PolyITAN-1

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
PolyITAN-1
PolyITAN-1 Before Launch.jpg
Супутник «КПІ» PolyITAN-1 перед встановленням у пусковий контейнер.
Основні параметри
COSPAR ID 2014-033AJ
NORAD ID 40042
Виготівник Україна НТУУ КПІ
Штучний супутник Землі
Дата запуску 19 червня 2014 19:11:11 UTC
Ракета-носій Дніпро
Космодром Росія Домбаровський
Технічні параметри
Маса близько 1
Розміри 10х10х10 см
Платформа CubeSat
Орбітальні дані
Нахил орбіти 97.99
Період обертання 97.03
Апоцентр 626
Перицентр 606

PolyITAN-1 — перший український наносупутник у форматі CubeSat.

Загальна інформація[ред.ред. код]

PolyITAN-1 створений у Київському політехнічному інституті разом із українськими радіоаматорами. 19 червня 2014 в 19:11:11 UTC ракета-носій «Дніпро»[1] була успішно запущена і супутник PolyITAN-1 був виведений на орбіту в першій групі супутників, що відокремилися від ракети-носія. PolyITAN-1 зможе пробути на висоті 650-710 км кілька років.

Супутник «КПІ» PolyITAN-1 у пусковому контейнері

Створила супутник група молодих науковців та інженерів теплоенергетичного і радіотехнічного факультетів, факультету електроніки, а також Інституту телекомунікаційних систем НТУУ «КПІ» під керівництвом кандидата технічних наук Бориса Рассамакіна. У складі групи розробників — член ГО «Вікімедіа Україна» Євген Коваленко[2]. Запуск здійснено у рамках міжнародної співпраці КПІ з університетами інших країн: після презентації інженерної моделі наносупутника в Інституті імені Калмана (Бельгія) київських політехніків було запрошено до участі в Міжнародному проекті QB50.

Фінальне налаштування супутника PolyITAN-1

Задачі супутника[ред.ред. код]

  • Підготовка висококваліфікованих фахівців для ракетно-космічної галузі на основі нової сучасної елементної бази з широким залученням провідних фахівців ракетно-космічної галузі
  • Створення малогабаритної уніфікованої платформи класу наносупутник для проведення космічних досліджень, відпрацювання нових конструкторських, технологічних рішень та нової елементної бази з низькими енергетичними і високими інформаційними характеристиками, малими габаритами та малою вартістю для широкого класу корисного навантаження
  • Створення на базі уніфікованої платформи університетського наносупутника як основного інструменту лабораторного практикуму з управління малими космічними апаратами, приймання та обробки супутникової інформації
  • Створення наземної випробувальної інфраструктури на фактори космічного простору в НТУУ «КПІ»
  • Проведення космічного експерименту з відпрацювання в умовах космічного простору доступною для широкого кола споживачів нової елементної бази, матеріалів, нових приладів та нових конструктивних і технологічних рішень
  • Проведення експерименту з відпрацювання в умовах космічного простору сонячних батарей розроблених НТУУ «КПІ»
  • Дослідження впливу космічного простору на роботу електронних підсистем супутника
  • Дослідження функціонування систем GPS оригінальної конструкції

Конструкція[ред.ред. код]

Супутник створено у форматі CubeSat з використанням процесора Cortex-M3, STM32F105. Вага супутника — близько 1 кг, розміри 10х10х10 сантиметрів. Активна розробка космічного апарату розпочалася у 2009 році.

Конструкція забезпечує механічне з'єднання бортової апаратури та усіх елементів супутника в єдине ціле, монтаж кабельної мережі, зачековки, їх фіксацію на момент транспортування, виведення на орбіту та приведення в робочий стан на орбіті. Конструкція наносупутника складається з ферми, приладових панелей, сонячних панелей, елементів кріплення до адаптера ракетоносія, елементів кріплення та монтажу. Ферма являє собою єдину зварену конструкцію з габаритами 116х116х110 мм і складається з основної плити, верхнього обрамлення, а також силових поперечних елементів. Основна плита зроблена у вигляді квадратної фрезерованої плити розміром 140х140х6 мм. Для забезпечення необхідного теплового режиму та радіаційного захисту апаратури, розміщеної всередині корпусу, до відкритих сторін ферми кріпляться п'ять сонячних батарей. У конструкціях сонячних батарей застосовувалися кремнієві фотоперетворювачі з ККД 17,2-17,5%. Ці панелі виготовлені в НТУУ «КПІ». Сотопанельний каркас являє собою тришарову панель з полегшеним алюмінієвим стільниковим наповнювачем, двома вуглепластиковими обшивками та наклеєною діелектричною поліімідною плівкою (ППМ).

Підсистеми[ред.ред. код]

  • Обробки даних
  • Орієнтації та стабілізації
  • Навігації та телеметрії
  • Електропостачання
  • Приймально-передавальна
  • Міжсистемної кабельної мережі
  • Конструкції (ферми та основної плити)

Комунікаційна система[ред.ред. код]

Для супутника була обрана система з використанням двох радіоканалів: один працює в ультракороткохвильовому діапазоні на частоті 437,675 МГц (довжина хвилі ~ 70 см) радіоаматорського діапазону і служить для передачі сигналу маяка в телеграфі (CW), а також телеметрії на швидкості 9600 біт/c, а інший для передачі даних в широкосмуговому діапазоні на частоті 2,4 ГГц (ISM-діапазон).

Чутливість Потужність Швидкість передачі
Частота 437,675 МГц 116 dBm 33 dBm 9600 біт/с
Частота 2,4 ГГц 116 dBm 30 dBm 500 кбіт/с

Усі модулі, розроблені при створенні цього апарату, можуть бути використані для цілої серії інших супутників. Для відстеження польоту космічного апарату і проведення запланованих досліджень в університеті створено центр з необхідним випробувальним обладнанням.

Система орієнтації[ред.ред. код]

За датчикам магнітного поля, гіроскопу, відносно сонця, а також залежно від режиму роботи супутника згідно циклограми, періодично розраховується поточна орієнтація супутника. Згідно з орієнтацією супутника розраховується й подається напруга на котушки орієнтації.

Запуск[ред.ред. код]

Запуск був здійснений ракетою-носієм «Дніпро» 19 червня 2014 року в 19:11:11 UTC з ШПУ[ru] №13 майданчику №370 пускової бази «Ясний» на території району «Домбровський» в Оренбурзькій області бойовими розрахунками РВСП на замовлення ЗАТ «Космотрас». Ракета-носій відправила на орбіту також 33 супутники, створені вченими 17 країн світу, серед яких — платформа з пусковими контейнерами QuadPack, розробленими фірмою ISIS (м. Делфт, Нідерланди), в яких містилися університетські мікросупутники. За 16 хвилин після старту всі вони успішно від'єдналися від третьої ступені та вийшли на задані орбіти.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]