Douglas SBD Dauntless

Douglas SBD Dauntless
SBD
Призначення:	палубний пікіруючий бомбардувальник
Перший політ:	1 травня 1940
Прийнятий на озброєння:	1940
Знятий з озброєння:	1959 (Мексика)
На озброєнні у:	ВМС США КМП США ВПС армії США ПС Вільної Франції
Розробник:	Douglas Aircraft Company
Виробник:	Douglas Aircraft Company
Всього збудовано:	5 936
Екіпаж:	2 особи
Крейсерська швидкість:	298 км/год
Максимальна швидкість (МШ):	410 км/год
Бойовий радіус:	1 795 км
Практична стеля:	7 780 м
Швидкопідйомність:	8,6 м/с
Довжина:	10,09 м
Висота:	4,14 м
Розмах крила:	12,66 м
Площа крила:	30,19 м²
Споряджений:	4 245 кг
Двигуни:	Wright R-1820
Тяга (потужність):	1200
Кількість точок підвіски:	2
Підвісне озброєння:	авіабомби 1 020 кг
Кулеметне озброєння:	2x12,7 мм Browning M2 2x7,62 мм Browning M1919
Douglas SBD Dauntless у Вікісховищі

Дуглас SBD «Донтлес» (англ. Douglas SBD Dauntless — «Безстрашний») — палубний пікіруючий бомбардувальник виробництва американської авіакомпанії Douglas Aircraft Company. Знаходився на озброєнні військово-морських сил та військово-повітряні сил армії США за часів Другої світової війни.

SBD «Донтлес» був основним пікіруючим бомбардувальником американських ВМС з 1940 по кінець 1943, доки не був замінений на новітній SB2C «Хеллдайвер». Також знаходився на озброєнні військово-повітряних сил армії США під найменуванням A-24 Banshee.

Незважаючи на ряд суттєвих недоліків (низька швидкість, застаріле обладнання на початок бойових дій) SBD «Донтлес» був дуже надійним бойовим літаком й на його рахунку більше затоплених японських кораблів, ніж у інших літаків часів Другої світової війни.

Історія створення

XBT-1 (зверху) і XBT-2 (знизу)

Ще в 1935 році компанія Northrop Corporation почала розробку нового пікіруючого бомбардувальника — BT-1. BT-1 випускався малою серією, але в цілому був визнаний невдалим, тому вже в 1936 році команда під керівництвом Еда Хайнемана почала роботу над новим літаком прототип якого отримав позначення XBT-2. В 1937 році компанія Northrop була поглинута Douglas, але робота над літаком припинена не була і перший прототип піднявся в повітря вже 28 квітня 1938 року.

Літак був двомісним суцільнометалевим низькопланом з двигуном Pratt & Whitney R-1535-94 потужністю 825 к.с., але через незадовільні результати випробувань двигун було замінено на потужніший Wright R-1820-G133. З цим двигуном літак продемонстрував гарні льотні характеристики і в лютому 1939 року його було вирішено прийняти на озброєння під позначенням SBD-1, відповідний контракт на виготовлення перших 144 літаків був підписаний в квітні, а загалом до липня 1944 року було виготовлено 5936 SBD різних модифікацій.

Модифікації

• XBT-2 — прототип, глибока модифікація Northrop BT-1, після поглинання компанією Douglas отримав назву XSBD-1.
• SBD-1 — варіант для Корпусу морської піхоти США. Оснащувався двигуном Wright R-1820-32 потужністю 100 к.с. З травня 1939 року виготовлено 57 екземплярів.
  • SBD-1P — варіант фоторозвідника. Було переоснащено 8 SBD-1
• SBD-2 — варіант для ВМС зі збільшеним запасом палива. З грудня 1940 року по травень 1941 року виготовлено 87 літаків.
  • SBD-2P — варіант фоторозвідника. Було переоснащено 15 SBD-2
• SBD-3- оснащувався двигуном Wright R-1820-52 (1000 к.с.), також введені паливні баки, що самоущільнюються З березня 1941 року було виготовлено 584 літаків.
  • SBD-3P — варіант фоторозвідника (47 екз.)
• SBD-4 — збільшена напруга електричної системи до 24-вольт (з 12 вольт); Крім того літак отримав новий пропелер та паливні насоси. Ці поліпшення, в порівнянні з SBD-3, підвищили стабільність тяги двигуна. З жовтня 1942 року було виготовлено 780 літаків.
  • SBD-4P — варіант фоторозвідника (16 екз.)
• SBD-5 — наймасовіша модифікація, в основному вироблялась на заводі Douglas Aircraft в місті Талса, штат Оклахома. Оснащувався двигуном Wright R-1820-60 потужністю 1200 к.с. З лютого 1943 по квітень 1944 року було виготовлено 2,965 літаків. Деякі були відправлені до Військово-морських сил Великої Британії для випробувань та оцінювання. На додаток до американської служби, вони побачили бій проти японців разом з 25-ю ескадрильєю Королівських ВПС Нової Зеландії, які незабаром замінили їх F4Us, та проти люфтваффе з французьким ВВС Free. Деякі з них були також відправлені в Мексику.
• SBD-6- оснащувався двигуном Wright R-1820-66 потужністю 1350 к.с. (1010 кВт). З березня по липень 1944 року було виготовлено 450 літаків.
• A-24 (SBD-3A) — аналог SBD-3 для ВПС армії з зміненим обладнанням і без гальмівного гака. З червня 1941 року по жовтень 1942 виготовлено 168 літаків.
• A-24A (SBD-4A) — аналог SBD-4 для ВПС армії. З жовтня 1942 року по березень 1943 року виготовлено 170 літаків.
• A-24B (SBD-5A) — аналог SBD-5 для ВПС армії. 675 одиниць виготовлено, 60 з них під позначенням SBD-5A надійшли Корпусу морської піхоти США

Історія використання

Сполучені штати Америки

SBD-3 ескадрильї VS-8 (USS Enterprise (CV-6)) під час битви за Мідвей

A-24 27-ї бомбардувальної групи в Австралії. Січень 1942 року.

SBD на борту авіаносця «Рейнджер». 1943 року.

SBD-5 ескадрильї VMSB-231 морської піхоти. Маршаллові острови, 1944 рік.

Перша модифікація SBD-1 через малу дальність польоту не було прийнято для служби на авіаносцях, і ними було озброєно дві ескадрильї авіації КМП. Вже наступні модифікації були прийняті до палубної авіації і станом на 7 грудня 1941 року (напад на Перл-Гарбор) ними було повністю оснащено три палубні ескадрильї — VB-6 і VS-6 на «Ентерпрайзі» і VB-2 на «Лексінгтоні». В день нападу «Донтлеси» з «Ентерпрайзу», який повертався від острова Вейк, були атаковані японськими літаками над Гаваями, втрати склали 7 SBD-3. На аеродромі також було знищено 17 «Донтлесів» морської піхоти (ще 10 було пошкоджено). Декілька наступних днів авіація «Ентерпрайзу» патрулювали море навколо островів, зокрема 10 грудня «Донтлесам» вдалось потопити японський підводний човен I-70.

На початку 1942 року «Донтлеси» залучались до бомбардувань японських об'єктів, зокрема 1 лютого було завдано удару по Кваджелейну, 20 — по Рабаулу, 24 — по острову Вейк. Першою великою битвою для «Донтлесів» стала битва в Кораловому морі, ще до початку якої, 4 травня, 28 SBD-3 з «Йорктауна» бомбили Тулагі (острів), а 7-8 завдавали удару по японському флоту. Але найбільш відомими «Донтлеси» стали завдяки битві за Мідвей, до якої було залучено 128 SBD. Американський флот втратив 40 SBD, але зміг потопити всі 4 авіаносці японського з'єднання.

З серпня 1942 року починається битва за Гуадалканал, підтримку десанту забезпечували 103 SBD з авіаносців «Саратога», «Ентерпрайз» і «Васп». Після захоплення плацдарму, вже 20 серпня, на Гуадалканал прибуває ескадрилья SBD VMSB-232 корпусу морської піхоти, пізніше до неї додались і інші. Головними цілями для «Донтлесів» залишались кораблі, зокрема 26 жовтня відбулась битва біля островів Санта-Круз, в якій «Донтлеси» серйозно пошкодили два японські авіаносці, а 13 листопада літаки ескадрилей морської піхоти VMSB-132 і VMSB-142 змогли потопити японський лінійний крейсер «Хієй». Загалом за 1942 рік «Донтлеси» потопили п'ять японських авіаносців, чотири крейсера і чотири есмінці — майже 28 % довоєнного тоннажу японського військового флоту.

В 1943 році великих битв авіаносців вже не відбувалось, тому «Донтлеси» в основному підтримували десанти на Соломонових островах, а в кінці року вони вже почали замінюватись на SB2C Helldiver. Проте заміна йшла повільно і «Донтлеси» ще зіграли важливу роль під час битви у Філіппінському морі, де взяли участь 57 SBD з «Ентерпрайза» і «Лексінгтона». Останнім бойовим вильотом для палубних «Донтлесів» став наліт на Гуам 5 липня 1944 року, але в авіації морської піхоти вони використовувались до закінчення війни.

В Європі «Донтлеси» використовувались значно обмеженіше, єдиною великою операцією з їхнім використанням була операція «Смолоскип», для підтримки десанту тоді було залучено 36 SBD з авіаносців «Рейнджер», «Сенгамон» і «Санті». 10 листопада 1942 року «Донтлеси» з «Рейнджера» змогли сильно пошкодити в порту Касабланки французький лінкор «Жан Бар», а 4 жовтня 1943 бомбили норвезький порт Буде.

В ВПС Армії США A-24 використовувались тільки на Тихоокеанському ТБД. Першими їх отримала 27-а бомбардувальна група, яка мала базуватись на Філіппінах, але через початок бойових дій вона переправилась в Австралію. A-24 брали участь в боях на Яві, пізніше на Новій Гвінеї. Згодом A-24 надійшли на озброєння 8-ї групи, яка теж діяла з Австралії. Ще одна ескадрилья A-24 діяла на Алеутських островах, але більшість A-24 залишилась в США і використовувались як навчальні.

Інші країни

Повітряні сили Великої Британії отримали 9 SBD-5, які позначались Dauntless Mk.I. Ці літаки використовувались виключно для випробувань.

З липня 1943 року SBD почали надходити на озброєння ВПС Нової Зеландії, загалом було отримано 18 SBD-3, 27 SBD-4 і 23 SBD-5. На весні 1944 року в боях на острові Бугенвіль взяла участь 25-а ескадрилья оснащена ними, а після війни всі вцілілі літаки було повернуто США.

Найбільшим іноземним експлуатантом SBD стала Франція, яка отримала в 1944 році 80 таких літаків. Французькі «Донтлеси» надійшли на озброєння бомбардувальних груп GB I/17 і GB I/18, а також флотилій 3FB і 4FB. GB I/17 базувалась в Сирії, GB I/18 — в Франції і до кінця війни в Європі воювала проти німецьких військ. Флотські «Донтлеси» також діяли проти Німеччини, а в 1947-49 роках взяли участь в боях в Індокитаї.

Літаки A-24B також постачались Чилі (12 літаків) і Мексиці (30 літаків), в цих країнах вони стояли на озброєнні до 1950 і 1959 року відповідно.

Тактико-технічні характеристики

Технічні характеристики

Дані з Ударная авиация Второй Мировой — штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы

		SBD-1	SBD-2	SBD-3	SBD-4	SBD-5	SBD-6	A-20	A-20A	A-20A
Довжина		9,8 м				10,06 м		9,8 м		10,06 м
Висота		4,14 м
Розмах крил		12,65 м
Площа крил		30,19 м²
Маса	пустого	2678 кг	2855 кг	2878 кг	2885 кг	2963 кг	2973 кг	2842 кг	2885 кг	2871 кг
	максимальна злітна	3444 кг	4699 кг	4717 кг	4754 кг	4854 кг	4936 кг	4627 кг	4754 кг	4740 кг
Двигуни Wright		R-1820-32		R-1820-52		R-1820-60	R-1820-66	R-1820-52		R-1820-60
Потужність		1000 к. с.				1200 к. с.	1350 к. с.	1000 к. с.		1200 к. с.
Максимальна швидкість		407 км/год	405 км/год	402 км/год	405 км/год	421 км/год	402 км/год	399 км/год	408 км/год	394 км/год
Дальність польоту	нормальна	1380 км	1970 км	2160 км	2090 км	1795 км	1980 км	1530 км	1570 км	1530 км
	максимальна	1880 км	2210 км	2540 км	2330 км	2520 км	2740 км	2090 км	2090 км	2010 км
Практична стеля		9020 м	7920 м		8140 м	7410 м	7930 м	7930 м	8230 м
Швидкопідйомність		8,78 м/с	5,5 м/с	6 м/с	5,85 м/с	8,63 м/с	8,68 м/с

Озброєння

SBD-3 ескадрильї CV-6 споряджають для місії. Авіаносець «Ентерпрайз», 7 серпня 1942 року.

Стрілецьке

• Курсове:
  • SBD-1 — 2 × 12,7-мм кулемети
  • SBD-2/3/4/5/6 — 1 × 12,7-мм кулемет
• Захисне:
  • SBD-1/2 — 1 × 7,62-мм кулемет
  • SBD-3/4/5/6 — 2 × 7,62-мм кулемети

Бомбове

• SBD-1/2/3/4 — до 545 кг. (1 × 454 кг бомба в фюзеляжі і 2 × 45 кг бомби під крилами)
• SBD-5/6 — до 1021 кг. (1 × 726 кг бомба в фюзеляжі і 2 × 148 кг бомби під крилами)

Джерела

• Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

Література

• Brazelton, David. The Douglas SBD Dauntless, Aircraft in Profile 196. Leatherhead, Surrey, UK: Profile Publications Ltd., 1967. No ISBN.
• Brown, Eric, CBE, DCS, AFC, RN, William Green and Gordon Swanborough. «Douglas Dauntless». Wings of the Navy, Flying Allied Carrier Aircraft of World War Two. London: Jane's Publishing Company, 1980, pp. 52-60. ISBN 0-7106-0002-X.
• Buell, Harold L. Dauntless Helldivers: A Dive Bomber Pilot's Epic Story of the Carrier Battles. New York: Crown, 1991. ISBN 0-517-57794-1.
• Dann, Richard, S. SBD Dauntless Walk Around, Walk Around Number 33. Carrollton, Texas, USA: Squadron/Signal Publications, Inc., 2004. ISBN 0-89747-468-6.
• Drendel, Lou. U.S. Navy Carrier Bombers of World War II. Carrollton, Texas, USA: Squadron/Signal Publications, Inc., 1987. ISBN 0-89747-195-4.
• Gunston, Bill. The Illustrated History of McDonnell Douglas Aircraft: From Cloudster to Boeing. London: Osprey Publishing, 1999. ISBN 1-85532-924-7.
• Hernandez, Daniel V. with Lt. CDR Richard H. Best, USN Ret. SBD-3 Dauntless and the Battle of Midway. Valencia, Spain: Aeronaval Publishing, 2004. ISBN 84-932963-0-9.
• Howard, John Jr. A Marine Dive-Bomber Pilot at Guadalcanal. Tuscaloosa, Alabama, USA: University of Alabama Press, 1987. ISBN 0-8173-0330-8.
• Janowicz, Krzysztof and Andre R. Zbiegniewski. Douglas SBD Dauntless (Bilingual Polish/English). Lublin, Poland: Kagero, 2007.
• Kinzey, Bert. SBD Dauntless in Detail & Scale, D&S Vol.48. Carrollton, Texas, USA: Squadron/Signal Publications, Inc., 1996. ISBN 1-888974-01-X.
• Pęczkowski, Robert. Douglas SBD Dauntless. Sandomierz, Poland/Redbourn, UK: Mushroom Model Publications, 2007. ISBN 978-8-38945-039-5.
• Smith, Peter C. Douglas SBD Dauntless. Ramsbury, Marlborough, Wiltshire, UK: The Crowood Press Ltd., 1997. ISBN 1-86126-096-2.
• Stern, Robert. SBD Dauntless in Action, Aircraft Number 64. Carrollton, Texas, USA: Squadron/Signal Publications, Inc., 1984. ISBN 0-89747-153-9.
• Tillman, Barrett. The Dauntless Dive Bomber of World War II. Annapolis, Maryland, USA: Naval Institute Press, 1976 (softcover 2006). ISBN 0-87021-569-8.
• Tillman, Barrett. SBD Dauntless Units of World War 2. Botley, Oxford, UK: Osprey Publishing, 1998. ISBN 1-85532-732-5.
• Tillman, Barrett and Robert L. Lawson. U.S. Navy Dive and Torpedo Bombers of World War II. St. Paul, Minnesota, USA: Motor Books Publishing, 2001. ISBN 0-7603-0959-0.
• White, Alexander S. Dauntless Marine: Joseph Sailer, Jr., Dive-Bombing Ace of Guadalcanal. Santa Rosa, California, USA: Pacifica Press, 1997. ISBN 0-935553-21-5.
• Кондратьев В. «Донтлесс» — «Неустрашимый» (рус.) // Крылья Родины. — М.: 1992. — № 6. — С. 31-33. — ISSN 0130-2701.(рос.)

Посилання

• Warbird Alley: SBD [Архівовано 16 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• The SBD Shipborne Dive Bomber
• Aero-Web.org: SBD-5 Dauntless
• Boeing history of SBD Dauntless Divebomber [Архівовано 14 серпня 2006 у Wayback Machine.]
• Douglas SBD Dauntless onboard the USS Yorktown (CV-10) at Patriot's Point Naval & Maritime Museum near Charleston, SC
• «Diving Artillery» , April 1942, Popular Science [Архівовано 9 червня 2013 у Wayback Machine.] article on the first US Army A-24 unit, with rare photos of the A-24