Rubus fruticosus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Rubus fruticosus
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Розоцвіті (Rosales)
Родина: Трояндові (Rosaceae)
Рід: Ожина (Rubus)
Вид:
R. fruticosus
Біноміальна назва
Rubus fruticosus
L.

Rubus fruticosus — вид квіткових рослин родини трояндових (Rosaceae).

Біоморфологічна характеристика[ред. | ред. код]

Кущ. Стебла здебільшого нависають і дуже колючі, повзучі. Листки голі з обох боків. Чашолистки зелені. Пелюстки білі, великі, оберненояйцювато-довгасті. Плоди чорні, блискучі, з солодким смаком. Насіння від яйцюватих до широко-яйцюватих, ± сплощені з боків, 2.8–4.2 x 1.9–2.8 мм; поверхня сітчаста, дорсальний шов чіткий жовтувато-коричневий. 2n = 28[1][2]

Поширення[ред. | ред. код]

Поширення: Австрія, країни Балтії, Білорусь, Бельгія, колишня Чехословаччина, Данія, Франція, Німеччина, Велика Британія, Угорщина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Швеція, Швейцарія, Україна, колишня Югославія; інтродукований до ПАР, Австралії, Нової Зеландії, Японії[3].

Росте на узліссях, полях, садах, живоплотах[1].

В Україні росте на узліссях і в чагарниках — на Закарпатті, зрідка[4].

Використання[ред. | ред. код]

Плоди придатні для приготування джемів. Рослина також використовується для розмежування земельних ділянок. Інші функції живої огорожі з ожини полягають у постачанні пилку та нектару для виробництва меду.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Bojnanský, V.; Fargašová, A. Atlas of Seeds and Fruits of Central and East-European Flora. — Springer Science & Business Media, 2007. — С. 249. (англ.)
  2. Rubus fruticosus. Tela Botanica. Процитовано 20.10.2023. (фр.)
  3. Rubus fruticosus. Plants of the World Online / Kew Science. Процитовано 02.05.2023. (англ.)
  4. Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 163.