного дослідження щодо Opus Dei журналіст Джон Л. Ален, прийшов до висновку, що «Opus Dei» (1) повинен бути більш прозорою організацією, (2) має співпрацювати з членами релігійних інститутів і (3) заохотити своїх членів винести на публіку свою критику цієї інституції[11].

Цікаві факти[ред.ред. код]

Opus Dei опинилася в центрі уваги після публікації роману Дена Брауна «Код да Вінчі», в якому товариство зображене, як організація маніяків-убивць.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Dati 2016
  2. Pope John Paul II. Apostolic Constitution Ut Sit, Establishing Opus Dei as the first Personal Prelature of the Catholic Church. Процитовано 2006-11-27. 
  3. Address of John Paul II in Praise of St. Josemaría, Founder of Opus Dei. Процитовано 2007-06-08. 
  4. Upon whom does the prelate of Opus Dei depend? Who appoints him? Opus Dei website.
  5. Decoding secret world of Opus Dei. BBC News. 2005-09-16. Процитовано 2006-11-27. 
  6. Bill Tammeus (2005-10-19). Bishop confirms connection to group. Kansas City Star. 
  7. а б Peter Berglar (1994). Opus Dei: Life and Works of its Founder. EWTN. Scepter. Процитовано 2008-03-29. 
  8. Історія Opus Dei
  9. Персональні прелатури
  10. Cheney, David M. Opus Dei (Personal Prelature) [Catholic-Hierarchy]. Процитовано 11 December 2016. 
  11. а б в John Allen (2005). Opus Dei: An Objective Look Behind the Myths and Reality of the Most Controversial Force in the Catholic Church. Doubleday Religion. ISBN 0-385-51449-2. 
  12. Opus Dei to produce Italian cartoon and mini-series on St. Josemaria Escriva. Процитовано 11 December 2016. 
  13. Opus Dei. BBC Religion and Ethics. Процитовано 2006-11-27. 
  14. Terry Mattingly. 'Da Vinci Code' mania opened up Opus Dei. Alburquerque Tribune. Архів оригіналу за 2007-09-29. Процитовано 2007-04-02. 
  15. Josemaria Escriva, Letter 14 February 1964, 1 quoted in 2 October 2011 Pastoral Letter of Bishop Javier Echevarria
  16. Fr. John McCloskey (March 1995). The Pope and Opus Dei. Crisis Magazine. Процитовано 2006-11-27.  mirrored on CatholiCity
  17. Opus Dei's focus on secular life. Opus Dei Official Site. Процитовано 2006-11-28. 
  18. 'Da Vinci' And Opus Dei. The New York Sun. Процитовано 2006-11-27. 
  19. Escriva, J, Christ is Passing By, n. 176; Friends of God, n. 28.
  20. A Glimpse Inside a Catholic 'Force': Opus Dei. National Public Radio. Процитовано 2006-11-27. 
  21. Opus Dei called 'complete opposite' of 'The Da Vinci Code' portrayal. Catholic News Service. Архів оригіналу за 2006-10-08. Процитовано 2006-11-27. 
  22. а б Message of Opus Dei. Opus Dei website. Процитовано 2007-03-11. 
  23. Decree of Canonization. JoseMaria.info. Архів оригіналу за 2006-06-29. Процитовано 2006-11-27. 
  24. Josemaría Escrivá. Chapter 15: "Work". Furrow. Процитовано 2006-11-27. 
  25. Josemaria Escriva: Work and Holiness. Eternal Word Television Network. Архів оригіналу за May 12, 2006. Процитовано 2006-11-27. 
  26. Josemaría Escrivá. Opus Dei: an Association which fosters the Search for Holiness in the World. Conversations. Процитовано 2007-04-13. 
  27. Opus Dei as a Political Force in Post Cold War Latin America: Civil Society, Associationalism, and Democracy. American Political Science Association. Процитовано 2006-11-27. 
  28. Interview with Opus Dei National Spokesman. ABC News. Процитовано 2011-01-11. 
  29. Work, Path to Holiness. Key note address, International Congress "The Grandeur of Ordinary Life". 2002-01-10. Процитовано 2006-11-28. 
  30. Homily of Bishop Echevarría. Romana: Official Bulletin of Opus Dei. Процитовано 2006-11-27. 
  31. Josemaría Escrivá. What is the Attraction of Opus Dei. Conversations. Процитовано 2007-07-04. 
  32. Josemaría Escrivá. Working for God. Friends of God. Процитовано 2007-07-04. 
  33. Prelature of Opus Dei. Catholic Hierarhcy. Архів оригіналу за 2012-05-30. Процитовано 2010-08-02. 
  34. Історія // www.opusdei.org
  35. Opus Dei — QUÉ ES EL OPUS DEI — Cronología
  36. Statutes of Opus Dei. March 3, 2006. // www.opusdei.org ((лат.) "The Canonical Path of Opus Dei, " A. de Fuenmayor, V. Gomez-Iglesias, J. Illanes, Midwest Theological Forum, 1994).
  37. Vittorio Messori: Případ Opus Dei, Nakladatelství Cesta, Brno, 1998 — ISBN 80-85319-77-2.
  38. Opus Dei and Corporal Mortification, rozhovor s Rev. Michaelem Barrettem
  39. María del Carmen Tapia (1997). Beyond the Threshold: A Life in Opus Dei. Continuum Publishing Company. ISBN 0-8264-1096-0. 
  40. Grossman, Ron (2003-12-07). Catholics scrutinise enigmatic Opus Dei. Chicago Tribune. Процитовано 2011-01-11. 
  41. Leslie Crawford (October 6, 2002). Opus Dei's influence promotes a sainthood. Financial Times (London). 
  42. а б David Van Biema (April 19, 2006). The Ways of Opus Dei. Time. Процитовано 2007-03-24. 
  43. а б Opus Dei in the United States, America Magazine, James Martin, February 25, 1995. Retrieved December 22, 2017.
  44. а б в г Abbott Karloff (May 14, 2006). Opus Dei members: 'Da Vinci' distorted. Daily Record. Процитовано 2006-11-27.  mirrored on ReligionNewsBlog.com
  45. Elizabeth W. Green (2003-04-10). Opening the doors of Opus Dei: Part 2. The Harvard Crimson. 
  46. James Martin, S.J. Opus Dei In the United States. America: The National Catholic Weekly. Архів оригіналу за 2009-01-16. Процитовано 2006-11-27. 
  47. Allen, John, Jr. Opus Dei, The Truth about its Rituals, Secrets and Power, 2005, Penguin Books, ISBN 0-14-102465-8, pp 287—290
  48. Barry James (1992-04-14). Rocky Road to Sainthood for a 'Choleric' Cleric. International Herald Tribune. Архів оригіналу за 2007-04-10. Процитовано 2006-11-28. 
  49. Ron Grossman (2003-12-06). Catholics scrutinize enigmatic, strict Opus Dei.. Chicago Tribune. 
  50. Damian Thompson (2005-01-18). A creepy scrape with the Da Vinci Code set. The Daily Telegraph (London). 
  51. Kenneth L. Woodward (1992-01-13). Opus Dei Prepares to Stand By Its Man. Newsweek. 
  52. Robert Hutchinson (1999). Their Kingdom Come: Inside the Secret World of Opus Dei. Thomas Dunne Books. с. 15. ISBN 0-312-19344-0. 
  53. Paul Baumann (1997-08-10). The Way of the Faithful. The Washington Post. 
  54. Catholics for Choice (2011). A Primer on Opus Dei in Latin America. Архів оригіналу за 2013-05-31. Процитовано 2012-10-23. 
  55. Culpan a Opus Dei por golpe en Honduras. El Universal. 2010-01-18. Процитовано 2012-10-23. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Ferruccio Pinotti. Opus Dei segreta. — BUR Futuropassato, 2010. — 472 p. — ISBN 978-88-1701-225-6.
  • Walsh, Michael (1989). Opus Dei: An Investigation Into the Secret Society Struggling For Power Within the Catholic Church. New York, New York: HarperSanFrancisco. pp. 230 w/Index. ISBN 0-06-069268-5.
  • O'Connor, William. Opus Dei: An Open Book. A Reply to «The Secret World of Opus Dei» by Michael Walsh, Mercier Press, Dublin, 1991.
  • Robert Hutchison (1992). Their Kingdom Come: Inside the Secret World of Opus Dei. ISBN 0-312-19344-0.
  • Gordon Urquhart (1999). The Pope's Armada: : Unlocking the Secrets of Mysterious and Powerful New Sects in the Church. Prometheus Book. ISBN 157392699X.
  • Howse, Christopher (October 2005). Out of the Shadows: Book Review of Allen's Opus Dei: Secrets and Power in the Catholic Church. Tablet.

Посилання[ред.ред. код]

Сайти підтримки Опус Деі[ред.ред. код]

Сайти критиків Опус Деі[ред.ред. код]