Очеретянка канаркова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Phalaris canariensis)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Очеретянка канаркова
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Клада: Комелініди (Commelinids)
Порядок: Тонконогоцвіті (Poales)
Родина: Злакові (Poaceae)
Підродина: Мітлицевидні (Pooideae)
Рід: Очеретянка (Phalaris)
Вид:
Очеретянка канаркова (P. canariensis)
Біноміальна назва
Phalaris canariensis

Очеретянка канаркова[1], канаркова трава справжня[2] (Phalaris canariensis) – вид рослин родини тонконогові (Poaceae). Географічний епітет вказує на проживання на Канарських островах.

Опис[ред. | ред. код]

Однорічна рослина. Стебла 37–75(95) см, прямостійні. Листові пластини 23 × 0,8 см. Волоті 32–45 × 12–14 мм, як правило, яйцеподібні. Усі колоски – родючі гермафродити. Суцвіття зелені або ж спершу трохи фіалкові, згодом стають рудувато-коричневими. Зернівки ≈ 4×1,5 мм, яйцеподібні, блискуче коричневі. Цвіте з квітня по червень. Звертає на себе увагу багатьох диких тварин, особливо птахів.

Поширення[ред. | ред. код]

Південна Європа, Північна Африка, Південно-Західна Азія, Макаронезія (крім Кабо-Верде); введена в інших помірних зонах світу. Вирощується в декількох частинах світу для пташиного корму.

Практичне використання[ред. | ред. код]

Волоть містить близько 300 зерняток, що легко вимолочуються. У країнах південної Європи зерно канаркової трави заготовляють у великій кількості й перемелюють на борошно, з якого печуть хліб. За поживністю він не поступається перед пшеничним. За голодних років у південних губерніях Російської імперії насіння канаркової трави також заготовляли на зерно. Збирають насіння одразу після пожовтіння волоття.[3]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Phalaris canariensis // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
  3. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.87

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]