Rockwell B-1 Lancer

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Rockwell B-1 Lancer
B-1B над Тихим океаном
B-1B над Тихим океаном
Тип стратегічний бомбардувальник
Виробник Rockwell International
Перший політ 23 грудня 1974
Початок експлуатації 1 жовтня 1986
Статус експлуатується
Основні експлуатанти ВПС США
Роки виробництва 19731974, 1983 - 1988
Одиниць вироблено B-1A: 4, B-1B: 100.
Вартість одиниці 283.1 мільйонів Доларів США у 1998 (B-1B)[1]
Commons-logo.svg  Зображення у ВікіСховищі

Rockwell[2] B-1 Lancer — американський надзвуковий стратегічний бомбардувальник зі змінною стрілоподібністю крила. Був розроблений у 1960-х рр. для заміни дозвукових Boeing B-52 Stratofortress, але останні використовуються у ВПС Сполучених Штатів і по сьогодні.

Перша його модифікація B-1A була розроблена на початку 1970-х років, але серійно не випускалася. Було побудовано всього чотири B-1A.

Модифікація B-1B, яка стала серійною версією цього літака, використовується у ВПС США по сьогодні. Передбачається, що літак буде на озброєнні до 2040 року.

Розробка[ред.ред. код]

B-1A[ред.ред. код]

Міжнародна ситуація на наприкінці 1960-х рр. все ще залишалася досить хиткою, оскільки повним ходом йшла Холодна війна. Зважаючи на закриття програми North American XB-70 Valkyrie, США потрібен був новий стратегічний надзвуковий бомбардувальник, який міг би нести крилаті ракети з ядерною боєголовкою. Крім того вже тоді поставала необхідність заміни парку B-52 Stratofortress, які з розвитком систем ППО ймовірного супротивника здавалися неефективними.

Зважаючи на це, 3 листопада 1969 року ВПС США оголосили конкурс на новий бомбардувальник, розробляти який взялися дві провідні авіабудівні компанії Америки — North American Rockwell, яка зайнялася розробкою планера, та General Electric, на яку було покладено розробку двигунів. Проект майбутнього бомбардувальника отримав назву В-1A.

Проект знаходився під контролем президента США Річарда Ніксона, оскільки останній хотів мати широкий діапазон засобів для можливого удару у відповідь під час ядерної війни з СРСР. В цьому плані Ніксон керувався концепцією гнучкого реагування, яка була запропонована адміністрацією Джона Кеннеді у 1961 році.

Контракт на виробництво та випробування п'яти В-1A, а також 40 двигунів F101 було укладено 5 червня 1970 року. 23 грудня 1974 року з аеродрому у місті Палмдейл, що у штаті Каліфорнія у повітря піднявся перший прототип нового бомбардувальника, на який було встановлено двигуни YF-101. Після проходження серії повітряних випробувань літак було відправлено до резерву.

Четвертий прототип В-1A у 1981 році

Доля наступного представника серії В-1A була подібною — після першого польоту 14 червня 1976 року та серії випробувань його використання було припинено. Під час планових випробувань 5 жовтня 1978 року на ньому було досягнуто швидкості 2,2 М.

Було збудовано ще два дослідних В-1A, випробування яких загалом завершилися успішно. Але після приходу до влади у 1977 році новообраний президент США Джиммі Картер відмовився від серійного виробництва цих бомбардувальників, надавши перевагу використанню крилатих ракет в зв'язку з появою в СРСР нового винищувача МіГ-31, який міг перехоплювати надзвукові бомбардувальники. Ефективнішим видавався B-52 озброєний крилатими ракетами повітряного базування.

Після того майже на чотири роки програма бомбардувальника В-1 була заморожена, але з обранням у 1981 році президентом республіканця Рональда Рейгана ситуація змінилася. Випробування В-1 були поновлені, але В-1A вже не задовольняв вимоги військового відомства США і на його основі почалася розробка нової версії стратегічного бомбардувальника, який отримав назву B-1B. Літак повинен був не лише нести ядерну зброю, а також бути підтримкою сил швидкого розгортання в віддалених районах.

B-1B[ред.ред. код]

В-1B сьомого бомбардирувального авіаційного крила в 2004 році

2 жовтня 1981 року президент Рейган заявив про намір замовити 100 нових бомбардувальників B-1B та зробити його в майбутньому основним стратегічним надзвуковим бомбардувальником ВПС США. В січні 1982 року такий контракт був підписаний.

Порівняно зі своїм попередником B-1B мав посилену конструкцію корпусу та шасі, що дозволило йому здійснювати зліт та посадку з більшим корисним навантаженням (з 179 до 216 т.). Регульовані повітрозабірники, які встановлювалися на В-1A, було змінено на простіші нерегульовані, що призвело до зменшення максимальної швидкості з 2,22М до 1,25М. Проте зменшилась радіолокаційна помітність літака, а на малих висотах швидкість навіть зросла (з 0,85[Число Маха|М]] до 0,96М). Також зазнала змін конструкція гондол двигунів, і посилено комплекси радіоелектронної боротьби.

Прототипами B-1B стали переобладнані другий і четвертий B-1A, їхні випробування пройшли в березні 1983. Перший політ серійного B-1B Lancer відбувся 18 жовтня 1984 року, а офіційне прийняття на озброєння у Військово-повітряних силах США — 1 жовтня 1986 року. Всі сто літаків було виготовлено до травня 1988 року.

Конструкційні особливості[ред.ред. код]

Кабіна пілота В-1B
Кабіна пілота В-1B вночі

Силова установка складається з чотирьох двоконтурних турбореактивних двигунів з форсажною камерою F101-GE-102 фірми General Electric, що мають максимальну тягу на форсованому режимі 13,9 кН. Двигуни розташовані в нижній частині фюзеляжу і оснащені нерегульованими повітрозабірниками. Літак здатен продовжувати політ при двох непрацюючих двигунах, а без бомбової нагрузки і з мініумом палива - навіть на одному працюючому.

З метою зниження ефективної площі розсіювання (ЕПР) в конструкції літака застосовані композитні матеріали. З них виконані передні горизонтальні поверхні, передні краї крила і стабілізатора, стулки бомбовідсіків, краї повітрозабірників, S-подібні канали яких оснащені профільованими перегородками, що виключають пряму видимість компресора двигунів. Площина антени РЛС, розміщеної в носовій частині фюзеляжу, нахилена вниз під кутом 35°.

Основу бортового радіоелектронного обладнання бомбардувальника складає багатофункціональна РЛС з синтезуванням апертури AN/APQ-164, яка забезпечує всепогодне виявлення і розпізнавання стаціонарних і рухомих наземних об'єктів, а також робить можливим політ літака на малих висотах та огинання ним рельєфу місцевості. До складу системи захисту літака входять: станція попередження про опромінення і постановки активних перепон AN/ALQ-161, система управління AN/ALQ-184, автомати скидання дипольних відбивачів і ІЧ пасток, а також буксирування повітряних перешкод AN/ALE-49 (розміщені у двох контейнерах, по чотири в кожному). Польотні дані і інформація, отримана від прицільно-навігаційного обладнання та системи оборони, відображаються на кольорових багатофункціональних індикаторах, установлених у кабіні екіпажу. Системи і обчислювальні засоби бортового РЕО об'єднані між собою за допомогою чотирьох мультиплексних шин розподілу даних з елементами волоконної оптики стандарту 1553В.

З 2008 року B-1B обладнуються прицільними контейнерами AN/AAQ-33 "Sniper". В січні 2014 почалась програма модернізації IBS, яка повинна завершитись в 2019 році. Літаки отримають повністб цифрову апаратуру передачі даних і деякі інші вдосконалення.

Озброєння[ред.ред. код]

Передній бобовідсік B-1B. Добре видно барабаний запускач бомб.
Закріплення авіаціних бомб GBU-31 JDAM в підйомнику для подальшої загрузки в B-1B.

B-1B може нести до 34 т. озброєння в трьох бомбовідсіках. Літак також міг нести ще 27.6 т. на шести зовнішніх підвісках, але ці вузли демотовані через міжнародні домовленості про обмеження стратегічних озброєнь. В кожному бобовідсіку могли знаходитись вісім одиниць ядерної зброї в барабані револьверного типу. Довгий час єдиними авіабомбами що міг нести B-1B були вільнопадаючі термоядерні авіабомби B61 і B83. В 1991 році літаки пристосували до використання авіабомб Mark 82 (84 одиниці).

В 1995 році з усіх B-1B демонтували підвіску ядерних бомб. Але добавили можливість використовувати керовані авіаційні бомби JDAM (до 48 одиниць) і WCDM (30 одиниць), трохи пізніше - тактичні крилаті ракети AGM-158 JASSM чи AGM-154 JSW (до 24 одиниць) і керовані бомби GBU-39 (до 144 одиниць).

Експлуатація[ред.ред. код]

Всього за період серійного виробництва з 1984 по 1988 рр. було збудовано 100 бомбардувальників B-1B Lancer. З початку 1990-х років почалося переобладнання цих літаків з ядерного на звичайне озброєння. На сучасному етапі в модифікації B-1B реалізована концепція низьколетючого літака прориву ППО з можливістю огинання рельєфу місцевості.

Бойове хрещення B-1B відбулося під час операції «Лис пустелі» у грудні 1998 року, коли сили союзників (США та Великої Британії) нанесли бомбові та ракетні удари по Іраку, метою яких було позбавити останнього можливості створення зброї масового ураження. Тоді B-1B прорвав іракську ППО та знищив бази Республіканської гвардії Іраку.[3]

У 1999 році 6 бомбардувальників B-1B, які базувалися на аеродромі Королівських ВПС Великої Британії Феїрфорд, взяли участь у операції НАТО в Косово. Тоді ці шість літаків разом скинули кількість бомб, яка еквівалентна 20-ом відсоткам всіх боєприпасів, що використовувалися під час цього конфлікту.[3]

За перші 6 місяців операції «Нескорена свобода» у 2001–2002 рр. B-1B скинули 40 % всіх боєприпасів (за вагою) та 70 % керованих боєприпасів JDAM.[3]

В останні роки ці літаки активно залучаються до операцій Іраку, Афганістані та Сирії. При цьому B-1B базуються на авіабазав в Катарі. Дев'ять B-1B 9-тої ескадрилії з лютого по серпень 2012 року виконали 770 бойових вильотів (9500 годин). 28 крило за час своєї ротації здійснили 490 бойових вильотів, скинули 3800 боєприпасів, вразивши 3700 цілей.

Станом на кінець 2016 року у ВПС Сполучених штатів налічується 62 літаки такого типу, ще 18 на зберіганні.[4]. Ескадрилії, що використовували і використовують B-1В:

  • 7 Бомбардирувальне авіаційне крило (Даєсс, Техас):
    • 9 ескадрилія (1993 - до тепер)
    • 28 навчально-бойова ескадрилія (1994 - до тепер)
    • 13 ескадрилія (2000 - 2005)
    • 337 ескадрилія (1993 - 1994)
  • 28 Бомбардирувальне авіаційне крило (Елсворс, Південна Дакота):
    • 34 ескадрилія (1994 – 1997, 2002 – до тепер)
    • 37 ескадрилія (1986 – до тепер)
    • 77 ескадрилія (1985 – 1995, 1997 – 2002)
  • 53 Тестова і оцінювальна група :
  • 57 авіаційне крило:
  • 99 Бомбардирувальне авіаційне крило (Даєсс, Техас):
    • 337 ескадрилія (1985 - 1993)
    • 338 навчальна ескадрилія (1986 - 1993)
    • 4018 навчальна ескадрилія (1985 - 1986)
  • 319 Бомбардирувальне авіаційне крило (Гранд Форкс, Північна Дакота):
    • 46 ескадрилія (1987 - 1994)
  • 366 авіаційне крило (Маутайн Хом, Айдахо):
    • 34 ескадрилія (1997 - 2002)
  • 384 Бомбардирувальне авіаційне крило (МакКонелл, Канзас):
    • 28 ескадрилія (1987 - 1994)

Тактико-технічні характеристики[ред.ред. код]

B-1A Orthographic.PNG

Джерело даних: Pace S., 1998; Logan D., Miller J., 1986; Ільїн В. Е., Левін М. А., 1996.

ТТХ B-1 різних модифікацій
B-1A B-1B
Технічні характеристики
Екіпаж 4
(командир, пілот, оператор озброєння та оператор оборонних систем)
Довжина, м 46 44,81
Розмах крила, м
(при мінімальному/максимальному куті стрілоподібності)
41,67/23,84
Висота, м 10,24
Площа крила, м ² 181,2
Коефіцієнт подовження крила 9,6/3,14
Коефіцієнт звуження крила 3,5/ —
Кут стрілоподібності по передній кромці 15°/25°/45°/55°/67,5°
Профіль крила NA69-190-2
База шасі, м 17,53
Колія шасі, м 4,42
Маса порожнього, кг 64 860 86 180
Максимальна злітна маса, кг 176 800 216 365
Двигун 4 × ТРДДФ F101-GE-100 4 × ТРДДФ F101-GE-102
Бесфорсажна тяга, кН 4 × 75,6 4 × 64,9
форсажна тяга, кН 4 × 132,8 4 × 136,9
Льотні характеристики
Максимальна швидкість, км/год 2300 (2,22М) 1328 (1,25М) (на 15 240 м)
1160 (0,92М) (на 61-152 м)
Практична дальність, км
(без дозаправки)
9817 12000
Практична стеля, м 18 900 18 290
Навантаження на крило, кг/м² (расч.)
(При максимальної злітної маси)
975,7 1194,1
Тягооснащеність (разрахункова)
(За максимальної злітної маси на/без форсажу)
0,306/0,174 0,258/0,122
Озброєння
Бойове навантаження, кг 34 020 56 700[5][6]
(34 000 + 22 700 на зовнішніх підвісках)
Ракети «Повітря-поверхня» 24+8 × AGM-69
(Внутр. + Зовн.)
16 × AGM-129
24 × AGM-86
24 × AGM-158
Авіабомби 24 × B61 або B63
84 × Mk 82
24 × Mk 84
30 × CBU-87/89/97
30 × CBU-103/104/105
24 × GBU-31
15 × GBU-38
84 × міни Mk 62
8 × хв Mk 65

Rockwell B-1 Lancer в Україні[ред.ред. код]

22 вересня 1994 року на полтавський аеродром приземлився B-1B у складі делегації із трьох літаків для відзначення 51-ї річниці визволення Полтави та 50-річчя човникових рейсів американських бомбардувальників, що увійшли в історію як Операція «Френтік».

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Skaarup p.17'
  2. компанія-виробник, нині — частина Boeing
  3. а б в (англ.) Histopy:B-1 Lancer
  4. А. Харук. Бойові літаки XXI століття. с. 15
  5. B-1B Fact Book (англійською). Архів оригіналу за 2012-06-24. 
  6. Congressional Budget Office — B-1B bomber and options for enhancements (англійською). Архів оригіналу за 2012-06-24.