Sceloporus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Sceloporus
Sceloporus poinsettii
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Ящірки (Lacertilia)
Інфраряд: Ігуаноподібні (Iguania)
Родина: Фриносомові (Phrynosomatidae)
Рід: Sceloporus
Wiegmann, 1828[1]
Види

(Див. текст)

Синоніми
Sator Dickerson, 1919
Посилання
Вікісховище: Sceloporus
Віківиди: Sceloporus
EOL: 19576
ITIS: 173864
NCBI: 8518
Fossilworks: 37877

Sceloporus (колюча ігуана, парканна ігуана) — рід ігуаноподібних ящірок родини фриносомових (Phrynosomatidae). Представники цього роду мешкають в Північній Америці[2].

Колючі ігуани — це ящірки середнього розміру, довжина яких (враховуючи хвіст) становить 30-50 см. Голова у них широка, сплющена, розширюється ззаду, тулуб кремезний, циліндричної форми, кінцівки короткі і міцні, хвіст на кінці поступово тоншає. Задні лапи є довші за передні і закінчуються довгими пазуристими пальцями, що робить цих ящірок вправними альпіністами. Тіло вкрите характерними кілеподібними лусками з шипами, особливо великими є шипи на хвості. Забарвлення переважно яскраво-коричневе або бронзове. На спині і боках є поперечні і поздовжні смуги і лінії, які можуть змінювати колір. Колючим ігуанам притаманний статевий диморфізм: самці мають більш яскраве забарвлення, ніж самиці.

Колючі ігуани поширені в США, Мексиці і Центральній Америці, від Нью-Йорка і Вашингтона до Панами. Найбільше різноманіття цих ящірок спостерігається в Мексиці. Вони живуть в різноманітних природних середовищах: переважно в кам'янистих місцевостях, а також в пустелях і напівпустелях, в сухих чагарникових заростях та у відносно вологих соснових і хмарних лісах, на висоті до 3800 м над рівнем моря. Часто колючих ігуан можна побачити, коли вони відпочивають на огорожах або парканах, звідки походить одна з їх назв.

Колючі ігуани ведуть переважно наземний спосіб життя, однак деякі види, такі як Sceloporus malachiticus, також зустрічаються на гілках дерев, а інші, такі як Sceloporus magister — у самостійно виритих норах. Це яйцеживородні ящірки, хоча деякі види є живородними. Вони живляться переважно комахами, зокрема мурахами, жуками, кониками, цвіркунами тощо, а також павуками, дрібними ящірками, рідше плодами і квітами. При загрозі колючі ігуани швидко втікають, шукаючи безпечного місця в тріщинах серед скель, в покинутих норах гризунів, серед чагарників або під пнями. При зустрічі з іншими ящірками вони сильно і швидко хитають головою із сторони в сторону, водночас присідаючи на передні лапи. Частота хитань у різних видів відмінна.

Як і більшість інших ігуан, колючі ігуани впадають в сплячку, час якої залежить від клімату. Сезон розмноження у них триває з весни до літа. За цей час вони відкладають одну або кілька кладок. Самиці викопують в пухкому ґрунті заглибину, куди відкладають до 20 яєць, після чого її закопують.

Рід Sceloporus нараховує 117 видів:[3]

Етимологія

[ред. | ред. код]

Наукова назва роду Pelturagonia походить від сполучення слів дав.-гр. σκελος — нога і πορος — дірка, отвір[5].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. A.F.A. Wiegmann. Beiträge zur Amphibienkunde. „Isis von Oken”. 21, s. 369, 1828. 
  2. Köhler G (2008). Reptiles of Central America, 2nd Edition. Offenbach, Germany: Herpeton, Verlag Elke Köhler. 400 pp. ISBN 3-936180-28-8.
  3. P. Uetz & J. Hallermann (ред.). Genus: Sceloporus. The Reptile Database. Процитовано 01 липня 2023.
  4. Grummer, Jared A.; Bryson, Robert W. Jr (2014). A new species of bunchgrass lizard (Squamata: Phrynosomatidae) from the southern sky islands of the Sierra Madre Occidental, Mexico (PDF). Zootaxa. 3790 (3): 439—450. doi:10.11646/zootaxa.3790.3.3. PMID 24869877.
  5. E.C. Jaeger: Source-book of biological names and terms. Wyd. 1. Springfield: Charles C. Thomas, 1944, s. 205. 

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Powell R, Conant R, Collins JT (2016). Peterson Field Guide to Reptiles and Amphibians of Eastern and Central North America, Fourth Edition. Boston and New York: Houghton Mifflin Harcourt. xiv + 494 pp., 47 Plates, 207 Figures. ISBN 978-0-544-12997-9. (Genus Sceloporus, p. 292).
  • Smith HM (1939). "The Mexican and Central American Lizards of the Genus Sceloporus ". Field Museum of Natural History, Zoological Series 26: 1–429.
  • Smith HM, Brodie ED Jr (1982). Reptiles of North America: A Guide to Field Identification. New York: Golden Press. 240 pp. ISBN 0-307-13666-3 (paperback), ISBN 0-307-47009-1 (hardcover). (Genus Sceloporus, p. 114-115).
  • Stebbins RC (2003). A Field Guide to Western Reptiles and Amphibians, Third Edition. The Peterson Field Guide Series ®. Boston and New York: Houghton Mifflin Company. xi + 533 pp. 56 plates, 39 figures. ISBN 978-0-395-98272-3. (Genus Sceloporus, p. 283; Sceloporus species accounts, pp. 283–294).

Посилання

[ред. | ред. код]