Parinari curatellifolia

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Parinari curatellifolia
Parinari curatellifolia00.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Мальпігієцвіті (Malpighiales)
Родина: Chrysobalanaceae
Рід: Parinari
Вид: Парінарі курателлолиста
Біноміальна назва
Parinari curatellifolia
Planch. ex Benth.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Parinari curatellifolia
EOL logo.svg EOL: 631866
IPNI: 727095-1
IUCN logo.svg МСОП: 61988657
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 992768

Парінарі курателлолиста, туту, мупунду, слива мобола (Parinari curatellifolia) — рослина роду Парінарі (Parinari).

Будова[ред. | ред. код]

Фрукти дерева

Велике відчнозелене дерево 20 метрів висоти з одним стовбуром та густою грибоподібною кроною. Кора груба темно-сіра. Листя зелене шкірясте ззовні та опушене сіро-жовте знизу, овальне 3-8 x 2-4 см. Молоді паростки та листя також покриті волосинками. Квіти білі з солодким запахом. Червоно-оранжевий рябий овальний плід досягає розміру до 5 см.

Життєвий цикл[ред. | ред. код]

Дерево має тривалий час цвітіння. Плоди зріють 9-10 місяців.

Поширення та середовище існування[ред. | ред. код]

Росте у Південній Африці від Центральноафриканської республіки до Південно-Африканської Республіки. Зустрічається розсіяно у саванах та негустих лісах. Парінарі курателлолисту часто можна побачити серед сільськогосподарських полів.

Практичне використання[ред. | ред. код]

Фрукти вживаються в їжу сирим або у вигляді каші. Має полуничний смак.[1] Містить вітамін С. Сироп з парінарі курателлолистої має освіжаючий смак. Насіння також придатне до споживання, мають смак мигдалю. Розщеплені гілочки дерева використовують як зубну щітку.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Parinari curatellifolia - Useful Tropical Plants. tropical.theferns.info. Процитовано 2016-07-08. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Parinari curatellifolia // World Agroforestry Centre — PDF